Волинь.

В довжинї понад 200 кільометрів пробігають тепер наші закони через волинську землю. Так се на часї, розказати дещо про сей край.

Волинь, се старий історичний край, який крім більшої часта російської ґубернїї тої самої назви обіймає також часть нинїшної Галичини (схід від Буга). Нинїшна російська ґубернїя Волинь є просторою провінцією з 72.000 квадратових кільометрів і 3,701.000 населеня (1910). Є се простір, який що до величини рівняє ся нинїшній Галичинї, а значно перевисшає Чехію.

Під оглядом ґеоґрафічним Волинь не є одностайна. Полудневу часть, в приближности до 51. рівнобіжника або лїпше до простої лїнїї, яка лучить Ковель з Київом, покриває плоска з малими піднесенями волинська плита, а цїлу північну мочариста низина Полїса. Через широкі мочаристі долини допливів Притяти: Турії, Стохода, Стиру (з Іквою), Гориня (з Случем) втискає полїська мочариста країна в серце Волинї і дїлить плиту в поодинокі відтинки. Так само нерівностайна також внутрішна будова і ґеольоґічний склад краю. Західна Волинь (між Бугом і Горинем) посїдає підклад з крейдової глини, яке покриває вапнисте, глиняне і піскове камінє. Східна Волинь має ґранїтову підставу з старим вибуховим камінєм і з старою терціярною покривою. Земля лиш на найдальшім полудни чорна, впрочім глиняста і піскова, однак місцями дуже плодовита.

Волинь загально богата в води. Добру жерельну воду достарчає передовсїм крейдяний горизонт з його дуже численними жерелами і місцями виступаючими великими і дуже богатими в воду жерельними вікнами.

Прямозисний склад Волині є одностайний. Низина на півночи дуже плеска, лиш ту і там перетинана слабими підвисшенями землї. Властива волинська плита є на південнім сходї, де вона досягає при жерелах Бога і Случа висоту 340 до 370 метрів, також лиш филяста. За се на півночи і на заходї заміняє ся вона вже в горбоватий край. Її найвищий відтинок лежить між Стиром і Горинем над горішним бігом Ікви, там де продовженє північного стрімкого краю Поділя вступає в Волинь. Як стрімкий, поперетинаний ярами край спадає сей Кременець Острожський, горбовина висока до 405 метрів до півночи і північного заходу. Горби мають стрімкі, часто скалисті спади і поземо відтяті камінні високорівнї. О много округлїйший вигляд показує горбовина між Дубном, Рівним і Луцком, яка доходить при перш названій місцевости до висоти 341 метрів.

З огляду на загальний плоско-филястий характер поверхнї Волинї її ріки посїдають велике війсково-ґеоґрафічне значінє. Більші допливи Припяти всї богаті в води і здатні до плавби, їх широкі долини задля мочарів і стійних вод тяжко прохідні. При тім сї долини менше або більше асиметрично збудовані так, що східний беріг долини вищий і більше стрімкий як західний, звичайно слабо спадаючий. До того приходять ще як важна прикмета волинських річних долин численні мочаристї розширеня долин, в яких дуже часто находять ся великі стави. Крім сього відзначає ся Волинь частим виступом просторих, дуже заболочених заглублень, які розложені в плоскій горбовинї і дещо пригадують сусїдне Полїсє. Такі мочаристі заглубленя лежать на приклад на півночи від Ковля, між ріками Стоходом і Стиром, між Стиром і Горинем, на півночи від Олики коло Дубна, Острога, Новгорода Волинського.

Росія пізнала вповнї військово-ґеоґрафічне значінє горбовини, річних долин і мочарів Волинї від давна, а вже найбільше від 1888 р. Волинський твердинний трикутник: Луцьк, Дубно, Рівно опираєть ся на горбовинї Дубна і на тяжко прохідних, мочаристих долинах рік Стира, Ікви, Гориня. Полученє з укріпленим польським вихідним простором творить мостовий причілок в Рожищу і важний зелїзничий вузол Ковель.

