Ідея про те, що благочестиві думки зцілюють тіло, століттями жила серед християн. Останніми роками тема лікування тілесних недуг самими думками стала поширеною в середовищі всіляких езотеричних, дзен-буддистських, саєнтологічних та інших течій, які ставлять собі за мету, зокрема, розлучити людей з їхніми грошима. Утім накопичилось досить доказів того, що думки таки справді впливають на наш тілесний стан і є ефективними якщо не в лікуванні, то принаймні в профілактиці певних захворювань. У своїй книжці Cure (англ. «лікування») ветеран наукової журналістики Джо Мерчант звернулась до цієї цікавої і малодослідженої сфери й зібрала історії людей, зокрема ветеранів Іраку, які розповідають свої історії зцілення від недуг і фізичних травм за допомогою думок. Про своє дослідження вона розповіла головному редактору рубрики Mind Matters Ґаррету Куку.
- Темою для книжки Ви обрали сферу, в якій є дуже багато шарлатанства. Що спонукало Вас про це писати?
- Якраз нерозуміння та велика кількість містифікацій і були серед основних мотивів, які збудили мій інтерес до обраної теми. Те, що стан наших думок і фізіологія тіла якось пов'язані, було для мене очевидним з самого початку. Згадаймо хоч би стреси або статевий потяг. Однак дискусія про цей зв'язок надзвичайно поляризована. З одного боку, прихильники нетрадиційної медицини заявляють ледь не про чудеса зцілення, а з іншого — авторитетні медики і науковці стверджують, що цілюща сила думок є ілюзією, яка взагалі не має під собою підстав. Мене захопила ця дискусія, і я стала шукати, чи можливий виважений, науковий підхід до цієї проблеми. Я почала брати інтерв'ю в науковців, які провадять такі дослідження, часто ризикуючи своєю репутацією. Їх результати переконали мене в тому, що це не лише цікава філософська, а й наукова тема. Численні приклади довели ефективність гіпнотерапії в лікуванні, скажімо, синдрому подразненого кишківника, а також показали існування зв'язку між стресами та довжиною теломерів у клітинах. Крім того, існує лінія досліджень, які доводять, що ментальне сприйняття світу постійно настроює нашу імунну систему в спосіб, який дозволяє адекватніше відповідати на майбутні загрози. Саме це для мене стало тим моментом «ага!», коли я перестала дивитись на розум і тіло як на дві окремі одна від одної сфери.
- Що науці відомо про так званий «ефект плацебо»? Чи є переконливі докази, що він існує?
- «Ефект плацебо» — це термін, який насправді збиває з пантелику, адже він має одразу кілька значень. Часом ним позначають будь-кого, хто прийняв плацебо і відчув полегшення, охоплюючи і тих людей, яким в будь-якому разі стало б краще. Але експерти доводять, що ефект плацебо здійснює і свій специфічний вплив, який має кількісні показники. Зі слів невролога Фабріціо Бенедетті, одного з піонерів дослідження плацебо, «не існує лиш одного ефекту плацебо — їх є кілька». Анальгетики-плацебо, скажімо, вивільняють ендорфіни — природні речовини, що тамують біль. А пацієнти з хворобою Паркінсона відповідають на плацебо хвилею дофаміну. Фальшивий кисень, який надавали учасникам експерименту на висоті, зумовив зниженння рівня нейротрансмітерів — простагландинів, які розширюють кровоносні судини й відповідають за багато симптомів висотної хвороби. Жоден з цих біолологічних ефектів не зумовлений безпосередньо плацебо, яке за своєю суттю інертне. Натомість вони цілковито зумовлені нашою психологічною відповіддю — очікуванням та волею до того, щоб відчути себе краще. Цікаво, що в багатьох випадках спрацьовують навіть т. зв. «чесні плацебо», коли людина знає наперед, що приймає плацебо. Чому — поки що загадка. Дослідження цього питання лише починаються. На мою думку, в майбутньому знання про ефект плацебо будуть інтеґровані в рутинний клінічний процес.
- Чи Вам колись доводилось відчути ці зцілюючі ефекти на собі?
- Я якось прийняла плацебо, яке замовила через Інтернет, і вже через двадцять хвилин позбулась прикрого болю голови. Але це, звичайно, не наукове випробування. Можливо, мій біль минув би сам собою. Я також відчула позитивний ефект від соціальної підтримки, коли народжувала двох своїх дітей. Відчуття, коли мені допомагали акушери, яким я довіряла, були зовсім іншими, ніж тоді, коли зі мною були незнайомці. Тисячі жінок підтверджували те саме. Я зібрала історії людей, які розповідали, що тепле ставлення до них оточення дозволяло знизити фізичний біль. Після зустрічі з цими людьми книжка перестала для мене бути суто інтелектуальним проектом. Я усвідомила після них, що наукові результати є не лише статистикою на папері, а й силою, що трансформує життя.
- У своїй книжці Ви звернули увагу на лікування пацієнтів з опіками за допомогою віртуальної реальності. Як це відбувається?
- Це вид терапії, який мені довелось спробувати особисто. Дослідники з Сіетла розробили віртуальний ландшафт, який називається Snow World. Ви неначе літаєте всередині снігового каньйона і кидаєте сніжками в персонажів всередині гри, таких як пінґвіни чи сніговики. Це має працювати як анальгетик. Ідея полягає в тому, що мозок має обмежені ресурси для концентрації уваги. Якщо ви зосереджуєтеся на киданні сніжок у віртуальних персонажів, то менше концентруєтесь на больових відчуттях. У моєму випадку дослідники використали нагріту коробку, щоб симулювати опік на нозі. Спершу це було досить болюче, але коли я занурилася з головою в гру, то майже перестала помічати біль. За даними випробувань, Snow World додатково знижує біль у процесі видужання на 15–40% порівняно з самими лишень анальгетиками. Думка, що фізична травма — це єдина, достатня і необхідна основа больових відчуттів, є хибною. У сучасному світі акцент зроблено на спробах зменшити біль за допомогою ліків, які часто дуже дорогі й спричиняють побічні ефекти та звикання. Натомість такі методики, як Snow World, розкривають потенціал психологічного підходу до полегшення страждань, що підсилює дію ліків і, можливо, у деяких випадках навіть може замінити їх.
Jo Marchant
The Science of Healing Thoughts
Scientific American, 19.01.2016
Зреферував Євген Ланюк
