Що-до Росії, Морачевський стараєть ся виказати, що вона нїколи не мала наміру з'єдиненя всїх польських земель під своїм скиптром, бо се не лежить в її інтересї, анї не має вона потрібних до сього сил, отже всї польські надїї на Росію марні.
"З'єдиненє земель польської Річи посполитої з російською державою — пише автор — лежало в початках XVIII ст. в полїтичній проґрамі Росії. Вказувала би на те полїтика Петра Вел. і його наступників". Але ту полїтику вела Росія "нещиро". Не маючи сили, щоби поконати опір Австрії і Прусії проти прилученя цїлої польської держави до Росії, повинна була Росія на думку автора старати ся приєднати уми в Польщі для унїї з Росією. Тимчасом вона вибрала полїтику нищеня державних сил Польщі, а потім подїлила ся нею з Прусією й Австрією.
"З того часу аж до дня манїфесту Миколи Миколаєвича в 1914 р. Росія нїколи анї не виявила охоти анї не мала досить сили до переведень лєґендарного заповіту Петра Вел. в відношеню до Польщі. Анї в 1815 р., коли по погромі Наполєона й погребаню надїй нашого народу на безпроволочне відзисканє незалежности опінїя народу й війска готова була приняти як найлїпшу евентуальність з'єдиненє з Росією і коли Прусія годила ся на відступленє польских земель в заміну за Саксонїю. В тій історичній хвилї Росія не висловила з потрібним натиском свого бажаня до з'єдиненя. В 1849 р., коли війска Миколи І. йшли через Карпати на поміч Австрії проти угорської революції й залили Галичину, Росія всупереч побоюваням австрійських державних мужів виявила недостачу охоти прилученя Галичини, хоч фактично заволодїла нею на короткий час і хоч мала досить сил для переведеня з'єдиненя як проти Австрії так і проти Прусії, ослабленої в тім часї внутрішньою революцією. Не перевела того імпутованого їй пляну анї в 1866 р., в часї боротьби Австрії проти Прусії на півночи, проти Італїї на півдни, анї в рр. 1870—71, коли Нїмеччина напружала всї сили для побореня Франції. Від часу першого подїлу Польщі, себто від 1772 р. аж до серпня 1914 р., отже через 142 роки не виявила охоти, не мала сили до здійсненя привиду, що як провідна зоря яснїє тому відломови нашої суспільности, який нинї, обнявши в спадщинї полїтику білих, означує собі як ідеал національних змагань: з'єдиненє польських земель під скиптром Романових. Обманчивий се ідеал, бо Росія так само тепер, як перед 142 роками анї охоти до реалїзованя подібного пляну не виявила й не виявляє, анї не мала й не має досить сил".
Поминувши питанє сили, — автор виказує, що з'єдиненє польських земель при Росії не лежить в інтересї Росії, а навпаки противить ся її інтересам.
З економічного становища Польща булаби найбільше економічно розвиненою частю російської держави, отже робила би конкуренцію російському промислови. До сього економічного моменту в часї мира приходить економічний момент на випадок війни. "Новочасна війна без опертя о сильний промисловий центр не дасть ся подумати". Тимчасом найбільше промислова часть Росії, Польща, була би на випадок війни з Австрією й Нїмеччиною також найбільше загрожена, була би тереном війни, отже не може бути промисловою підставою війни. Таким чином спинюванє розвитку російського промислу конкуренцією промислу Польщі не лежить також в мілїтарнім інтересї Росії, який вимагає сильної промислової підстави в центрі держави. Словом оборона Польщі на випадок війни дуже трудна, утрата дуже правдоподібна, а користи з її економічного розвитку для російської держави не то не було би, але він був ще шкідливий для розвитку російського промислу.
З полїтичного становища галицькі Поляки, привиклі до національних свобід, і пруські Поляки, все таки привиклі до порядків конституційної держави, внесли би до Польщі під Росією фермент національного невдоволеня й національної резолюції, тим більше, що й прихильники з'єдиненя Польщі під Росією визнають клич: "через з'єдиненє до незалежности".
А заспокоєне польських змагань до незалежности через наданє Польщі автономії є для Росії неможливе. Викликало би се не тільки невдоволенє серед инших народів Росії, але також передовсїм нездоволенє російського народу, який не міг би погодити ся з тим, що польські "бунтівники" дістали автономію на конституційній основі, а він має далї корити ся самодержавцю, маскованому теперішньою псевдоконституцією. Отже автономія Польщі вимагала би рівночасно основної зміни державного устрою цїлої Росії. А таку зміну вважає п. Морачевськай на протязї короткого часу неможливою, бо Росія до неї ще не дозріла.