Волинська твердинна система доказала ся в першім роцї світової війни так само доброю для Росії як польський твердинний пояс. Волинська твердинна система була стовпом російської офензиви проти Галичини. Однак велика офензива союзників на веснї і в лїтї 1915 розбила зовсїм польський твердинний пояс, а з волинської твердинної системи лишило в російських руках лиш Рівно. З огляду на се російська армія мусить оперти ся тепер головно на річних лїнїях, які в цїлости ідуть з полуденником. Тепер входить на разї під увагу долина Стиру і його правобічних допливів Кормину і Ікви, позаду теперішних становищ стоять Москалям до розпорядимости річні долини Гориня Случа і їх допливів. Крім сього вихіснували Москалї стрімкий край горбовини Кременця Острожського.

(Дальше буде).

[Дїло, 09.02.1916]

(Дальше.)

Відносини руху на Волинї, як всюди в російській державі занедбані, хоч можливости їх розвитку дуже значні задля браку більших рухових перешкод. Зелїзнича сїть дуже далеко розгалужена, та треба признати, що вона з війсково-ґеоґрафічного погляду дуже зручно наложена. Три важні лїнїї ведить з середини держави на Волинь: Жмеринка-Волочиска, Козятин-Рівне-Ковель (з розгалуженими до Луцка, Володимира, Степаня) і Київ-Серни-Ковель. З виїмком перше названих перетинають сї лїнїї Волинь в цїлій її довжинї і мають дуже велике значінє для довозу війск і матеріялу. Коло Сернів і Рівна перетинає їх зелїзнича лїнїя: Вильна-Барановичі-Лунинець-Серни-Радивилів, яка рівнож дозволяє на своєвільні пересуненя війск за фронтом зверненим на захід.

Значно гірше стоїть з переїздними дорогами. Волинь посїдає властиво лиш один добрий шлях, який веде через Київ, Новгород Волинський, Рівне і Луцк до Ковля і розгалуженя до Дубка і Кременця. Прочі почтові і звичайні дороги находять ся в сумнім станї; в сухій порі вони покриті порохом по колїна, в дощевій се пасма болота без дна. Лиш снїгове покривало зими полїпшує дороги о стільки, що на них і побіч них може розвинути ся оживлений і легкий санковий рух.

Ріки Волинї могли би мати певне значінє для руху (навіть в зимі). Але російське правительство занедбало їх дотепер зовсїм і вони можуть служити в дуже малій мірі до плавби на малих плитких суднах і тратвах.

Велике війсково-ґеоґрафічне значінє має вкінци обставина, що на північній границї Волинї здовж її довжини лежить простір мочарів Полїся (хибно названих мочарами Рокитно). Вправдї сей найбільший в Европі мочаристий край не є зовсїм непрохідний, однак він творить важну рухову перешкоду для великих армій. Всї дороги Полїся на водї і на суші мають характер вузинних пасем і їх легко обороняти. Дуже важним було би занятє місць, де важні дорогові лїнії Полїся виходять з мочаристої области в висше положений край. Тодї могли би армії, ідучі в Волинї на схід, числити на певну окрильну оборону на півночи, яку подає їм полїський мочаристий край.

Клїматичні відносини тут є самозрозуміло великого значіня. Остра зима ограничає майже зовсїм значінє рік і болот щонайменше на три місяцї і дуже улекшує рух. Рівнож горяче, сухе лїто (на приклад 1914) робить ріки дуже убогими в воду і мочари легко прохідними. Взагалї клїмат Волинї є зовсїм подібний до клїмату в Східній Галичинї з около +7.5 степенів середної температури і 550 мілїметрів дощевих спадів в роцї.

Ростинність Волинї подібна до ростинности в Східній Галичинї. Лїс покриває 26.5 процентів поверхнї краю, головно північні околицї в сусїдстві Полїся.

