Країни НАТО, які свого часу дружно підписали Оттавську конвенцію про заборону використання протипіхотних мін, тепер так само дружно свої підписи відкликають. Щоправда поки що не всі – лише сусіди Росії.
Війна в Україні показує, що відмова від «негуманної» зброї, такої як наземні міни та касетні боєприпаси була не найкращим кроком для країн, які потенційно ризикують стати жертвами аґресії своїх більших, сильніших і неврівноваженіших сусідів. Ба більше, ця відмова може виявитися смертельно небезпечною, поставити під питання існування цієї країни як суверенного утворення. І це ми чітко бачимо на прикладі України, яка намагається чинити опір російській аґресії.
Іноді добрими намірами вимощена дорога до пекла. Ця сентенція дуже добре пасує до кейсу протипіхотних мін, тобто їхньої заборони згідно з Оттавською конвенцією, тобто Конвенцією про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення. Документ, спрямований на припинення використання протипіхотних мін як одного із засобів збройної боротьби, було укладено у вересні 1997 році на дипломатичній конференції в Осло, а в грудні того ж року він був відкритий для підписання в Оттаві. Чинності Конвенція набрала першого березня 1999.
Причини укладання й підписання Конвенції були цілком зрозумілі: людство на той момент все ще рухалося до миру в цілому світі, принаймні так йому здавалося. Філософська теза Френсіса Фукуями про «кінець історії» тоді ще вважалася непохитною. Але на шляху цього миротворчого руху стали протипіхотні міни, як відлуння минулих воєн у Африці, Азії, на Близькому Сході, в Латинські Америці. Люди гинули чи ставали каліками від вибухів забутих мін на колишній полях баталій чи смугах розмежувань. Тож було логічним, що цей останній рудимент минулої жорстокої епохи варто усунути. Вирішено – зроблено.
Свій підпис поставили під Конвенцією 164 держави, в тому числі й Україна. Це сталося ще за президентства Леоніда Кучми – 1999 року. Щоправда Верховна рада довго її не ратифіковувала, очевидно передбачаючи якусь каверзу. Щойно в травні 2005 року, вже за президентства Віктора Ющенка й доволі лояльного до нього парламенту документ нарешті пройшов ратифікацію. І почалася поступова утилізація мільйонів українських протипіхотних мін, фінансована коштом Європейської Унії. Найдивніше в цій історії, що процес утилізації не припинився навіть після спалаху російсько-української війни в 2014 році. Й тривав ще чотири роки. Щойно 2018 року тодішній амбасадор ЄУ в Україні Гюґ Мінґареллі урочисто оголосив, що утилізацію трьох мільйонів протипіхотних мін в Україні завершено.
І вже тоді стало зрозуміло, що підписанти Оттавської конвенції, хоч і керувалися шляхетними мотивами, але дивилися на світ в рожевих окулярах. Так, Отавська конвенція 1997 року стала однією з низки міжнародних угод, укладених після закінчення холодної війни, спрямованих на сприяння глобальному роззброєнню. Того ж року організатори глобальної кампанії за заборону наземних мін були нагороджені Нобелівською премією миру. Однак події останніх років наочно продемонстрували, що, хоча їхні мотиви були шляхетними, але явно наївними і стратегічно недалекоглядними.
Схожим чином розвивалася ситуація і з Конвенцією про заборону касетних боєприпасів – конвенційної зброї, здатної завдати величезної шкоди на великій площі атакуючій піхоті противника, розкидаючи величезну кількість менших вражаючих елементів. Теж почалося все в Осло в травні 2008 року, а вже в грудні того ж року документ був відкритим до підписання в Дубліні. Набула Конвенція чинності 1 серпня 2010.
Багато з тих, хто підписував ці документи, і у вус не дмухав, бо перебував на безпечній відстані від геополітичних гарячих точок. Хоча, що таке «гаряча точка»? Хто знає, який момент вона стає «гарячою». Чи мала переживати Україна, країни Балтії, Польща, оскільки межували з Росією? До певної міри. Зрештою чому до певної? Дуже навіть поважно. Адже ще 1992 року під час придністровських подій стало зрозумілим, що реваншистські настрої Москви нікуди не поділися, навіть за здавалося б демократичного президента Бориса Єльцина. А от в серпні 2008 року, після російської інвазії в Грузію все стало максимально зрозумілим. І міркування на кшталт: ну на нас Росія точно напасти не наважиться – були вкрай інфантильними.
