І. Хід подїй показав, що польські полїтичні круги, які репрезентує Н. К. Н., перехиляють ся на сторону того пляну відбудованя Польщі, який представив у своїй брошурі п. Студнїцький.
Вже в мартї 1915 р. "відомий польський полїтик, який був кілька разів австрійським мінїстром і до останнього часу спільним мінїстром", в розмові з віденським кореспондентом "Vossische Zeitung" (з 27. марта 1915) заявив ся за відбудованєм Польщі як третьої держави в монархії Габсбурґів. З характеристики особи того польського полїтика ясно виходить, що був се теперішній презес польського кола Білїнський.
Своє становище в сїй справі зазначив Н. К. Н., видаючи під своєю фірмою й реклямуючи як вислів свого становища брошуру професора краківського унїверситету д-ра Маврикія Страшевського п. н. "Die polnische Frage" (Відень 1915), яка представляє й арґументує ту саму думку, що брошура п. Студнїцького.
П. Страшевський розглядає, що можуть дати Польщі оба воюючі табори. Росийську проґраму з'єдиненя і відбудованя Польщі вважає він не тільки нездїйснимою з огляду на хід війни, себто на непобідимість центральних держав, але також на її орґанїчні хиби, а саме віроломність Росії і — що найголовнїйше — границї тої плянованої Росією Польщі. Росія під Польщею розуміє тільки Польщу в етноґрафічних границях і за нїяку цїну не прилучить до Польщі українських, білоруських і литовських земель польської Річи посполитої, які вважає своїм, російським добром. На таку Польщу на душу п. Страшевського польський нарід нїяк не може згодити ся, і тому мусить шукати опертя там, де може мати надію відбудованя Польщі в історичних границях. Таке опертє для польської справи сподїваєть ся автор знайти в центральних державах.
На випадок такої побіди центральних держав над Росією, що та мусїла би зректи ся чи в цїлости чи в части території колишньої польської держави, п. Страшевський бачить отсї три способи рішеня польського питаня:
"1. Відібрані від Росії території будуть подїлені між обі побідні держави. Наступить новий подїл Польщі. — 2. З відібраних від Росії польських провінцій буде утворена самостійна держава під скиптром члена династії Габсбурґів або Гогенцоллєрнів. — 3. Відібрані від Росії території будуть злучені з Галичиною в один державний орґанїзм в рамах австрійського цїсарства" (ст. 71—72).
Що автор заявляєть ся проти першого способу, се зрозуміле. Між ин. грозить він на той випадок зростом російської орієтації серед польського народу, бо коли-б Австро-Угорщина й Нїмеччина подїлила між собою відібрані від Росії части Польщі, тодї Росія, яка обіцяла Полякам з'єдиненє, мала би чим єднати собі польські симпатії.
Автор заявляєть ся також проти другого способу. Самостійній польській державі Австрія не відступила би Галичини, отже утворенє з відібраних від Росії частий Польщі самостійної держави означало би для польського народу не з'єдиненє, тільки ще більше розбитє; він був би подїлений між тою самостійною польською державою, Австро-Угорщиною, Нїмеччиною і евентуально також Росією, коли-б якась часть земель польської Річи посполитої ще остала під нею. В сїм випадку автор бачить також ґрунт для російської орієнтації в самостійній польській державі, яка готова ввійти в союз з Росією для відібраня колишніх польських земель від Австро-Угорщини й Нїмеччини.
"В кінцї остаєть ся менї — пише далї автор — оцїнити третю комбінацію. Вона полягає в прилученю відібраних від Росії польських територій до Австрії, при чім вони мусїли би бути злучені з Галичиною в один державний орґанїзм. Се є по мому глибокому переконаню одиноко правильне і відносинам найбільше відповідне рішенє польського питаня. Для Поляків було би найбільше бажане, щоб польський нарід, з'єдинений в своїй великій масї під скиптром Габсбурґів, осягнув вкінцї самостійне національне істнованє...
"Австро-Угорщина через союз з Польщею дізнала би поважного скріпленя, монархія дістала би значно лїпше забезпечені границї, війскова сила монархії зросла би о пару мілїонів. Серед таких відносин Росія перестала би бути для Австрії небезпечним противником.
