Під таким заголовком вийшов ино-що новий твір нашого знаменитого композитора М. Лисенка у Львові накладом редакції "Дзвінка". Лібрето оперетки уложила писателька україньска Днїпрова Чайка, мельодії до поодиноких пісень дібрали Граб., Рус. і Линд., а упорядкував ті мельодії, згармонізував их і супровів фортепяном та фісгармонією сам Лисенко.
Передовсїм розкажемо зміст оперетки. Она починавсь оповіданєм хору, що в Кієві на базарі жиди козу продавали. Козу ту купив старий дїд та велїв єї своїй бабі доглядати. Баба козу шанувала, добре пасла, напувала, але коза навісна ще й жалїти ся пійшла. Сердитий дїд, розлютившись, убив за те бабу, а вже сам яв пасти свою козоньку. Коза о тім не знала, бо дїда не спізнала. Тогдї знов питає дїд в кози: "Козю мою люба, чи пила ти, чи їла?" Коза каже, що анї пила, анї їла. Розсердив ся дїд на-ново та порішив козу вбити. Та на нещастє ніж вломив ся єму, як став єї різати. Не дорізав, пійшов глядїти зручного ножа, а коза тимчасом утекла в лїс. Тим кінчить ся перша сцена.
В другій представлена лїсна околиця. Лисичка ходить з віником та під недїлю замітає, чепурить свою хату-нору. Она, хоч утомлена, бо через цїлий тиждень пасла та доглядала гусят, хоче хату свою прибрати в цвіти. Иде у лїс. За той час надбігає "коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена", бачить нору лисички та ховаєсь туди, щоб лютий дїд не подибав. Тимчасом лисичка надбігла з лїса та чує, що хтось товче ся в єї хатї! Она питає, співаючи, хто прийшов сюди в гостї? На то тупотить коза в норі та відказує: "Я коза-дереза, пів бока луплена, за три копи куплена. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами, хвостиком замету, ніжками затопчу, тут тобі смерть!" Лисичка, налякана, розливаєсь в слезах над своєю недолею. Надходить зайчик, здоровить лисичку, питає про причину єї горя та смутку. Коза розказує, що якійсь невиданий звір прогнав єї з власної хати. Зайчик хоче їй в пригодї стати. Хоч трус, підходить сміло до нори і питає: хто смів лисичку з хати виганяти? — "Я коза-дереза" і т. д. — даєсь чути з нори. Наляканий зайчик утїкає в лїс. Надходить вовк сїрий, що по степах гуляє та на тих овечок пильно поглядає. Лисичка жалуєсь перед ним на своє горе і він хоче їй в пригодї стати. Підходить до нори, клацає зубами і страшить: "Ой хто, хто в лисичиній хатї, той буде добре мої губи знати!" Коза і єго не злякалась та одвічає з нори: "Я коза-дереза" і т. д. Вовчок утїкає. Надходить ведмідь, знаток всїх пасїк. І він хоче лисичцї-сестричцї стати у пригодї, але і єго наполохала коза-дереза і він утїкає в лїс. По ведмедю надходить рак. Він співає: "Ой я рак, неборак, я не простий козак, через те на менї не кирея, не сїрак. Я над раками пан, я болотний геть ман, подивіть ся люде, якій пишний жупан!" і він питає в лисички про єї горе і хоче їй помогти. Але годї! Коза-дереза всїм страшна. Нараз чути гомін великій і з лїса виходить всяка звіринна твар: миши, тхорі, индики, пси, коти та зайко, вовк і медвідь, немов ті "sieben Schwaben auf einen Hasen". Они співають хором: "Xoдїм братцї воювати, лисиченьку ратувати!" Коза ще не боїть ся, смієсь з нори. Та ба! і їй приходить конець. Рак тягне єї клїщами з нори, другі звіри хапають єї, куди попало: той за ноги, той за роги, той за бочок. Витягають, несуть в лїс, щоб козу покарати "за всї шкоди, перешкоди". Коза просить ся своїм жалісним: "мекеке! мекеке!" Але тут їй і амінь!...
Як бачимо, лібретто не лише caмo собою цїкаве і повне гумору, підходячого під ум і серце дїтей, але в нїм і богато акції драматичної, наколи яло ся parva componere magnis. Для дїтей забавка неоцїнена, мов-6и з душі их винята.
А що сказати про музичну сторону! Meльодії, на скрізь народні, переняті з других звістних пісень руских, та лиш приложені до тексту лібрета пливуть собі легонько, весело, безпретенсіонально. Слухаючи их, здаєсь тобі, ти зайшов межи давно тобі знакомих товаришів, чуєш их голос звичайний, а все-таки в тім голосї щось нового, нечуваного, і ти дивиш ся: они сміють ся з тебе та вкінци і ти з ними розреготав ся на всї боки. Медвідь, приміром сказавши, розказуючи про свої подвиги лицарскі з поля пасїчництва, співає коляду з "Різдвяної ночи". Зайко, питаючи лисицю словами: "Добрий вечір, лисонько, куди йдеш?", співає звістну мельодію з народної пісни: "Добрий вечір, дївчино, куди йдеш?" А рак-неборак гуде тобі в ухо мельодію з піснї: "И шумить, і гудить!" Розуміє ся, що гармонізація і фортепяновий супровід повсюди знамениті, живо і вірно илюструють поодинокі ситуації в тій цїлій "козиній траґедії".
Саме виданє елєґантне, 32 сторін folio. На заголовнім листї містить ся удачний портрет Лисенка і илюстрація: під хатою дїд сидить на приспі а перед ним коза-дереза. Цїна твору лише 80 кр. Вже то редакція "Дзвінка" — майстер на такі річи! Она уміє підійти під понятя і смак дїтей. "Дзвінок", яко орґан літературний рускої дїтвори, не має собі рівного видавництва в Галичинї.
Щоб представити "Козу-дерезу" на сценї домашній, на то не потреба великого накладу. Дїєвих осіб єсть всего шість солістів: 3 сопрани (до високого g), 1 меццо-сопран і 2 альти, — і хор звірів. Розуміє ся, що поодинокі звірята мусять виступати в масках звірячих і окремих костюмах.
"Козу-дерезу" а з нею і видавництво "Дзвінка" поручаємо щиро кождій рускій родинї.
[Дѣло]
22.01.1891