Цього тижня у межах Європейської Унії так звані «молоді» країни-члени учергове заявили про свою «особливу позицію» в загальноунійному енергетичному питанні. Йдеться про адресований президентові Європейської Комісії Жан-Клодові Юнкеру лист за підписом прем'єр-міністрів Угорщини, Латвії, Польщі, Румунії, Словаччини, Чехії, Естонії та президента Литви щодо запланованого будівництва Nord Stream -2.
Згадані країни виступили рішуче проти цього «газпромівського проекту». Як наголошується в листі, якщо проект буде реалізовано, то це потягне за собою «потенційно дестабілізуючі геополітичні наслідки». На підтвердження своєї тези підписанти наводять як арґумент Україну:
«Будівництво Nord Stream -2 чинитиме суттєвий вплив на розвиток газового ринку і схему газового транзиту в реґіоні, причому особливо на транзитний маршрут через Україну».
Президент Литви, коментуючи цього листа на зустрічі з журналістами, зазначила:
«Європейська Унія не може дивитися крізь пальці на чергову потужну спробу поділу Європи і чергового узалежнення її від єдиного — російського — джерела енергії».
Єврокомісія під цей момент перевіряє проект газогону на відповідність до правил Європейської Унії, передовсім — Енергетичної Хартії. Хоча зовсім недавно складалося враження, що проект Nord Stream -2 поховано назавжди. Адже Європа шукає шляхів диверсифікації постачань енергоносіїв, а імпорту російських вуглеводнів й так забагато.
Враження це виявилося оманливим. Та й як могло бути інакше, адже занадто серйозні гроші були вкладені в проект, занадто серйозні люди й фірми стояли за ним. І йдеться не лише про РАТ «Газпром» і все кремлівське керівництво. З німецького боку Nord Stream -2 підтримували політики з Соціал-демократичної партії, яка є хоч і молодшим, та все ж членом урядової коаліції, а ще такі енергетичні велетні, як німецькі E.on, BASF, Wintershall, австрійська OMV, французька Engie, британо-нідерландська Shell.
Епістолярна атака «молодих» країн-членів на Nord Stream -2 не спровокувала Москву на якусь гарячкову, образливу реакцію, як це зазвичай бувало. Заступник міністра закордонних справ РФ Олексій Мєшков, коментуючи листа на нещодавній прес-конференції, без жодних емоцій зазначив, що підписанти чомусь політизують питання, в той час коли проект є «суто комерційним». Такий спокій Кремля може свідчити про те, що або Москва змирилася із закриттям проекту, або вона точно знає, що «дєло в шляпє».
Спробуємо з'ясувати це питання, виходячи з кількох засадничих тез, пов'язаних з проектом. По-перше, належить звернути увагу на те, що «Газпром», укладаючи контракт на будівництво газогону, запропонував собі у збиток практично безпрограшні умови західним партнерам. Наприклад, спільному підприємству-оператору труби ґарантована оплата незалежно від реально прокатаних обсягів. Тому партнери, які беруть участь в проекті, мабуть, вважають, що можуть зі спокійним сумлінням вдавати, буцімто провадять чистий бізнес, і вимовляти красиві фрази про зміцнення енергетичної безпеки Європи.
Насправді ж, попри лукаві запевнення Кремля, проект є надзвичайно політичний, оскільки в основі його лежить прагнення Кремля вирішити одне з важливих для Москви геополітичних надзавдань — звільнитися від залежності від України як поки що головного газотранзитного партнера.
Спершу таке завдання мав би виконати South Stream, але, попри масу геополітичних колізій, цей проект ще й порушував окремі положення Енергетичної хартії ЄУ. Хоча, як стверджують енергетчні експерти, ці суперечливі питання за бажання можна було б все ж вирішити в рамках перемовин з Брюсселем. Москва дуже добре навчилася перетягувати на свій бік окремих країн-членів Унії й використовувати сварки між ними. Проте, після анексії Криму два роки тому, питання набуло для ЄУ принципового характеру, на кін ставився гонор всього амбітного європейського проекту, адже труба мала б пройти окупованою акваторією. Тож Брюссель виявив принциповість. Відчувши, що справи кепські й шукати тут більше нема чого, а також на хвилі посткримської зарозумілості Володимир Путін наприкінці 2014 року фактично закрив проект South Stream, незважаючи на вкладені в нього мільярдні суми. Москва ще хотіла відіграти своє на «Турецькому потоці», але після феєричного збиття турками російського бомбардувальника ця тема втратила будь-який сенс.
З одного боку, і в Кремлі, і в Брюсселі чітко усвідомлюють, що найвигіднішим, найрентабелнішим і водночас європейським за духом варіантом було б збереження українського транзиту і спільна (Росія–Україна–ЄУ) модернізація газотранспортної системи, яка функціонує ще з радянських часів. Причому проект реновації вже давно складений у всіх деталях і навіть починалася його реалізація. Але Москва за будь-яку ціну бажає обійти сусідню країну, яку все ще не перестає офіційно називати «братньою».
Саме тому Кремль з такою впертістю й проштовхує проект Nord Stream -2. Хоча, за логікою (маю на увазі хоч би ту перверзійну логіку російських політиків, які питання геополітичних впливів ставлять набагато вище за комерційні вигоди), мав би все ж повернутися до проштовхування South Stream. Адже він орієнтований на Південно-Східну Європу, де потреба в російському газі й нових газогонах реально вища, ніж у Північній. До того ж на російському березі Чорного моря вже готова необхідна інфраструктура, яка, як вже було сказано, коштувала чималих грошей.
Утім Кремль вже цілковито занурився у підготування до реалізації північного газового шляху. 11 березня компанія Nord Stream-2 AG, яка є оператором газогону Nord Stream -2, оголосила переможців тендеру на постачання йому труб великого діаметру загальною протяжністю 2,5 тис. км і вагою 2,2 млн т. Ними стали дві російські компанії ОМК і ЧТПЗ (33 і 27% відповідно) та одна німецька Europipe GmbH (40%). Щоправда, контракти з ними досі не підписані. Чому?
Тут виникає така от підозра. В умовах, що склалися, епістолярний протест восьми лідерів Східної Європи, як прогнозують деякі західні аналітики, може бути з користю розіграний Кремлем. Перешкоди, які чинять «молоді» країни-члени Унії проектові Nord Stream -2, можуть стати для Москви слушним приводом для відродження South Stream, який у Москві заради збереження обличчя можуть банально перейменувати, наприклад, на «Чорноморський потік». І якщо таку тезу взяти за робочу гіпотезу, то відразу стають зрозумілими несподіваний антиросійський демарш «друга Путіна» Віктора Орбана і неучасть у підписанні «листа восьми» ключової країни для проекту South Stream — Болгарії.
Хоча такими своїми лукавими комбінаціями Кремль може перехитрити сам себе. Адже попри нагнітання Росією бойових дій у Сирії, вона так і не зуміла зірвати фатальний для неї каспійський проект. Наприкінці минулого тижня був остаточно затверджений проект TANAP (Trans-Anatolian Natural Gas Pipeline), який стане південним газовим коридором для Європи. Він остаточно поховає російські плани на постачання газу південним коридором. Причому проект TANAP заплановано як надзвичайно амбітний. Спершу наповнення труби забезпечуватиме своїм газом лише Азербайджан, а згодом до нього приєднаються Іран і Туркменістан. А Туреччина в такий спосіб стане газовим хабом Півдня Європи.
19.03.2016