"Наталка Полтавка"

У Львівському державному театрі опери та балету

Захопившись надміру світовою класикою, Львівський державний театр опери та балету довгий час залишався глухим до настирливих, справедливих вимог глядача поповнити репертуар українськими творами.

І от, нарешті, глядач дочекався! Театр хоч з запізненням, а де все ж таки поставив українську оперету "Наталка Полтавка".

Ця музична комедія належить до числа найпопулярніших творів української класичної спадщини. Написана І. П. Котляревським понад 120 років тому, "Наталка Полтавка" не сходить із сцени, незмінно користуючись видатним успіхом у глядача.

Що ж приваблює глядача в "Наталці Полтавці"? Насамперед, глибока народність і реалістичність, зворушливий ліризм і щирість кожної сцени, кожної пісні і арії.

Приваблює соковита мова твору, міцна драматургійна побудова, вміле чергування вокальних номерів з прозою, тонке сплетіння комічних елементів з драматичними, а головне — пристрасна любов автора до свого народу, якою просякнутий кожний рядок оперети.

Пісні і арії з "Наталки Полтавки" стали справді народними піснями, любимими піснями на Україні і за її межами. Це ще більше підкреслює народність твору.

У Львівському театрі "Наталка Полтавка" йде в оригінальній переробці і за редакцією радянського композитора В. Г. Костенка. Перед композитором стояло складне, але благородне творче завдання — засобами сучасної композиторської техніки піднести, збагатити музичний твір, не порушивши, в той же час, задуму автора. Приємно відзначити, що Костенко успішно переміг численні труднощі, зумів повністю зберегти весь колорит, привабливу простоту і безпосередність авторського варіанту "Наталки Полтавки". Дописаний пролог і ряд додаткових музичних номерів зливаються з основним матеріалом в один моноліт. Винятком, на нашу думку, є лише українські танці до третьої дії, написані в плані нехарактерному для творчості Лисенка.

Високохудожній колектив — оркестр опери на чолі з головним диригентом театру М. Д. Покровським зумів правильно і чітко прочитати музикальний матеріал, вклав у нього багато щирих почуттів, теплоти. Запашні, чудові українські пісні і мотиви звучать піднесено, колоритно, яскраво.

"Наталка Полтавка" по формі класична оперета. Тому слово, жест, міміка в спектаклі відіграють таку ж роль, як і спів. Зрозуміло, що роль режисера-постановщика незрівняно зростає. На жаль, саме режисерська частина (постановщик, заслужений артист УРСР В. Д. Манзій) — слабе місце спектаклю. В спектаклі є чимало моментів, з розв'язанням яких аж ніяк не можна погодитись.

Пролог оперети написаний для того, щоб підкреслити тугу Наталки за милим — Петром, який змушений був піти з села на заробітки. Веселяться хлопці і дівчата, співають, танцюють, а Наталці у веселому гурті ще сумніше. Пролог має на меті настроїти глядача на основну тему твору.

І от в пролозі режисер неправильно орієнтує глядача. Він старанно чомусь протягом всього прологу ізолює Наталку від дій, що розгортаються на сцені. Її уперто не помічають, жодна з подруг не підходить до неї, не заговорює. Хіба ж вони такі бездушні? Обходять Наталку десятою дорогою і хлопці. Це вже зовсім суперечить авторові, який твердить в своєму творі, що, навпаки, до Наталки красивої, стрункої, розумної дівчини, хлопці завжди линули, як мухи до меду. За примхою режисера, так і стоїть Наталка — всім чужа і непотрібна...

Пролог не єдине хибне місце в ролі Наталки (артистка Т. Д. Собецька). Надто розв'язний тон, яким говорить Наталка з такими особами в старому селі, як Виборний і Возний. Кульмінаційний момент оперети — довгочекана зустріч Наталки з Петром (артист В. В. Тисяк), після тривалої розлуки. Зустріч, яку з таким гострим інтересом чекає глядач, проходить блідо і буденно. Взагалі, сценічний образ Наталки позбавлений теплоти і романтичної піднесеності.

Очевидно, з причини недостатнього контакту з режисером, у артиста І. П. Полякова не вдався один з цікавіших образів комедії — образ пана Возного. Всю свою увагу артист скерував на максимальне підкреслення ексцентричності цієї своєрідної постаті, замість розкрити образ всебічно. Не дивно, що образ Возного вийшов однобокий, безбарвний.

Не зумів режисер повністю використати також великі творчі можливості талановитого колективу — хору і мімансу. Манірний, чопорний вихід дівчат у пролозі, інертні хороводи, сонливий натовп, що часто виявляє повну незацікавленість подіями, які розгортаються на сцені... Як це не схоже на життєрадісних, повних енергії і руху, українських дівчат і хлопців, сердечних, чутливих до радостей і печалей своїх товаришів!

Поруч з поверхово накресленими образами слід відзначити справжні акторські удачі. Насамперед, це стосується виконавця ролі Виборного, артиста М. В. Бухсбаума. Прекрасний актор і співак М. Бухсбаум створив надзвичайно цікавий, колоритний, просякнутий теплим гумором образ хитрого і досвідченого знавця життя. Сцени, розмови Виборного з Возним та з Петром, епізод сватання Наталки і ряд інших сцен проведених Бухсбаумом — кращі місця в спектаклі. Дуже добре зіграв роль бідного Наталчиного родича Миколи — артист А. В. Поліщук. В його грі багато безпосередності, простоти, привабливості. Труднощі суто драматичної ролі старої Терпелихи успішно переборола артистка З. X. Гончарова. Безперечно інтересні, свіжо-задумані, повні вогню і життя українські танці продемонстрував балет (балетмейстер М. І. Трегубов).

Львівському театру опери та балету треба ще дуже і дуже багато працювати над першим своїм українським спектаклем. Але вже те, що зроблено, безперечно корисне. Колектив зробив рішучий крок, щоб зруйнувати глуху стіну, яка так довго відокремлювала Львівський оперний театр від української тематики. В цьому цінність спектаклю "Наталка Полтавка".

[Вільна Україна]