«Супервівторок» у США став днем тріумфу для демократки Гілларі Клінтон і республіканця Дональда Трампа. Одна й другий перемогли на праймерізах та кокусах у семи штатах й таким чином значно наростили свій відрив від конкурентів-однопартійців у боротьбі за номінацію на звання кандидата в президенти. І хоча, як стверджують фахівці, говорити про їхню перемогу як очевидний факт, ще явно зарано, ми можемо вдатися до певних моделювань ситуації.
Спершу варто розібратися з термінами. Що таке «супервівторок»? Це день, коли кокуси та праймерізи і Демократичної, і Республіканської партій відбудуться одночасно у 13 штатах.
Тепер, що ж таке кокуси й праймерізи? Кокусом називається зібрання партійних активістів та зареєстрованих партійних виборців, яке відбувається у визначений час в будь-якому завчасно узгодженому місці і під час якого вирішується питання номінації кандидата на президентських виборах. Праймеріз – це традиційні первинні вибори, де беруть участь ширші верстви виборців і де бюлетенями, тобто шляхом таємного голосування, обирається кандидат від партії на посаду президента.
Отже «супервівторок», першого березня 2016 року склався дуже вдало для претендентки від демократів, екс- держсекретаря США Гілларі Клінтон та претендента від республіканців, мільярдера Дональда Трампа.
Трамп в ході первинних виборів здобув перемогу в семи штатах: Алабама, Джорджия, Вірджинія, Массачусетс, Арканзас, Теннессі й Вермонт. Найбільшу кількість голосів виборців – 49% – Трамп отримав в Массачусетсі, хоча штат цей вважається радше «демократичним».
Багато хто вже висловив переконання, що саме він і стане номінантом на виборах. Зрештою й він сам вже встиг це проголосити й почати робити заяви так, ніби питання вже вирішено.
Проте його звитяга не була аж такою незаперечною, адже у найбільшому американському штаті Техас виборці-республіканці проголосували за місцевого сенатора Теда Круза. Останній також лідирує в штаті Оклахома і Аляска. А в Міннесоті перше місце здобув сенатор-республіканець від штату Флорида Марко Рубіо.
Схожий на Трамповий успіх продемонструвала й пані Клінтон у демократичному таборі. Виборці-демократи в Алабамі, Арканзасі, Джорджиї, Вірджинії, Массачусетсі, Теннессі, Техасі й на Самоа віддали свої голоси на її користь. У більшості штатів відрив Клінтон від її головного конкурента, сенаторові від Вермонту Берні Сандерса сягав тридцяти відсотків.
Проте були штати, де колишня держсекретар поступилася Сандерсові. Передовсім це сталося в його рідному штаті, де він здобув аж 86%. Таж перемога його чекала в Оклахомі, Колорадо і Міннесоті.
Тепер кинемо погляд і на передвиборчу соціологію. Опубліковане першого березня спільне опитування NBC News / Survey Monkey показало, що серед зареєстрованих виборців-республіканців за Трампа готові голосувати 40 відсотків, за Рубіо – 21 відсоток, а за Круза – 18 відсотків.
У таборі демократів безумовним лідерством користується Гілларі Клінтон. За неї готовий віддати свої голоси 51 відсоток виборців-симпатиків партії. Хоча й Сандерс утримує непоганий результат – 41 відсоток.
Партійні конференції, на яких буде остаточно визначено номінантів відбудуться влітку. Очікується, що Республіканський з’їзд пройде 18-21 липня цього року в Клівленді, штат Огайо, а конвенція Демократичної партії – 25-28 липня в Філадельфії.
Спробуємо зробити обережний прогноз, знаючи попередню налаштованість делегатів. Ladies first – почнемо з Гілларі Клінтон. Для того, щоб виграти номінацію їй необхідно здобути 2382 голоси делегатів конвенції. За результатами «супервівторка» колишня перша леді США може залічити до свого активу близько тисячі голосів.
Окрім осіб, котрі взяли участь у праймерізах і кокусах та проголосували за пані Клінтон, вона теж послуговується великою підтримкою так званих «скперкандидатів». А це – конгресмени й губернатори від Демократичної партії, а також інші високі партійні функціонери, загальна кількість котрих – 700 осіб. З цих проміненцій 450 вже стигли заявити про свій намір голосувати за Гілларі.
Сандерс поки що має на своєму боці втричі менше майбутніх делегатів – приблизно 370. Хоча час і певний шанс підтягнути свої тили в нього ще є.
Яка ситуація вимальовується в Республіканській партії? Значно непевніша. Так Трамп має по своєму боці лише 344 майбутніх делегата з’їзду, Круз – 232 і Рубіо – 109.
Також треба врахувати й той момент, що деякі делегати можуть за чотири місяці поміняти свою думку щодо кандидатури номінанта. Тому поки що зарано говорити напевно.
Утім можна поспекулювати, поекстраполювати, взявши за робочу гіпотезу, що саме названа пара – Клінтон і Трамп – зійдеться в герці за крісло в Білому дому в листопаді цього року.
