Катерина Бабкіна пише прозу та поезію, сценарії до фільмів та п’єси. А нещодавно вона проїхала з туром Україною та презентувала свою другу дитячу книжку «Шапочка і кит». Щоправда, як визначає сама авторка – це «дуже доросла дитяча книжка». Вона для дітей так само, як і для дорослих. Це «книжка про щастя» і про хлопчика Шапочку, який бореться із раком крові.
Катя не тільки розповідає історію хлопчика, в якого лейкемія. Вона організувала акцію: 5 гривень із кожної книжки підуть на рахунок благодійного фонду «Таблеточки» на допомогу дітям із цим важким захворюванням. На меті – зібрати мільйон гривень, і для цього потрібно продати 200 000 примірників. Тур – це тільки одна із акцій для привернення уваги до цієї важливої книги. Ще не підраховано, скільки книжок вже продано і скільки, відповідно, грошей зібрано, але активне зацікавлення книгою серед дітей і дорослих дуже помітне.
– «Шапочка і кит» стосується складної теми. І щоб її дослідити, потрібно було заглибитися в неї значно більше, аніж, можливо, хотілося. Наскільки це було складно емоційно?
– Я спершу придумала, що хочу поговорити на цю тему, і вигадала цю історію. Потім був етап пошуку – коли я спілкувалася з таким людьми. Тоді я, власне, і побачила, в яких умовах вони живуть, що їм можна, а що не можна, які небезпеки є для них у зовнішньому світі. Вони до цього не ставляться, як до трагедії – особливо діти, які це переживають. Для них це задача, з якою вони мають до діла. Це певна життєва обставина. Саме ці люди дали мені ту інтонацію, з якою я хотіла написати книжку. Їхня сила і вся сила таких людей, що живуть з особливими потребами, з обмеженими можливостями – вона дуже надихає. Ця книжка якраз підтверджує те, як ми маємо про них говорити, і те, що вони мають бути серед нас. Ми повинні розуміти їхні потреби. Бо без цього ми не будемо знати, як з ними поводитись. Це важка тема, але робота над нею дуже багато мені дала. Моє життя після цього змінилось.
На презентації книжки у Львові – останньому місті із туру – Катя Бабкіна розповіла, що її найбільше вразило і запам’яталось зі всієї подорожі. Одна дівчинка родом із Дніпропетровська, яка зараз живе і навчається у школі в Копенгагені, попросила надіслати 20 книг, і сама зробила презентацію «Шапочки й кита» у своїй школі. А в Чернівцях дві дівчини зв’язали багато-багато маленьких сувенірних червоних шапочок із магнітиками. Сама авторка, до речі, розповідала, що в день, коли віддала книгу до друку, отримала в подарунок червону шапку «як в Кусто», і вона стала невід’ємним атрибутом її образу в цій історії. Червоні сувенірні шапочки – це не лише милий подаруночок, але і гарний спосіб досягнути мети проекту. Катя каже, що має ще багато планів та ідей щодо промоції «Шапочки і кита». Наприклад, вже скоро книжка зможе «ожити» за допомогою нових технологій. Якщо завантажити на смартфон спеціальний додаток і навести камеру на сторінки, то вони і справді оживуть, і почнуть рухатись.
Під час презентації одна з наймолодших учасниць запитала: «А як Кит може літати містом?». Письменниця чесно зізналась: «Не знаю, але він точно може».
– Це друга Ваша книжка після «Гарбузового року» для дітей. Як поєднуються в одній письменниці історії для дітей, проза для дорослих та інтимна лірика?
– Це наче одна і та сама певна душевна вправа – приблизно те саме для мене. Діти – такі самі люди, як і дорослі. Чому до них треба якось інакше говорити? Для чого їм розповідати про якісь інші речі?
Для Катерини Бабкіної це не єдина амбітна ціль 2016 року. Наприклад, разом з Марком Лівіном вона розпочала публічний проект – bookchallenge_ua. Їхня мета – прочитати 200 книг за рік (а це близько однієї книги за два дні). Найважливіше в цьому проекті те, що до нього долучається дуже багато людей, які також активно беруться до читання. До речі, на презентації у Львові був присутній і сам Марк Лівін – друг авторки. За словами самої Каті, це не проект для когось, а в першу чергу для них самих, і читання тут не на швидкість, а на якість.
– Ви дуже багато подорожуєте. Як Вам вдається поєднувати роботу, якої у Вас так багато, із морським пейзажем за вікном?
– Все дуже органічно поєднується. Що краще ти почуваєшся, тим легше тобі працювати. В подорожах почуваєшся добре, адже це дуже весело та конструктивно. Інші країни, інші досвіди дуже мене надихають. Тож не бачу причини, щоб це не поєднувалося або заважало одне одному.
– Вас можна назвати успішною сучасною українською письменницею. А що для Катерини Бабкіної успіх?
– Коли ти робиш те, що ти хочеш, і те, що тобі подобається; коли це приносить окрім задоволення ще й матеріальну компенсацію; і ще коли усвідомлюєш важливість і вагомість своєї справи. Особливо цінним для мене є те, як на мою роботу реагують, як приймають її. Змінити щось глобально в цьому світі ми – письменники – не можемо. Але натомість можемо трішки змінити ставлення людей до різних речей, їхні знання про певні речі.
– У березні анонсовано вихід прози для дорослих «Щасливі голі люди». Там і справді про щасливих людей?
– Це своєрідне тематичне продовження «Шапочки і кита». Щасливими люди стають не зразу, а переживають певні речі, іноді страшні, іноді складні, іноді чудеса, а часом і не зовсім чудеса. А потім вже приходить щастя. Ця книжка про те, як бути щасливим в комплекті з усім, що дає нам цей світ.
Якщо шукаєте книжку про щастя та радість життя, то обов’язково прочитайте історію про Шапочку і Кита. Вона про маленького хлопчика, що бореться із раком, маленькі радощі життя, Кита, що літає над містом, про тварин, які опікуються кожним із нас, і про Любов. Книжка має ще одну дуже важливу місію: «Маленьких хворих діток дуже збадьорюють історії про таких, як вони».
Фото: Марія Цигилик, Видавництво Старого Лева.
09.03.2016