Холмський собор є для нас не тільки реліґійною святинею, але й найбільшою та найціннішою пам’яткою нашої величавої старовини, свідком нашої культури на західньому кордоні наших етноґрафічних теренів. По його красі й багацтві судитимуть чужинці, що раз-у-раз відвідують його, про наш культурний рівень у давній давнині. Тому то кожному українцеві, де б він не перебував, повинна лежати на серці турбота, щоб холмський собор і вся замкова Данилова Гора якнайшвидше засяяли колишньою величчю й красою.

 

Кажу, колишньою, бо ті, що володіли ними 22 роки, зробили все, щоб затерти питоменні ознаки українства Данилового високого замку, зокрема собору та величної дзвіниці. Дня 19. Травня волею німецькою уряду Данилова Гора з собором вернулася в руки українців.

Але в якому вигляді й стані! Собор переробили внутрі й іззовні. Поліхромія, іконостас, образи щезли, — залишилися голі стіни. Перероблено й дзвіницю. Гробницю під собором зруйнували й кістки наших славних предків спрофанували. Каплицю св. Кирила й Методія на верхній горі висадили у воздух динамітом. Зруйновано й спрофановано гроби на замковому цвинтарі, де спочили колись наші бояри, дружинники, нижчі духовні особи. Домову єпископську церкву переробили на театр (!). У стародавній палаті владик ми знайшли тільки голі стіни й купи сміття.

 

Саме наближався момент віднови сімсотлітньої холмської єпископії, віднови резиденції холмських владик і відвічної культурної й реліґійної, а ширше: національної ролі Данилової замкової Гори, що повинна була знову промінювати на всю холмську землю. Хіба в такій обстанові це було можливе?

 

Хай читачі уявлять собі на хвилину, що повинні були переживати в цьому моменті холмщани. Устійненої церковної влади не було. Про єпископа-господаря не кожний відважувався ще й мріяти. Населення було зруйноване й залякане. Молодь впродовж 22 років загубила традиції гори й собору — виросла поза ними й ніщо її з ними не вязало. Чужі денаціоналізаційні впливи були ще сильні. А до всього цього не було грошей. На щастя, холмщани не втратили голови. Вмить почалося позичання образів, хоругов і інших річей. У два дні став провізоричний іконостас з дешевенької матерії. І можна було вже відправляти Богослужби.

 

А 6. червня вже відбулися збори громадян, щоб вибрати "Комітет віднови собору" з 28 осіб, які виділили з себе "Діловий Комітет" з 8 осіб, що без сотика в "касі" негайно взялися до віднови собору. Було в цьому ділі більше доброї волі, віри й романтики (до речі: всі старші люди), ніж хоч будьяких реальних підстав до надії, що це діло може здатися. Справедливість вимагає, щоб підчеркнути, що члени Ділового Комітету виявили максімум енерґії і працьовитости, а головне — розуміння свого завдання та відповідальности за свою працю перед українським народом. Щоб намітити собі правильний шлях, негайно навязали контакт з мистецькими гуртками, поодинокими артистами-малярами, архітектами, істориками й т. д. Ознайомилися з історією собору, зібрали дещо зі старих світлин. Продебатували справу в свому колі, на зібраннях ширшого комітету й урешті деякі питання порушено в пресі.

 

У висліді повстав плян: намічено три головні етапи: 1) зробити негайно все те, що необхідне зараз для Богослужбових відправ, 2) збудувати новий іконостас і центральне огрівання й 3) зайнятися поліхромією та зовнішнім відновленням собору. Другий етап розпочати з запрошення знавців (архітектів і малярів) з метою підготови до конкурсу й обрання жюрі. Та одночасно збірали матеріяльні засоби.

 

Саме тепер Діловий Комітет закінчив перший етап своєї праці. За зібрані гроші (понад 12.000 зол.) привезли іконостаси, подаровані митрополитом Діонизієм, з яких один поставили в соборі, другий у домашній архиєрейській церкві, а також подаровані образи й інші речі. В соборі забетонували вівтарну частину, збудували солею, вставили дубову долівку і виконали всякі інші роботи. З театру зробили назад домову церкву в блискавичному темпі — впродовж 6 днів, і в суботу, 21. грудня, відбулася в ній перша архиєрейська всенічна, а в неділю 22. XII., Служба Божа при масовій участі богомільців.

 

Другий етап віднови собору й узагалі Данилової Гори розпочався в значно ліпших умовинах. Архиєпископ Іларіон прийняв протекторат над "Комітетом віднови собору" й згодився взяти на себе тягар зверхньої керми в ньому, залишаючи дальшу ініціативу й працю в руках дотеперішньої президії. Під його головуванням відбулись два засідання комітету, які надали його праці швидшого темпа.

 

З ініціативи владики намічено такий вступний плян праці до другого етапу: 1) архиєп. Іларіон видасть відозву до народу з закликом до пожертв на віднову холмського собору та з листом про пожертви до поодиноких осіб, крім цього звернеться з проханням до міродайних чинників за допомогою: 2) Комітет запросить у Холм на 26. січня 1940 видатніших наших архітектів і малярів з метою виготовити плян робіт другого етапу, підготовитись до конкурсу й покликати журі; має теж появитись пропаґандивний малюнок собору.

 

Отак справа віднови холмського собору вийшла на ширший і певніший шлях. Залишається вірити й сподіватися, що українське громадянство візьме якнайширшу й найжервеннішу участь у творенні необхідного фонду на гідну нас віднову холмської реліґійної і національної святині — собору й цілої замкової Данилової Гори.

 

[Краківські вісті]

17.01.1941