Крім того історія вчить, що наданє автономії для Польщі є небезпечне для Росії. Через утворенє Польського Королівства на віденськім конґресї 1815 р. Поляки дістали державну незалежність під російською династією, — що скінчило ся повстанєм 1830/31 р. проти династії. Потім дістали Поляки широку автономію, — що знов скінчило ся повстанєм 1863 р. Потім прийшов період правлїня твердою рукою російського самодержавія, — і се витворило угодовий напрям, який перекинув ся також до Галичини й Познанщини і виставив клич з'єдиненя всїх польських земель під Росією. З того для російських державних мужів наука, що не національні свободи, тільки тверда рука вдержить Польщу при Росії.
Словом, Росія не має інтересу анї в з'єдиненю польських земель під своїм панованєм анї в наданю автономії для Польщі.
Інтерес Росії в сїй війнї лежить на думку автора деинде, а саме: по перше в здїйсненю її історичної полїтики на Балканї й опанованю Царгорода; по друге в розширеню своїх посїлостий над Балтійським морем, щоб мати більше доступу до вільного моря, отже в опанованю східної і західної Прусії; по третє в "занятю Східної Галичини і з'єдиненю всїх Русинів під своїм скипетром". Перші дві цїли лежать в інтересї великодержавного становища Росії, третя в інтересї внутрішньої консолїдації Росії як національної держави.
Аж в сїм місци автор пригадав собі про істнованє Українцїв в Східній Галичинї. На думку автора українська національна свідомість в Росії що раз більше занепадає і повному тріюмфови обрусительної ідеї на російській Українї перешкаджає головно істнованє огнища українського національного житя в Галичинї. Автор, правда, признає, що галицькі Українцї "здобули змогу свобідного національного розвитку в важкій боротьбі", — але се не перешкаджає йому таки заявити, що вони непотрібно ведуть дальшу боротьбу з Поляками, замість послухати польської ради і звернути всї свої сили проти Росії. З сими поглядами автора не думаємо полємізувати; вистане зазначити їх для характеристики автора. Словом, Росія боїть ся, щоб українська аґітація з Галичини не перекинула ся на російську Україну, не спинила там обрусїня і не спричинила національного розбитя там, де Росія змагає до національного з'єдиненя. Тому "занятє Галичини для здавленя українського руху є житєвим інтересом Росії".
"Хід війни — каже автор — виказав понад усякий сумнїв цїль Росії. Ударила на Львів, заганяла Східну Галичину і перла звідси через Угорщину на Балкан, до Царгороду. Вдарила на Східну Прусію і перла на Данціґ. За те з Польського Королївства взяла своє війско й обсадила в дефензиві лїнїю Висли.
Коли Росія програє війну, то "втрата Польщі не викличе в неї ідеї реванжу; за те викличе її утрата Курляндії в Лїбавою, або утрата білоруських і малоруських провінцій".
"Побита Росія, заключаючи мир, буде домагати ся, щоб відібрані їй польські землї відзискали зовсїм самостійне державне істнованє. Під полїтичним оглядом могла би вона мати лекший доступ до самостійної Польщі нїж до Польщі, остаючої в союзї з Австро-Угорщиною". Тим більше, що ті дві останні комбінації (тут автор мабуть має на думцї також евентуальність союза Польщі з Нїмеччиною) значно скріпили би могучість Нїмеччини або Австро-Угорщини, двох по тій війнї смертних ворогів Росії".
Виходило би з сього, що на думку автора державний союз Польщі з Нїмеччиною або Австро-Угорщиною лїпший для польських інтересів, нїж повна державна незалежність. Тимчасом ми бачили, що автор, говорячи про польську полїтику, державний союз Польщі з Австро-Угорщиною вважає тільки конечністю на випадок неможливости осягненя повної держав незалежности.
Коли-б Росії не вдало ся осягнути для відібраних від неї польських земель повну державну самостійність, тодї на думку автора буде вона за подїлом Королївства між Нїмеччину й Австро-Угорщину, щоб Поляків, невдоволених сим, тим лекше могти позискати для ідеї реванжу. "Pосія могла би числити — так думають російські дипльомати — на неминучу нову війну, а в ній як на свій атут на настрій Польщі. В таких умовах чим в Польщі гірше, тим для Росії гірше, бо подїлена Польща замість скріпити ослабила би державну силу й Нїмеччини й Aвстрії".
Так представляє п. Морачевський своїм землякам відношенє Росії до польської справи, щоб переконати їх, що Росія не може бути позитивним елєментом для Поляків в їх змаганях до осягненя державної незалежности. Вона могла-б бути в сїй справі тільки неґативним елєментом, обстоюючи незалежність відібраних від неї польських земель супроти центральних держав. Про сю роль Росії в звязку з становищем Анґлії і Франції в польській справі буде мова далї.
[Дїло]
01.03.1916