"Також для Нїмеччини союз Польщі з Австро-Угорщиною представляє найкориснїйше рішенє справи. Адже по війнї Габсбурська монархія без сумніву вступить в ще тїснїйший ніж доси союз з Німеччиною. Той союз обнимати-ме також Польщу. Свобідна і вдоволена Польща, злучена орґанїчно з Габсбурською монархією, буде для Нїмеччини найлїпшою охороною... В такій Польщі не буде місця для аґітаційної дїяльности Росії. Навпаки, Поляки обертати-муть усї сили на те, щоби ставити опір небезпецї зі сходу. А оперти ся всякому російському нападови зможуть вони тим успішнїйше, що все мати-муть опору в Нїмеччинї та инших державах Гамсбурської монархії" (ст. 74—75).
Ідею союза відбудованої Польщі з Австро-Угорщиною стараєть ся автор вивести з історії Габсбурської монархії і Польщі. На його думку Габсбурґи, які одержали спадщину Ягайлонів (чеську й угорську корону), переняли в спадщинї також державну ідею Ягайлонів, яка полягала в тім, щоби з'єдинити малі народи і держави східної і південно-східної Европи в один могучий державний орґанїзм для спільної оборони перед небезпекою сходу, отже передовсїм перед Турками, але також і перед Московщиною, бо Ягайлони розуміли вже й ту небезпеку. Тепер сю місію, місію відпертя росийської небезпеки, мають сповнити Габсбурґи.
Брати поважно сю історіософію п. Страшевського нема потреби. Се правда, що Ягайлони старали ся з'єдинити на своїй голові ріжні корони, що могло мати також історичні наслїдки, але на скільки їм ті їх змаганя вдали ся (унїя Польщі з литовсько-руською державою), то результат їх зовсїм не був такий, як представляє п. Страшевський. Польська Річ посполита, хоч складала ся з більше народів, остала до свого кінця польською державою, отже її державна будова була така сама, як тепер ш-ної Росії, а зовсїм не була вона союзом народів для спільної оборони.
Зрештою такими історіософічними виводами можна доказати все, що хочеть ся. Прим. Дмовський виводить з історії Польщі свою ідею польсько-російського союза для оборони славянства перед ґерманїзмом. Отже брати їх поважно нема потреби.
[Дїло, 15.01.1916]
II. По здобутю Варшави польський НКН. виступив з офіціяльною заявою в дусї виводів пп. Студнїцкого і Сташевського, а саме презес НКН. посол д-р Владислав Лєопольд Яворській, професор краківського унїверситету оголосив у польських дневниках (див. "Czas" і "Nowa Reforma" з 8. серпня 1915) довшу енунціяцію про польські цїли в теперішній війнї. Між ин. читаємо там:
"Польська державна рація наказує нам з одної сторони боротьбу проти Росії, з другої показує нам польську державу як цїль наших змагань і працї...
"З висоти Апостольського Престола впали слова глибокої мудрости: "В будучности повинні би бути обмірковувані з покійною совістю права і справедливі домаганя націй". Ми певні того, що в дусї сього високого поклику буде всїм Полякам привернена справедливість і скрізь будуть забезпечені їх національні права.
"Говорити про границї польської держави перед закінченєм війни не є річ реальних полїтиків. Одначе треба ствердити, що основою Поляків є злученє неподїльного Королївства з неподїльною Галичиною. Подїл тих країв був би раною, яка нїколи нїчим не загоїла ся би... Ми також певні, що в справі правно-державного відношеня польської держави до Габсбурської монархії можна буде осягнути порозумінє".
Та чи на сїм конець? Презес НKH. дипльоматично заявляє, що перед закінченєм війни не час говорити про границї польської держави і ставить конкретні домаганя тільки що-до тих частий колишньої Польщі, які в той час були в руках центральних держав.
Про правно-державне відношенє польської держави до Габсбурської монархії презес НКН. не говорить, збуваючи сю справу увагою, що в сїй справі "можна буде осягнути порозумінє".
І збанкротувала би та ідея, яка одна рішає радикально спір між центральними державами і Росією: ідея відірваня України від Росії. Бо коли відірванє України від Росії мало би бути рівнозначне з прилученєм України до Польщі, то український нарід таке рішенє української справи може тільки всїми силами — поборювати.
[Дїло, 16.01.1916]
16.01.1916