Відень, в лютім 1916.
В новорічнім числї "Нового Времени" (ч. 14301) появила ся дуже знаменна редакційна статя п. з. "Славянство", з якою годить ся зaпізнати ширші круги нашої суспільности.
"Новоє Время", що було головним проповідником російського панслявізму і в його імени безнастанно бороло ся з всїлякими сепаратизмами, а особливо з українством, проголосило тут по раз перший щиро й докладно лїквідацію своєї головної й улюбленої ідеї, не побоявшись поглянути правдї в очи.
"Нїколи ще не переживало славянство такої глубокої крізи — пише "Н. Вр." — як у минувшім роцї. Територіяльні страти північних і полудневих галузий славянства дійшли до таких великих розмірів, як ще нїколи у попереднїх зударах Славян з Нїмцями. На півночи заняли Нїмцї не тільки всї ґубернїї Польського Королївства, але й три ґубернїї північно-західного краю з литовською і білоруською людністю, одну ґубернїю Прибалтійського краю і майже дві ґубернїї з українською людністю, холмську і половину волинської. На полуднї нїмецькі війска засяли цїле сербське королївство і північно-східну частину Чорногори. Загалом славянські територіяльні страти обіймають на півночі коло 300.000 кв. верст, на полуднї коло 80.000 кв. верст. Одначе не так ті територіяльні страти, скільки розчарованє суспільности в методи славянського устрою принесли головну страту славянській ідеї. До минувшого року вважало ся засадою, що анї один славянський нарід не може виступити проти провідної ролї Росії між Славянами. Тимчасом болгарське правительство розбило ту засаду і прилучившись до нїмецької коалїції, нанесло страшний удар основам славянської ідеї".
"Новоє Время" не дивується тому, бо Болгари здавен-давна змагали до захопленя Царгороду в супереч російським інтересам, а "для двох імператорських ідей в славянстві нема місця". Одначе не самі тільки Болгари завинили в тому. Велику частину вини в тій болгарській славянській траґедії поносить і неспосібність та необзнайомленість так російської як і союзної, а навіть сербської дипльоматії. Так як Болгари поставили висше свої національні інтереси, нїж вимоги славянства, зглядно панслявістичні кличі російської опіки, так само зробили і Серби, забуваючи за своїми непорозумінями з Болгарами і вимоги справедливости супроти своїх славянських сусїдів і союзників і висший інтерес славянства.
За власними інтересами і Серби і Болгари забули спільну славянську ідею та перестали оглядати ся на Росію, дотеперішну провідницю Славянства.
"Через загально-славянські невдачі зміцнила ся значно праця центрофуґальних елєментів славянства. "Україноманська" пропаґанда звила собі гнїзда не тільки у Віднї й Берлїнї, але перенесла ся і до Болгарії, Швайцарії й Америки, де видавано цїлий ряд журналів і брошур, звернених проти Росії та присвячених українському питаню. На жаль, і в деяких виданях нашої Академії Наук, особливо в остатнім томі "Славянської Енцикльопедії", українські сепаратисти через жонґльованє поглядами про дві, навіть три російські лїтературні мови, а не діялекти одної мови, черпали звідти ряд потрібних їм арґументів".
Незгода знайшла місце і між Словаками. Словацькі еміґранти в Америцї приймили що правда москвофільську позицію Чехів, але тільки під умовою, що дістануть повну державну самоуправу з власним соймом і зі своєю державною словацькою мовою.
Наші славянські народи не позбули ся ще віри в славянство, але їх постигло тяжке горе. Австрійські Серби мусїли піддати ся чужій перевазї або вивандрувати за границю і вести роботу проти Австрії при помочі лондонського "південно-славянського Комітету". Те саме випало й на долю Чехів, які висказали ся у відомім "чеськім манїфестї".
"Особливо в острій формі вилило ся в минулім роцї польське питанє. Мріям про зєдиненє всїх трьох польських "дїльниць" в одну спільну цїлість, що закорінили ся в польських масах у звязи з історичним покликом бувшого головного командуючого російської армії, не судилось здїйснити ся. Дуже розчарували ся й ті польські полїтики й мрійники, які вперто обстоювали необхідність "західної орієнтації" для Поляків. Не вважаючи на те, що всї польські землї опинили ся в половинї лїта в нїмецьких руках, не заведено там анї польської держави (!), анї польської автономії. Противно польській автономії в Галичинї завдано страшний удар іменованєм нїмецького ґенерала намісником". Польщу подїлено між Австрію й Нїмеччину, але для приєднаня Поляків "західної орієнтації" відкрито польський унїверситет у Варшаві і полїтехнїку, а в Вильнї дві польські ґімназії. "Усїм дїйсно незалежним польським елєментам прийшло ся втїкати до Росії. В головних російських центрах повстав цїлий ряд тижневників і дневників для задоволеня потреб дуже численної маси польських утїкачів. Як російське правлїнє, так і громадянство робила все можливе, щоб облекшити положенє польських утїкачів. Правительство ще з весною скликало російсько-польські наради, на котрих представники польських ґруп у державній Думі й Радї виробили основи польської автономії. Саму автономію торжественно проголошено з трибуни державної Думи та в промові голови Ради мінїстрів. Ґрупа членів державної Ради почала при кінцї року заходи в напрямі усуненя деяких обмежень польських дїдичів у ґубернїях західної Росії. Але що справа дотикала корінно-російських земель з незначною польською меншістю, то підносити те питанє в часї воєнних операцій признано невідповідним".
Поминаючи се, "Новоє Время" мусить признати, що полїтичний і культурний вплив Росії на Славян підупав сильно. Росія не могла помогти нїчого Словінцям і Хорватам, нараженим у війнї з Італїєю. Ґориція, в якій Словінцї здобули в останніх часах значні успіхи, розбита італїйцями. Полудневими Славянами заопікували ся Анґлїйці, які заложили у Льондонї "Славянський Інститут" під проводом проф. Масарика, і розвинули у Анґлїї широку аґітацію за студійованєм славянства, що перевисшила значно роботу в Росії: у самім Льондонї вийшло за рік кілька десяток великих праць про славянське питанє!
Славянська культурна праця дала у Росії мінїмальні результати. Інтерес до орґанів, присвячених славянським справам, затратив ся і навіть славянське добродїйне товариство завісило виданє своїх "Славянскихъ Извѣстій".
"Дуже слабі признаки дїяльности показувало і "попечительство о плѣннихъ Славянахъ въ Россіи". Для приєднаня симпатій поверх мілїона Галичан і Славян (що за штудерна термінолоґія!), "попечительство" не зробило майже нїчого. За часів ґенерала Сухомлїнова їх положенє було розпучливе і щойно новий мінїстер війни ґен. Полїванов видав розпорядок про видїленє Славян з поміж австрійських і нїмецьких полонених і про більш відповідне пристосованє їх роботи".
Як бачимо з усїх тих виводїв, потерпів панславізм підчас війни цїлковите банкротство, стративши своє значінє не тільки у славянських народів але й у самій Росії. З того боку признанє "Нового Времени" дуже цїнне і знаменне.
[Дїло]
01.03.1916