І.
Стан скільського повіту перед війною. — Арештованя москвофілів. — Наші стрільцї в Скільщинї в жовтни 1914 р. — Відворот наших війск. — Московська господарка. — Наші селяни держали ся добре. — Зимові битви і участь в них українських сїчових стрільцїв.
Як всї гірські, карпатські повіти, так і Скільщина була областю, "забутою Богом". Населенє бідне, визискуване на кождім кроцї Жидами, від довшого часу глядїло ратунку в зарібковій еміґрації до Сполучених Держав північної Америки. Жидів що раз більше множило ся по селах. Приходили і поселювали ся не тільки Жиди з галицьких долів, але і з сусїдної Угорщини, закуповували селянські ґрунти та висисали селян не лише грошевою лихвою, але й худобячою. Неупорядкована табуля, невидїлені пайки, спекуляційне викупно селянських ґрунтів давали тисячні нагоди дістати на жидівську власність селянські ґрунти.
Hевідрадною появою було се, що більша земельна власність майже цїлої Скільщини належала до барона Шміда, а пізнїйше до будапештенських Жидів, братів Ґредлїв, котрі виголили наче бритвою старі скільські лїси. Жидівські дрібні спекулянти деревом, головно угорські Жиди, скуповували за безцїн у селян дерево на їх ґрунтах і довели до того, що де давнїйше був лїс, нинї світить голий пустяк.
В ріжних закутинах Скільщини, головно попри угорську границю як Лавочне, Тернавка, Опорець, Ялинковате, обі Рожанки, Тухля, а дальше Козьова, Головецько москвофіли при помочи москвофільських священиків піддержували москвофільство серед скільських Бойків і при виборах ішли все проти української Стрийщини та голосували на москвофільського кандидата, або хрунили і йшли за скільським скарбом. Провідником москвофілів в Скільщинї був в останних часах лїкар в Сколім, д-р Корнило Миронович та два його головні прибічники, о. Омелян Каленюк з Хащованя і дяк з Тернавки Матицїйовський.
З початком війни власти перевели арештованя деяких виднїйших москвофілів. Тодї арештували слїдуючих москвофільських священиків: о. Йосифа Дикого з Козьової, о. Юлїяна Оришкевича, сотрудника з Орави, о. Івана Кулика з Сопота, о. Гната Глїбовицького з Опірця, о. Омеляна Каленюка з Хащованя і о. Михайла Тиндюка з Ялинковатого.
Підчас війни померли Українець о. Стоцький з Синевідська вижного (в сусїднім Kopчинї), а також москвофіли о. Петрович з Оравчика на Угорщинї та о. Тиндюк з Ялинковатого в Талєргофі.
Власти арештували були також д-ра Мироновича, але вже в послїдній хвилї оставили його в львівській вязници, відки випустили його Москалї сейчас по занятю Львова і він відтак на спілку з судією Петровичем зі Сколя віддав Москалям великі прислуги, задля чого мусїли оба виїхати до Росії.
З українських священиків деякі виїхали з боязни перед Москалями (о. Михайло Ревакович з Волосянки, о. Качмарський зі Славська, о. Галькевич з Рожанки, о. Мосора зі Сколя, о. Юхнович з Тухлї), але велика більшість остала на місци і пережила страшні карпатські битви минувшої зими.
Москалї приходили в Скільщину два рази — раз в половинї вересня 1914, другий раз з початком падолиста 1914 р. Підчас першого відвороту прийшли в Скільщину українські сїчові стрільцї, ступаючи від сторони Дрогобича і Стрия, відки мусїли подати ся аж на Угорщину. В зимі прийшли наші стрільцї по раз другий в Скільщину і тут остали аж до відвороту Москалїв. Підчас зимових боїв наші стрільцї брали участь у всїх важнїйших битвах в Лавочнім, Славську, Рожанцї, Волосянцї (на Плїшцї), в Козьовій під Маківкою. Якийсь час в лїтї 1915 була навіть в Скільщинї (на Дубинї коло Сколя) кадра наших стрільцїв.
Про московську господарку скільські селяни не згадують добре. Забирали селянам худобу і пашу та богато селян і деяких священиків, пр. о. Реваковича в Волосянцї, знищили цїлковито. За худобу платили по 20 до 40 рублїв, але найчастїйше рабували; при рабунку можна було випросити ся або і погрозою відогнати напасників. Селяни підчас першої воєнної зими дуже бідували, але мимо того селяни з українських сїл не хотїли користати з московської помочи і держали ся добре. Аґітації за православєм не було і на православє не перейшов нїхто кромі о. Турчмановича з Тухольки, котрий опісля втік до Росії. Наші священики правили богослуженя без перешкоди.
[Дїло, 21.02.1916]
ІІ.
Відворот Москалїв — Прихід наших властей і наших людий. — Безрадність селян. — Брак належної помочи від уряду. — Покривдженя при вимірюваню воєнних причинків. — Знищенє повіту. — Селянам грозить голод. — Брак ратункової акції. — Наші орґанїзації.
