25 років тому, у ніч проти 13 січня 1991 року за наказом з Москви частини радянського війська здійснили спробу придушити прагнення литовського народу до відродження незалежності. Литовці не злякалися голіруч виступити проти броньованих машин і відстояли свою свободу. Рішучий опір народів Балтії проти агресії московського комуністичного режиму став одним із вирішальних чинників розпаду СРСР.
Литовці, латиші, естонці, фіни та поляки вийшли переможцями у визвольній боротьбі 1918–1920-х років і їм вдалося створити власні незалежні держави. Але тоталітарні режими Сталіна та Гітлера у 1939-1940 роках поділили між собою території країн Центрально-Східної Європи. Спочатку Німеччина та СРСР силою зброї розшматували ІІ Річ Посполиту. Взимку 1939–1940 років радянський колос намагався підкорити Фінляндію. Рішучий опір фінів і величезні радянські втрати зупинили московську агресію. Хоча Фінляндія, щоби зберегти свою незалежність, була змушена погодитися на значні територіальні поступки.
Після того, як навесні-влітку 1940 року гітлерівці здобули перемогу на Західному фронті, окупувавши Данію, Норвегію, країни Бенілюксу та більшу частину Франції, Москва здійснила окупацію та комуністичні перевороти в Балтійських державах. Литва, Латвія й Естонія стали радянськими республіками та були включені до складу СРСР.
Як і в Галичині та на Волині, збройний опір національних партизанів тривав у Балтійських республіках до початку 1950-х. Більшовицькі репресії та депортації до Сибіру не зломили прагнення до свободи. Та й радянський режим у країнах Балтії був поміркованіший, ніж в Україні. Допускалися більший розвиток освіти і культури рідними мовами, ширша свобода релігійного життя, деякі економічні преференції. Але вищий, ніж в інших республіках СРСР, рівень життя полегшував "радянізацію" місцевого населення за рахунок масової міграції "рускоязичних". Таким чином 1989 року у великих містах корінні нації опинилися в меншості: Рига (36,4% латишів), Лієпая (38,8%), Дауґавпілс (13%); Таллінн (46,8% естонців). В перспективі великі міста мали стати російськомовними й інтернаціональними. Лише у Вільнюсі частка литовців становила половину (50,5%).
Альгірдас Бразаускас (1998)
Серед правлячої комуністичної верхівки утворювалося протистояння поміж промосковським керівництвом та "національними кадрами". В середовищі останніх наприкінці 1980-х дозрівали лідери, які були здатні очолити національний рух. Так у 1988 році першим секретарем Комуністичної партії Литви став Альгірдас Міколас Бразаускас (1932–2010). Його підтримав народний рух "Саюдіс". Бразаускас створив на основі національного крила Компартії Литви нову Демократичну партію, яка вийшла зі складу КПРС. Протягом 1992–1998 років перебував на посаді президента Литовської Республіки, а у 2001–2006 роках – прем’єр-міністра.
В Україні 1991 року пішли шляхом перетворення Української РСР у незалежну державу. Натомість Литва, Латвія й Естонія відмовилися від радянської спадщини, а проголосили відновлення республік, які були незалежними у 1918–1940 роках. У Литві в 1990-му припинили дію конституцій СРСР та Литовської РСР і відновили чинність Конституції Литовської Республіки 1938 року. Це була не юридична формальність, а принципова різниця в процесі державотворення.
Загін Департаменту оборони краю (11 січня 1991 року)
Зокрема, литовці відмовилися від творення своїх збройних сил на основі частин радянської армії та на її традиціях, оголосивши радянську армію окупаційною та вимагаючи її виводу за межі республіки. Натомість був створений «Департамент оборони краю» та почалося формування власних литовських збройних сил. А литовська молодь відмовлялася від служби в радянській армії, і хлопці масово спалювали свої військові квитки.
Відновлення незалежності Литви викликало шалену протидію московського керівництва. Верховний Совєт СРСР назвав цей процес «антиконституційним». Незгодні зі змінами діячі Компартії Литви продовжили діяльність в рамках КПРС. Радянські військові частини зайняли у березні 1990 року для комуністів та прорадянської організації "Єдінство" кілька будівель у Вільнюсі: міський комітет компартії, Вищу партійну школу, Будинок політпросвіти, які стали осередками антилитовських сил.
18 квітня 1990 року почалася економічна блокада Литви. Обмеження постачання товарів до республіки призвело до розбалансування внутрішнього ринку. Зрештою, стан хронічного дефіциту на початку 1990-х став типовим для всього СРСР.
