Коли у Львові в 1789 р. відбувало ся серед ринку величаве торжество Йордану при участи епископа Петра Білянського, мало воно настрій тріюмфу. Тріюмфувала українська громада міста Львова, якій повело ся знївечити замах латинського епископа, що перед десятьма роками (1779) виступив проти віковічного українського звичаю святити торжественно в день Богоявленя воду на львівськім ринку. Замах не вдав ся, бо не міг вже вдати ся в законній австрійській державі так, як в давній Польщи.
На памятку відзисканя слушного права львівські Українцї видали окремою брошурою опис історичного Йордану з 1789 р. Той опис став і для провінціональних міст вказівкою, як устроювати національно-релїґійну манїфестацію в день Богоявленя.
На величавість, що дорівнувала львівській, здобув ся в 1796 р. і Дрогобич, завдяки парохови і ректорови василіянських шкіл, о. Гл. Дубицькому, якому була й посьвячена дрогобицька йорданська проповідь, видрукована тогож року у Львові.
Перепон в обходї Йордану галицькі Українцї довго вже не стрічали. З одного боку завдячували се усмиреню польсько-українського антаґонїзму, що найсильнїйше виявив ся був 1789 р на Волинї в польській нагінцї на українське духовенству, підозрене безпідставно в гайдамацьких настроях, — з другого боку й австрійське правительство не допускало вже в Галичинї до висшости одного обряду над другим з того часу, як цїсар Лєопольд II. в 1790 р. зрівнав усї католицькі обряди Галичини. Спокійно відбувало ся що року торжество Йордану й у Львові аж до 1815. р.
По смерти митрополита Ангеловича, в 1815 р., Йордан у Львові знову зустрів ся з противником, що хвилю осироченя української митрополії узнав відповідною для виявленя почувань, які мусїв скривати за житя найбільшого Тірольця Сходу з 1809 р., найбільшого австрофіла з часу наполєонсько-польського наїзду на галицьку столицю. Проти Йорданського обходу серед ринку у Львові виступив тим разом вже не представник лат. клира, не хтось духовний, але львівський маґістрат.
Певно пригадавши собі ту коляду, в котрій співаєть ся: "Ґди Христа породила Панна, падаєт в Ефесї Діянна", — львівський маґістрат стрівожив ся на гадку, що від українського Йордану моглиби попадати ті мітольоґічні фіґури, які вже тодї украшали криницї на рогах львівського ринку. Се не жарт, бо лиш обавою, щоб ті фіґури підчас йорданського водосвятя не зістали ушкоджені, арґументував львівський маґістрат своє жаданє, подане на письмі до ґубернії, щоб вона йорданський обхід на ринку заборонила, а визначила для нього якесь передмістє.
Маґістратське жаданє викликало львівську українську капітулу на слово. Не маємо під рукою її письма до ґубернії з 20. марта 1815 р. Маємо лиш копію другого пізнїйшого письма. В тім письмі українська капітула пригадала ґубернії: 1) що йорданський обхід у Львові серед ринку був уже від 1789 р. все дозволений; 2) що має він за собою розпорядок цїсаря Лєопольда II. з 1790 р.; 3) що в хвилю осироченя митрополії капітула є зобовязана церковним правом берегти всїх набутих прав митрополита й недопускати нїчого, що булоб для них шкідливим прецедексом; 3) що львівський маґістрат повинен шанувати постанови властий, відріжнювати унїятів від православних, респектувати привилеї пап, польських королїв і австрійських цїсарів, а передовсїм не забувати, що він є христіянським маґістратом, якому не лицює соблазняти населенє Львова більшим почитанєм Нептуна і Діяни нїж Христа, бо не від них спливе благословенство на місто. Вкінци капітула зажадала для Українцїв того права в день Йордану, яке мають Поляки в день Божого Тїла; зажадала, щоб маґістрат на керници для йорданського водосвятя уставив фіґуру Святого або нїякої не уставляв, а до самого торжества не лиш відносив ся прихильно, але й причинював ся по христіянськи.
По такій відправі, даній українською капітулою неоправданим претенсіям, обхід Йордану в 1816 р. відбув ся вже на львівськім ринку помимо побоювань о цїлість Нептуна і Діяни.
[Дїло]
19.01.1916