Здобуванє українського унїверситету.

Львів, 17. лютого 1916.

"Галицькі Українцї годять ся вже на унїверситет в Чернівцях, але сильно противлять ся тому Ромуни", — таку новину ширять нинї, покликуючись навіть на небувалу заяву в "Дїлї", Поляки.

В тій сплетни може бути хиба стілько правди, що домаганє українського унїверситету в Австрії побороло вже всї ставлені йому доси перешкоди й прийшло ся вигадати для нього перешкоду нову. Вигадали її ті, що сплетню ширять.

Вигадки легкі для тих, що в них мають уже вправу.

Гадка ополячена всїх земель польської держави анї на хвилю не опускала Поляків від давна. Хвилево відступали вони від неї лиш тодї, коли були до стїни притиснені. Так було, приміром, в гадяцькім договорі (1658 р.). Щоби в старанях о українські землї перелїцитувати Росію, Поляки згодились тодї між иншим і на такі умови: "Академію в Київі, яка має користуватись такими правами і свободами, як Академія краківська, позваляють Його Королївська Милість, Коронні Стани і Вел. Княжество Литовське там, де їй місце відповідне усмотрить ся, яка буде користуватись тими правами і свободами, що й Академія київська. А денебудь та Академія стане, вже там инші школи по вічні часи не будуть основувані".

Та ледви ту заяву списано, знайшла ся в Польщи рука, що спонукала Єзуїтів упередити Українцїв у заснованю унїверситету в усмотренім місци, у Львові. Коли треба було тодї вказати на когось, що українському унїверситетови у Львові спротивить ся, вказано з польської сторони на Рим. А раз у Львові станув єзуїтський унїверситет, хоч і не без численних протестів, то питанє українського унїверситету в тім Львові було вже убите натягненєм гадяцької умови: "А денебудь Академія стане, вже инші школи по вічні часи не будуть основувані". Була то хитрість пекольна, якою лиш Єзуїти в XVII. ст. могли покористуватись в оборонї своєї опротестованої львівської Академії перед українськими правними домаганями.

Єзуїтська засада, здобута хитростю в 1661 р., стала в пригодї Полякам в XIX. ст. Щоб мати право опертись на тій засадї, що побіч одного унїверситету у Львові нїякий другий повстати не може, треба було Полякам наперед Львівський унїверситет ім. Франца І. перемінити на єзуїтський унїверситет ім. Яна Казиміра. Се сталось, а з тим і давна єзуїтська засада відзискала силу: побіч унїверситету ім. Яна Казиміра не може повстати український унїверситет.

Щоб австрійське правительство позискати для себе в рішеню питаня українського унїверситету, полохаєть ся його довго Росією, для якої такий унїверситет був би каменем образи. Коли-ж се перестає помагати, а заснованє українського унїверситету являєть ся корисним для австрійської полїтики, тодї шукаєть ся для нього осїдку там, де він найменше міг би розвинутись, по за центрами українського національного житя, хоч би в Коломиї, згідно з проф. Нїчом, що там бачить найслабші поступи польонїзації. Одначе і таке уступство робить ся, видко, з болем серця. Краще булоб, щоби і в Коломиї могла колись запанувати Польща. Краще булоб, щоб випхати вдалось український унїверситет ще дальше — до Черновець, де повинні спротивитись йому Ромуни...

Коли Австрія числить ся нинї з Ромунами, то українського унїверситету і в Чернївцях не буде, — міркують собі його противники.

Але чи добре воно — те їх міркованє?

Здобуванє українського унїверситету триває вже три столїтя. Найкращий се доказ, що український унїверситет не є хвилевою забаганкою, але глибоко відчуваною потребою нації.

Здобували право на унїверситет вже в XVI. ст. творцї Академії в Острозї; здобували його через півтора столїтя опікуни київської колєґії, що в часах сили українського народа так і називалась Академією. Зі своїми домаганями перейшли Українцї з під польського панованя під російське і австрійське. Не припускаємо того, щоб Австрія, основуючи унїверситет у Львові (1784), основувала його з увагою на гадяцький трактат — з характером через половину українським, який мав бути задержаний ще й по 1848 р. Більше мабуть вплинули на українїзованє львівського унїверситету в часах Йосифа II. російські приготованя до засновуваня унїверситетів. Колиб можна провірити, що Йосиф ІІ. справдї на ті приготованя відповів заведенєм українських викладів у львівськім унїверситетї, то булоб воно тільки свідоцтвом його полїтичного розуму, на який скупо було в Росії.

Останній гетьман України, Кирило Розумовський, вже в 1760 р. зладив статут українського унїверситету в гетьманській столици, в Батуринї. В 1761 р. оглянув московський унїверситет і перевів кореспонденцію з ученим Міллєром, щоб лиш як найкраще свій плян виконати. "Не може бути найменшого сумнїву — писав він до Петербурга — що до замилуваня українського народа в науцї, бо на Українї від давна позакладано школи, які не мають нїякого заосмотреня для себе, а хоч ученики і вченї вже не знаходять заохоти, вони доси не лиш не зражують ся, але часом число учеників ще помножуєть ся. Ізза стану українських шкіл дієцезіяльних батуринський унїверситет не може мати нїякого браку студентів, а сподїваний є великий авантаж його перед московським." Домаганє гетьмана підпер професор московського унїверситету Филип Дїльтей, жадаючи заснованя унїверситетів в Дорпатї і в Батурнї, де — на його гадку — повиннаб станути "центральна школа України."

В комісії для уложеня проєкту нових законів, скликаній Катериною II., українські депутати жадали заснованя унїверситету в Київі або Переяславі. Депутати Сумської шляхти зі Слобідщини жадали унїверситету для себе. Катерина IІ., поручаючи комісії закладанє висших шкіл 1786 р., звертала їй увагу на Чернигів, що збирав уже гроші на унїверситет. Потемкін носив ся з пляном заснованя унїверситету в своїм Катеринославі. Все те було даремне, поки до тих українських заходів не приложилась польська рука, щоб використати їх для себе. Коли в 1802 р. кружок дворянства з Харківщини, в якім була й сїмя Квітків, здеклярувала складку на унїверситст в Харкові в сумі одного мілїона рублїв (зложено потім 658.009), довіренники Олександра І., князь Адам Чарториський і ґраф Северин Потоцький перевели (1803 р.) в дїло плян заснованя харківського унїверситету, — дарма, що шляхта з Чернигівщини і з Полтавщини вже в 1801 р. хотїла збурувати унїверситет в себе также власним коштом, стративши вже одну складку ранше на користь державного скарбу.

В інтересї Польщі було відсуненє українського унїверситету як найдальше на схід — в Харківщину, де він не міг би своїми впливами шкодити польонїзаційним працям віленського унїверситету і кременецького лїцея. Харків відіграв у них тодї ролю нинїшних Черновець, хоч проти польських висших шкіл ще не ставав чисто український унїверситет, а лиш московський, однак на українській земли вже зукраїнїзований, що признає і його польський історик. Та не вийшло воно на користь польських плянів, тільки українські стремлїня спинило.

При тій силї, яку українські унїверситетські стремлїня виявляли давно і нинї знов виявляють, не дасть ся їх спинити поновлюванєм старих перепон і помислів. Та сила більша нинї, нїж колись була. Стремлїнє її вже близше мети. Не дасть ся її пересувати в часї і просторі. Не дасть ся надуживати анї Риму анї гадяцького договору. І Чернівцї не Харків. З хвилею, в якій український нарід дочекаєть ся признаня трава на свій унїверситет в Австрії, він мати-ме й право оснувати його там, де його найбільше потрібує.

[Дїло]