Пророк.

(В 102 роковини уродин українського ґенїя).

В ярмі темноти і неволї,

В рабстві стогнала Україна;

Мов той Ізраїль на руїнах

Карав ся люд і мер в недолї...

І тяг слухняно рабські пута,

Крівавив панськії пороги, —

Терпів свій біль, як дар від Бога, —

Не знав, де Правда незбагнута...

І зглянувсь Бог на люті кари,

Дорогу пізнання вказав —

І слово правди нам післав, —

Цїннїйший дар над всякі дари...

І в хвилї конання і смерти

Явив ся нам Пророк, мов з неба,

Вказав, що нам здобути треба,

Щоби закованим не вмерти...

І Він промовив словом рідним:

— Народе мій, чи-ж ти оден

Зостанеш ся в Великий День

Господньої любви негідним?

— Лиш ти оден не будеш знати,

Де Правда — Воля пресвята, —

Не скинеш рабською ярма

І в цьому будеш загибати?

І наче грім, — могутнє слово

Збудило рабськії серця, —

Розвіялась сонна мара,

Линула в даль святая мова...

І стало ясно! Дух пророчий

Відкрив незрячим сонні очи.

Пізнали всї святую Волю

І прокляли свою недолю...

І затряслись тиранам руки —

І Ти, мов праведний Ісус, —

Понїс за Правду смертні муки, —

Впав жертвою лихих покус...

І так Ти, праведний, сконав,

A нам синам переказав

Могутнє діло довершити:

З кайданів Матїр увільнити.

***

Всміхни ся, праведний Пророче, —

Ізза Днїпра, ланів—степів

Поглянь на нас, Твоїх синів!

У нас уже не рабські очи:

Ми сміло йдемо на катів, —

Ярма тягнути вже не хочем.

Вже іскра пімсти зайнялась,

До неба скарги піднялась —

І стрепенулись Твої онуки

І на катів підняли руки.

Чи бачиш — вже горять степи,

Блестять до сонця бунчуки,

Мінить ся в оцї хоругов

І вежі київських церков...

— Чи бачиш, праведні слова

В дїла могутнї перейшли, —

Твої сини у бій пішли,

В гору підняли знамена. —

— Валить ся кат, вже більш не встане!

— Борба гоїть народнї рани:

Нема незрячих, — всї прозріли,

В ідею душі приодїли;

Немає хромих, — кожен встав,

Двосїчний меч на ката зняв;

І чудо! Встали всї калїки,

Що спали сном так довгі віки, —

Потік життя усїх зайняв —

І поплили кріваві ріки...

Глянь! Святимо Твою науку,

Знїмаєм з себе рабську муку

І за Свободу в бій ідем.

Залїзні пута розірвем

І соромні рабські кайдани.

Себе ми в жертву принесем —

Й загоїмо матїрні рани...

***

Пророк глядить

На нас із Канева гори, —

Гординю власної руки

Благословить.

— На поміч вам

Хай піде вся небесна сила, —

На те ви в Бога заслужили, —

Так жичу вам...

Народе мій!

На стид лукавого сусїда

Ввінчає чесная побіда

Твій правий бій.

Твій Дух ожив, —

Й мойому послушний приказу,

Встає, скида неволї змазу —

Буде щаслив...

Як дивний рай,

Всміхнеть ся наша вітчина —

Одна, свобідна і сильна —

І зацвіте, як та весна, —

Як пишний май!...

[Вістник Союза визволення України]