Спершу звернемося до ситуації в самих партіях і їхніх стосунках з номінантами. У Демократичній партії все значно простіше й спокійніше. Вже хоча б тому, що Клінтон є, окрім усього, фавориткою еліти партії. Вона є фігурою компромісною й навіть об’єднавчою. Не було чути ні жорсткої внутрішньопартійної критики на її адресу, ні тим більше якихось скандалів, пов’язаних з її ім’ям.
Тимчасом Дональд Трамп є аж ніяк не консенсусною фігурою. Еліта республіканців радше виступала за Марка Рубіо – сенатора США від штату Флорида і учасника так званого «Руху Чаювання», який поєднує ідеологію консерватизму і лібертаріанства. Нині ж його шанси на номінацію тають на очах. Тому скоріш за все еліта змінить фаворита на Круза.
З посполитими ж партійцями-респубілканцями ситуація виглядає доволі неоднозначно. З одного боку Трамп користується серед них найбільшою підтримкою, як ми вже знаємо зі соціології. Багатьом до вподоби його сміливі екстраординарні заяви, його безкомпромісна позиція.
Водночас саме через брутальну поведінку й репліки Трампа багато республіканців відчуває явну антипатію до нього. Багато партійних активістів висловлюють обурення з приводу кандидатури Трампа і в кулуарах навіть говорять про ймовірний бойкот виборів, в разі якщо він таки отримає партійну номінацію як кандидат на посаду президента США.
У цьому контексті доволі кумедно звучать заяви самого Трампа про те, що саме він є тією фігурою, котра здатна об’єднати партію. Під час останньої прес-конференції Трампа журналісти йому власне й поставили запитання, як він собі уявляє об’єднання Республіканської партії навколо себе, враховуючи відверто ворожу налаштованість деяких партійців до його особи. Трамп відповів:
«Це дуже просто, партія отримає велику користь з моєї кандидатури, адже завдяки мені вона лише розшириться. У цьогорічних праймерізах бере участь рекордна кількість людей. Наприклад у штаті Кароліна – удвічі більше, ніж 2012 року. То я їх притягаю. Завдяки мені партія стає динамічною, різноплановою, змобілізованою. Саме тому ми й виграємо вибори в листопаді! А потім разом зробимо Америку великою».
Насправді ж, як прогнозують експерти, Республіканській партії через Дональда Трампа загрожує серйозна криза, якої ще не було з 1964 року. Нагадаємо, що тоді партійні консерватори, незадоволені кандидатурою поміркованого крила партії, зробили кандидатом свого ставленика – демагога й популіста Баррі Ґолдвотера. Попри те, що останній переміг на попередніх виборах лише в шести штатах. Закінчилося все тим, що на виборах Ґолдвотер з тріском програв представникові демократів Ліндону Джонсону.
Тим часом, як ми вже зазначали Трамп поводить себе так, ніби номінація на його користь вже справа вирішена. Він вже встиг заявити, що чекає-не дочекається сутички з Гілларі Клінтон, й похваляється легко її перемогти. «Коли ми тут все це закінчимо, я матиму справу з Гілларі Клінтон. Я буду дуже добрим політком для всього світу, ви гордитиметеся мною», – заявив Трамп на зустрічі з виборцями.
Пані Клінтон, своєю чергою, не стрималася, аби не висловити свого ставлення до популістських пасажів Трампа. «Намагатися ділити Америку на наших та інших – неправильно. Ми цього не допустимо», – заявила вона, коментуючи ксенофобські та сексистські заяви Трампа.
На завершення спробуємо спрогнозувати корисність одного й другого кандидата для України. Хоча тема української політики не належить до стрижневих у дебатах і програмах, проте можна зробити певні припущення.
Для пані Клінтон надзвичайно важливо довести до завершення план Обами щодо підтримки України й вгамування російської агресії. У цьому контексті варто нагадати її невдалу спробу «перезавантаження» відносин з Москвою в часи держсекретарства. Тоді ця політика зазнала гучного провалу.
Тому, у разі, якщо Гілларі Клінтон стане президентом, їй, по-перше, треба буде взяти геополітичний реванш. По-друге, вона вже на власній шкірі переконалася, чого вартують домовленості з Кремлем і особисто з Путіним.
Що ж стосується Дональда Трампа, то тут все виглядає цілком по-іншому. Він є радше примітивним прагматиком. Такого типу політикам конче необхідно продемонструва короткочасний успіх. А найпростіший варіант – це сісти за переговорний стіл з Путіним і запропонувати йому оборудку: Москва йде на певні поступки – США знімають свої санкції й припиняють політику ізоляції Росії. Зрештою на такий розвиток подій Трамп неодноразово натякав у своїх коментарях для преси.
Тож питання, кого підтримувати Україні й українцям в разі двобою Клінтон-Трамп, у принципі не стоїть.
04.03.2016