Мешканцї Волинї (3,702.000, себто 57.4 на кождий квадратовий кільометер) складають ся з Українцїв (70.1 процентів), Жидів (13.2 процентів), Поляків (6.2 процентів), Нїмцїв (5.7 процентів), Москалїв (3.7 процентів) і Чехів (0.9 процентів). Українцї (урядова назва Малороси) творять корінне населенє Волинї. Весь селянський стан, малий горожанський стан місточок і передмість, низше духовенство і низша верства уряднича з дуже малими виїмками українські. Як відомо, російське правительство відобрало українському народови всї національні і полїтичні права; їх приверненя через осередні держави сподїють ся Українцї Волини. Жиди творять більшість мійського населеня і мають в більшій части торговлю краю в своїх руках. Всї Жиди говорять нїмецьким жаргоном, їх вищі верстви сильно змосковщені що до мови і культури. Поляки волинські се в більшій части нащадки старої української і литовської шляхти, котра перейшла в часї польського панованя (16. до 18. столїтя) до пануючої державної нації. В руках польських дїдичів находять ся 16 процентів цїлої поверхнї посїлости земельної (45 процентів приватної земельної посїлости) в Волинї. Кромі сього належить до польської народности челядь дїдичів, одна часть міського населеня і мала шляхта. Нїмцї прийшли аж в 18. і 19 столїтю як поселенцї і творять численні кольонії в округах Житомира, Новгороду, Луцька, Рівного, Володимира і Дубна. Нїмецькі язикові острови на Волинї значнїйші нїж польські, бо Нїмцї не мешкають, як Поляки, розсїяно, а в замкнених областях. Небагато Росіян, які надають українській Волинї зверхну, лиш позірну pociйську прикраску, — се в більшій части змосковщені Українцї, Поляки, Нїмцї і т. д. Вони творять висшу верству урядників і духовенства, розпоряджають в приближности більш як половиною великої земельної посїлости і беруть сяку таку участь у великій торговлї і в промислї. Чехи, які зайшли аж в другій половинї 19. столїтя, є в трьох четвертинах переселенцї, котрі занимають ся рільництвом.

(Конець буде).

[Дїло, 10.02.1916]

(Конець.)

Історично була Волинь від 9. до 12. столїть частию старої української київської держави, потім вона творила через два столїтя під іменем князівства володимирського північно-східну половину старого українського галицько-володимирського королівства, на котрого престіл має Габсбурський дім незастарілі права. В 14. столїтю дісталась Волинь (через посвояченє династії) під панованє великого князівства литовського, котре в люблинській унії в роцї 1569 відступило його Польщі Навіщеня Татарів і повстаня Українцїв підкопали сильно край. В роцї 1772, зглядно 1795 дісталась Волинь під російське панованє, яке стало ся фатальним особливо для корінного українського населеня, для його віри, мови і культури.

В господарськім оглядї Волинь се чисто рільнича країна, 75 процентів мешканцїв занимають ся рільництвом. Та мимо сього воно не стоїть високо, передовсїм через нездорові відносини посїданя, потім також через вже пережитий спосіб обробленя поля. Із 5,775.000 десятин (по 109½ арів) землї є лиш 40 процентів власностию сїльських громад, 35 процентів належать дїдичам, котрі обробляють свої добра дїйсно модерно лиш у рідких випадках. Що правда, великі посїлости тратять своє значінє з кождим роком (в однім одинокім роцї — 1910 — роздїлено між селян 15.842 десятин), та помимо сього панує між селянством, особливо на полудни, велика жадоба за землю і все ростуча біднота.

Площа для засїву в Волинї виносила (1910) 1,773.000 десятин, жнива (пересїчно в 1905 до 1909 р.) річно: 4.9 мілїонів сотнарів жита, 3.7 мілїонів сотнарів ячменю, 0.8 мілїонів сотнарів гречки, 0.4 мілїонів сотнарів проса і 15.1 мілїонів сотнарів бараболь. Пересїчно вивозять з Волинї річно 1.3 мілїонів сотнарів збіжа. Значний є також дохід із цукрових бураків, хмелю і тютюну як і з пчільництва (7000 q меду річно). Плеканє худоби також значне, особливо в лїсистій півночи. В роцї 1910 числила Волинь 725.000 коний, 1,109.000 рогової худоби, 747.000 овець і 723.000 безрог. Скарби мінералів обмежують ся на поклади мочаристої руди, бурий вуголь (коло Кременця і Дубна), порцелянову землю і на каміня до будови і до оздоби.

Промисл Волинї незнатний. Домашний промисл, особливо ткацтво, задержав український нарід до сегодїшнього дня, фабричний промисл розвиваєть ся скоро. В роцї 1900 виносила вартість фабричних виробів Волинї лише 34 мілїонів рублїв, в роцї 1910 вже поверх 50 мілїонів рублїв. Головні галузи фабричного промислу є: млиновий промисл (274 парових і 874 водяних млинів, річний виріб 20 мілїонів рублів), цукроварнї (12 фабрик), горальнї (132 фабрики), ткацькі фабрики (25), гарбарнї (55), фабрики тютюну (4), броварі (30), фабрики паперу (11), гути скла (9) і т. д. Є також 61 трачок, котрі виробляють річно за 1¼ мілїона рублів.