В другій половинї мая 1915 Москалї розпочали скорий відворот. Перед тим намовляли селян до виїзду до Росії. Головним аґентом зa втечею до Росії був дяк Матицїйовський з Тернавки, арештований нашими властями і увільнений опісля Москалями у Львові. З Москалями втїкло до 200 людий з Тухлї і богато з Козової та по кількох з Лавочного, Опірця, Тернавки, Тухольки. З українських сіл, де священиками були Українцї, з селян не втїк до Росії нїхто. До Росії втїкли також д-р Миронович, судія Петрович, о. Турчманович з Тухольки і згаданий висше дяк Матицїйовський. При відворотї арештували Москалї о. Клима Калинського з Головецька, але ceй втїк їм по дорозї зі Стрия. Хотїли арештувати о. Богдана Охримовича з Корчина, котрий тільки чудом спас ся перед Сибіром. Та сама доля мала стрінути о. Романа Охримовича з Урича, котрого хотїли арештувати в Дрогобичи.
В червни 1915 р. вернули наші власти. Давнїйший староста Калиневич пішов в відставку, а його місце заняв староста де Льож, котрий в сїчни с. р. перенїс ся мабуть до Камінки Струмкової. Тепер урядує управитель староства Майкснер при помочи практиканта Казанського і тому з браку сил залягають справи, і то пильні, в скільськім старостві. З давна вже урядує і повітовий суд під проводом повітового судії Терлецького (Поляка); з Українцїв є тільки один судія Залєський. Невдовзї вернули і наші священики. Богато громадських рад староство розвязало, а правительственними комісарами іменувало Поляків, пр. в Лавочнім вшехполяка Гризєцького (зелїзничого реставратора), в Сколїм польського купця Кароля Дудру і т. д. Непошанованє прав нашої мови слїдно всюди. Москвофільські священики ще доси не вернули; сидять дальше в Талєргофі, або є під полїційним доглядом в ріжних австрійських містах.
Безпорадність селян слїдно на кождім кроцї. Прим. є вони жертвою нечуваного жидівського визиску при доставі муки, котру Жиди спроваджують в замкнених бочках з Угорщини, соли, нафти, тютюну. Визиск такий великий, що пр. кільо угорської соли продають по 60 сот., лїтру нафти по коронї, за пару ходаків 16 К., за угорський тютюн беруть довільні цїни; тут правительство мусить прийти в поміч селянам, арештуючи несовісних купцїв і накладаючи на них великі кари грошеві. А може би війскові власти приглянули ся близше, чому так богато здорових Жидів в війсковім віцї спацерує по селах?
Селяни нарікають головно на причинкову комісію при старостві. Сотки, а правдоподібно і тисячі селянських родин, котрим по закону належить ся причинок за особи з їх родини покликані до війска, не одержують нїякої підмоги. З сеї причини здала ся би присутність послів округа на місци.
Війна дуже знищила Скільщину. Цїлковито спалені і зрівнані з землею: Вижлів, Жупанє, Климець (всї одна парохія) і нїмецька кольонія Карльсдорф; сї села спалили наші війска ще в осени 1914 р. з причин війскових. В значній части спалені: Козьова, Орава і Тухля. Значно знищені є села: Славсько, Грабовець, Головецько — в инших селах знищенє будинків незначне. Спалено церков в Козьовій, ушкоджено ґранатами церков в Рожанцї нижній. Худоби в повітї дуже а дуже мало, безрог нема майже зовсїм.
Селяни обсїяли і з'орали дуже мало, бо як раз в осени 1914 і в маю 1915 були там рішаючи битви; сего року засїяно також дуже мало, бо не було чим робити і засїяти. Посадили трохи бараболь, але вже пізно і вона тепер псуєть ся, бо не дозріла. Селянам грозить голод, бо дотеперішна поміч правительства є майже нїяка.
Ратункової акції в повітї майже не слїдно. В інтересї держави лежить хочби насильне спиненє пянства, з розмислу ширеного шинкарями. Повітової комісії для відбудови повіту нема і нічого в тім зглядї не робить ся. Селяни зі спалених сїл розмістили ся по сусїдних селах. При старостві є тільки так звана апровізаційна комісія, котра має дбати о доставу средств поживи; з Українцїв належать там о. Евстахій Качмарський зі Славська і Антін Заревич, селянин з Синевідська вижного. Староство візвало громади до твореня громадських апровізаційних комісій, але тільки одна чи дві громади (Славсько) послухали сего зазиву, так що вся достава поживи є дальше в руках жидівських лихварів, з котрих кождий в додатку шинкує тайно горівкою.
Українська каса в Сколю і філія "Сїльського Господаря" розпочали вже свою діїяльність. По селах тяжко розвинути ширшу орґанїзацію бо молодші і свідомійші селяни при війску. Одно що робить ся, то поширюванє "Свободи", котра селянам заступає тепер всю давнїйшу орґанїзацію.
[Дїло, 22.02.1916]
22.02.1916