Січневий вихід гірників Львівщини на «велику дорогу» вкотре показав головні проблеми однієї з найскладніших і найважчих галузей української економіки та слабкість можновладців, які ніяк не можуть розрубати гордіїв вузол вугільних проблем — після рішучого кроку нібито вперед завжди настають два кроки назад. На саме Різдво шахтарі Червонограда знову вийшли протестувати, перекрили рух трасою на Рава-Руську з тією самою вигомогою, що і зазвичай: виплатити їм заборговану заробітну платню.
Почекають до 20-го…
Шахтарсько-зарплатні проблеми знову загострилися на Львівщині від початку нового року, коли гірники «Степової» відмовилися йти у вибій. Йшлося про заробіток за листопад минулого року на загальну суму близько 93 млн грн у всьому ДП «Львіввугілля». Керівництво підприємства зустрічалося з гірниками — пояснювали, що гроші не надходять, бо у банках через свята вихідні. Відтак обіцянка 5 січня отримати кошти на рахунки трохи заспокоїла працівників копалень.
Однак наступними днями до страйку приєдналися ще на двох шахтах. Щоправда, під Різдво частину боргів таки погасили, але профспілки вирішили влаштувати всім «кузькіну мать» між Різдвом та Василем і 12 січня перекрили автодорогу до державного кордону на Раву-Руську.
Зо три сотні протестувальників у кількох місцях безперервно ходили по пішохідних переходах, не пропускаючи автівки. Обіцянки першого заступника голови ЛОДА Ростислава Замлинського про те, що кошти будуть до 20 січня, не відразу подіяли на протестувальників. Вистачило їхнього запалу на добру заводську зміну — до 17.00 траса була вільна, але протестувальники обіцяли повернутися, якщо до 20 січня кошти на зарплатню не надійдуть на рахунки копалень.
Перший заступник Олега Синютки наголосив у розмові з гірниками, що необхідно передбачити державну підтримку вугільної галузі, а щоб системно вирішити проблему, також треба виділити кошти на модернізацію шахт. Цю ж таки пропозицію підтримала й Львівська обласна рада, яка вчора ухвалила офіційне звернення до київської влади щодо ситуації на підприємстві.
Водночас в.о. директора ДП «Львіввугілля» Андрій Дяченко висловив припущення, що організатори вівторкового заходу знають, що у другій декаді січня надійдуть гроші на листопадову зарплатню, але вирішили влаштувати для себе піар, аби показати свою потугу.
З іншого боку, минулий рік з його постійними затримками з виплатою заробленого не дає гірникам жодного приводу розслаблятися і вірити київським чиновникам. Адже саме різка зміна позицій урядовців, які спочатку пообіцяли плавне зменшення державної підтримки шахт протягом кількох наступних років, а за кілька місяців радикально зменшили обіцяні кошти, призвела до квартальних заборгованостей перед шахтарями.
Світло в кінці вибою
За даними Мінвуглепрому, «Львіввугілля» за минулий рік видобуло 1,75 млн тонн вугілля. Це на 8% більше, аніж у 2014 році, і є чи не єдиними плюсовим показником серед великих вугільних підприємств України. Водночас, якщо порівнювати ситуацію у більшій перспективі, то вона не є аж такою доброю, адже за підсумками 2003 року в складі об'єднання працювало 10 шахт, які видобули 2,37 млн тонн вугілля марки «г». Нині на підприємстві працює 6 шахт, з яких три збиткові, бо добувають вугілля дуже високої зольності.
Проте Андрій Дяченко стверджує, що підприємство має перспективу як цілісний комплекс, якщо держава дотримає слова й надаватиме копальням підтримку ще якийсь час.
«Я можу ґарантувати, що за мінімальної державної підтримки в межах 480 млн грн на 2016 рік ДП "Львіввугілля" може вийти на беззбитковість уже з 2017 року. У грудні ми вийшли на виробіток 6 200 тонн на добу й заробили 93 млн грн. Цього достатньо на виплату зарплати, однак на повне фінансування потрібно приблизно 120–140 млн грн на місяць, враховуючи електроенергію, технологічні потреби тощо», — пояснює в.о. гендиректора «Львіввугілля».