Торговля Волинї находить ся в послїдних часах у живім розвою. Загальний торговельний оборот виносив в роцї 1900 приближно 55.7 мілїонів рублів. Вивіз Волинї (збіже, худоба і дерево) іде головно до Галичини, Польщі і полудневої України. Зелїзницї Волинї відвозять в роцї пересїчно 7 мілїонів сотнарів, а привозять 7.5 сотнарів. Знатний є оборот між лісистою північною і богатою в збіже південною половиною краю.

Дійшовши до кінця нашого коротенького землеписного начерку про Волинь, присвятимо кілька рядків найважнїйшим місцевостям краю, особливо тим, котрі лежать вже в области, занятій осередними державами.

Старе, вже в роцї 988 згадане окружне місто Володимир Волинський представляє сегодня з своїми 18.000 мешканцями (60 процентів Жидів, 22 процентів Українцїв, 7 процентів Поляків) занедбане місто з малим промислом і торговельним рухом. Свого часу було се місто столицею володимирських українських князів і одно з найгарнїйших і найбогатших міст східної Европи. Потім місто занепало і прийшло в роцї 1795 з ледво 200 домами під російське панованє.

Окружне місто Ковель (26.000 мешканцїв, з того 33 процентів Жидів, 36 процентів Українцїв, 20 процентів Поляків, 4 проценти Нїмцїв) є важним зелїзничим осередком складовища для збіжа і дерева.

Окружне місто і кріпость Луцк (32.000 мешканцїв, з того 80 процентів Жидів, 8 процентів Українцїв, 6 процентів Поляків, 5 процентів Нїмцїв) засновано около року 1000, було столицею українського і литовського князївства а в 16. і 17. столїтю богатим торговельним містом і осередком українського культурного житя на Волинї. Пізнїйше місто занепало скоро і підносило ся під російським правлїнєм (від 1791 року) лиш поволи. Торговля міста досить знатна, промисловий рух слабий.

Окружне місто і кріпость Дубно (23.000 мешканцїв, з того половина Жидів) згадує ся перший раз в роцї 1100, як місто в галицько-володимирській державі. Дубно було раз славне своїми роковими торгами в цїлій західній Українї, нинї його торговля (особливо торговля хмелем) і його промисл досить знатні.

Почаїв, славний як відпустове місце в цїлій західній части російської держави, з великим монастирем і славним чудотворним образом.

Із міст Волинї, котрі стоять ще під росийським панованєм, належить згадати найперше Житомир, теперішна столиця Волинї (93.000 мешканцїв, з того 42 процентів Жидів, 39 процентів Українцїв і Росіян, 16 процентів католиків, майже самі Поляки). Се місто засновано вже при кінци 9 столїтя, однак воно розвинуло ся аж в 19. столїтю. Промисл міста (52 фабрики) і торговля (головно деревом і збіжем) є дуже знатні. Так само велика торговля є й в Рівнім (по російськи Ровно), найважнїйшій кріпости волинській (39.000 мешканцїв, з того 56 процентів Жидів); Кременець (18.000 мешканцїв, з того 50 процентів Українців, 40 процентів Жидів, 10 процентів Поляків) був раз важною кріпостию старої української держави галицько-волинської, тепер є в нїм малий деревляний промисл і знатна торговля збіжем. Окружні міста Острог (15.000 мешканцїв) Староконстантинів (17.000 мешканцїв), Новгород Волинський (17.000 мешканцїв), се самі старі міста повні історичних споминів, були в 16. і 17. столїтю власностию українських князів Острожських, які навіть засновали в Острозї українську академію. Сьогодня є се занедбані місточка, в котрих в більшій части жидівське населенє занимає ся торговлею збіжем. Так само значні є й окружні міста Заслав (по російськи Ізяслав, 15.000 мешканцїв) і старе місто Овруч (10.000 мешканцїв).

[Дїло, 11.02.1916]