Захисники СРСР (Вільнюс, 8 січня 1991 р.)
Для збалансування торгівлі уряд Литви, очолюваний Казимирою Прунскене, 7 січня 1991 року здійснив "лібералізацію" цін. Ціни на основні продукти зросли втричі. У наступні дні проросійські та прокомуністичні організації організували мітинги біля будинку Сейму Литви. 10 січня президент СРСР Михайло Горбачов висунув вимогу відновлення дії радянської конституції та законів СРСР у Литві. 11 січня радянські десантники (7-ма повітряно-десантна дивізія) зайняли Будинок преси, будівлю Департаменту захисту краю й інші важливі об’єкти у Вільнюсі, інших литовських містах.
Радянський патруль на вулиці Вільнюса (січень 1991 року)
Оборонці Сейму (15 січня 1991 року)
Голова Сейму Вітаутас Ландсберґіс закликав литовців встати на захист парламенту, телевежі й інших ключових об’єктів інфрастуктури. В ніч проти 13 січня радянські десантники за допомогою танків і броньованих машин штурмували телевежу у Вільнюсі, розташовану на високому пагорбі на правому березі ріки Неріс (Вілії).
Протистояння під телевежею в ніч на 13 січня 1991 року.
Весь світ облетіли телевізійні кадри цих трагічних подій, які згодом спливали в пам’яті при штурмі нашого Майдану. Безборонні люди голіруч намагалися зупинити броньовані машини. Весь світ облетіли кадри помираючої у лікарні Лорети Асанавічюте (Loreta Asanavičiūtė, 1967–1991), яку розчавила бойова машина під час штурму телевежі. Тоді загинуло ще 13 патріотів: Вітаутас Вайткус, Даріус Ґербутавічюс, Вірґініус Друскіс, Альґімантас Петрас Каволікукас, Альвідас Канапінскас, Вітаутас Концевічюс, Тітас Масюліс, Альвідас Матулка, Відас Мацюлевічюс, Аполінарас Юозас Повілятіс, Іґнас Шімуліоніс, Рімантас Юкневічюс, Роландас Янкаускас. Ще кількасот людей отримало поранення. Загинув також радянський офіцер спецгрупи "Альфа" Віктор Шатскіх.
Лорета Асанавічюте
14 загиблих під телевежею
О 2-й годині ночі десантники захопили телевежу, й телепередачі припинились. До ранку були зайняті також телеграфна агенція та радіоцентр. Але штурм парламенту відмінили. Нібито за наказом М.Горбачова. Хоча сам Горбачов потім виправдовувався, що він нічого не знав про цю операцію, яка була засуджена урядами та парламентами багатьох країн світу. Зокрема, і тодішніми Верховними Радами України, Російської Федерації, Білорусі та Казахстану. У своїй заяві Президія Верховної Ради УРСР виступала за забезпечення конституційного порядку, поваги до закону в будь-якому регіоні, підтримку законно обраних органів державної влади у республіках, вважала неприпустимим використання на території будь-якої республіки військової сили для вирішення внутрішньополітичних і міжнаціональних конфліктів.
Захоплена телевежа (13 січня 1991 року)
У Львові, Києві й інших містах України відбулися багатолюдні мітинги на захист Литви та з вимогою припинити агресивні дії Москви.
В пам’ять оборонців телевежі
У Литві 13 січня відзначають День захисників Свободи. Мені довелося побувати у Вільнюсі у 1991 році, кілька місяців після січневих подій. Біля телевежі вже почали ставити хрести, фігури та пам’ятні знаки для вшанування загиблих. Я ще застав біля Сейму бетонні блоки та прути арматури, які нагадували про оборону парламенту. Всюди були причіплені різноманітні радянські документи, значки, навіть ордени та медалі СРСР, від яких литовці відмовлялися, як від символіки своїх ворогів.
Цвинтарі радянських символів
Через 13 років литовців прийняли до НАТО та Європейської Унії.
До України незалежність тоді прийшла без крові, і ми 23 роки цим пишалися, хоча тепер довелося пролити її на Майдані та на фронті війни з московською агресією. На жаль, ми досі не можемо позбутися радянського мотлоху. Ми успадкували радянських вояків і генералів, міністрів і депутатів. Ми донині не здатні звільнитися від радянського менталітету, російської попси та московських братніх обіймів навіть у нас, в Галичині!
13.01.2016