Вихід з боргової ями дуже важливий для підприємства, адже дозволить отримувати кошти на модернізацію виробництва, а це дасть змогу добувати більше якісного вугілля з меншими видатками.
Однак є проблеми, на вирішення яких потрібні системні рухи з боку держави. Передовсім йдеться про співпрацю зі збагачувальною фабрикою, яка після приватизації має назву «Львівська вугільна компанія». Зі слів Дяченка, головна проблема полягає в тому, що фабрика перебуває у тяжкому технічному стані й не може працювати на повну потужність. А це безпосередньо відбивається на роботі гірників, адже вугілля трьох копалень потребує збагачення.
Ще одна проблема — оптимізація роботи підприємства. Усі розуміють, що за цим словом ховається набагато радикальніший термін — скорочення. Очевидно, що без нього не минеться, та процес можна зробити максимально безболісним, якщо держава увімкне механізми перенавчання чи відкриє шлюзи для організації власного малого бізнесу. Це дуже чутливий процес у масштабах і Червонограда, і Сокальского району, адже «Львіввугілля» є бюджетоутворюючим підприємством для обох адміністративних одиниць і будь-яке велике скорочення робочих місць відгукнеться на надходженнях до місцевих бюджетів. Та поки що з Києва не посилають жодних стратегічних сиґналів щодо майбутнього вугільної галузі реґіону, воліючи гасити «пожежі», які виникатимуть щоразу під час затримок з виплати зарплатні.
Другий шанс виявився примарним
Виглядає на те, що для держави копальні заходу України знову стали «валізою без ручки», хоч на початку воєнних дій на Донбасі, коли перекритий доступ до тамтешнього вугілля виглядав повною катастрофою, уряд розглядав Галицько-Волинський басейн як привабливий шматок вугільного пирога. Коли ще таке було, щоб ці шахти давали 20% від видобутку всіх державних копалень України? Київські та львівські чиновники запевняли тоді, що у видобуток вугілля на Сокальщині вкладатимуть належні кошти і збільшать обсяги до двох мільйонів тон на рік.
Після урядування Азарова, який не приховував наміру потихеньку позбуватися не надто рентабельних шахт на Львівщині та Волині (частину планували продати, а частину просто позакривати), це виглядало як прорив. Другий шанс копальні заходу отримали тоді, коли велика частина державних копалень зазнала руйнувань або опинилася на територіях, контрольованих бандами т. зв. ДНР та ЛНР.
За даними Львівської ОДА, львівські та волинські вугільники станом на початок АТО давали п'яту частину видобутку всіх державних шахт. Директори копалень тоді будували великі плани на наступні роки — Міненерго вивчало, яким шахтам доцільніше дати кошти на модернізацію, щоб реально збільшити видобуток.
Перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрій Зюков заявив, що держава прагне модернізувати виробництво так, щоб за кілька років всі шахти реґіону вийшли на самоокупність (актуальна тоді собівартість тонни становила 1 600 грн, а продавали по тисячі гривень за тонну).
Зокрема, кошти планували вкласти в запуск нових лав на шахтах «Степова» та «Відродження» і на планові переходи на п'ятьох лавах. Крім того, міністерство обіцяло нарешті реалізувати давній проект — збудувати нову шахту у Волинській області, бо на чинних вже вичерпуються запаси.
Радикального збільшення видобутку можна було б чекати після завершення будівництва шахти «Любельська», до якого вже кілька років готуються приватні інвестори. Вони купили ліцензію на видобуток коксівного вугілля і планували, що 2012 року шахта стане до роботи. Розвідані запаси на території становлять понад 150 млн тонн, це більше, аніж запаси всього «Львіввугілля». Власники планували добувати до 7–8 млн тонн рядового вугілля на рік. Наразі «Любель коал компанія» повідомляє лише про те, що підготовчі роботи тривають, а генпідрядник з Китаю розробляє ТЕО, прийнятне для розгляду міжнародними інвесторами.
13.01.2016