І все ж аж до 24 лютого 2022 року більшість держав підписантів обох документів все ще не могла уявити, що їхні підписи можуть одного дня стати поштовхом до широкомасштабної аґресії і коштувати сотні тисяч невинних життів у далеких країнах, що межують з аґресивними сусідами.
Протипіхотні міни і касетні боєприпаси за належного використання здатні стати дешевим і ефективним способом зупинити широкомасштабну атаку численних сил противника. Так, з ними часто виникають проблеми, які полягають у тому, що боєприпаси, які не розірвалися, залишаються прихованими в землі і становлять потенційну загрозу для цивільного населення. Утім, хоча вони є звичайними і вважаються «негуманними», оскільки можуть призвести до невинних жертв навіть через роки після закінчення бойових дій, на прикладі війни в Україні вони продемонстрували, що можуть мати вирішальний вплив на хід бойових дій, а інколи й на долю держави.
Наприклад, згідно з аналізом спеціалізованого військового видання Small Wars Journal, більше половини з майже 900 тисяч загиблих і важкопоранених солдатів з російського боку стали жертвами касетних боєприпасів. Що це як не доказ їхньої надзвичайної ефективності? Зазвичай вони випускаються з гармат або систем залпового вогню , таких як HIMARS або M270. Існують також касетні варіанти авіабомб. Причому російські окупаційні війська застосовували і піхотні міни, і касетні боєприпаси аніскілечки не зважаючи на жодні конвенції. І це при тому, що російська зброя иакого типу є на порядок небезпечніша для цивільних мешканців. Так, за даними Міністерства оборони США, кількість російських боєприпасів, які не розірвалися під час використання в Україні приблизно в п’ять разів більша за кількість нерозірваних касетних боєприпасів, використаних Збройними силами України. А Україна, нагадаємо, використовувала американські касетні боєприпаси, які вона отримала після тривалих суперечок у Конґресі й Білому домі.
На жаль, протягом півтора року після початку російського вторгнення прохання України отримати касетні боєприпаси залишалися без відповіді. Навіть попри те, що головний на той момент військовий донор України – США – не підписував Конвенції про їхню заборону. Крім того, лише в грудні 2024 року, менш ніж за два місяці до вступу на посаду нового президента США Дональда Трампа, офіційний Вашінґтон почав постачати Києву протипіхотні міни, визнавши, що їхнє використання є цілком виправданим перед обличчям екзистенційної загрози українській державності. Якби ж Україна отримала всю цю зброю ще на початку вторгнення (а ще краще – завчасно), то нині ситуація на фронті була б кардинально іншою, тобто значно кращою для української сторони. Це могло б змінити траєкторію війни, врятувати багато людських життів і запобігти окупації величезних територій.
Схоже, що інші сусіди Росії нарешті засвоїли болючий урок трьох років вторгнення в Україну. Протягом останніх тижнів вони почали масово відмовилися від будь-яких заборон на використання повного спектру оборонних засобів, включно з протипіхотними мінами й касетними боєприпасами.
Першою про намір повернутися до використання протипіхотних мін заявила Польща, одразу за нею – Естонія, Латвія та Литва. Останнім прикладом у цьому напрямку стала Фінляндія, яка здобула членство в НАТО щойно 2023 року. Хоча ще рік перед тим країна почала посилено готуватися до евентуального російського нападу.
На початку цього тижня президент Фінляндії Александр Стубб зїздив до США, пограв у гольф з американським колегою Трампом у його маєтку на Флориді. Під час гри вони обмінялися думками про перебіг війни в Україні та перспективи європейської безпеки. Розмова, напевно, стала додатковим імпульсом для фінського президента, який на власному досвіді переконався, наскільки «відданим» справі захисту Європи буде новий господар Білого дому у випадку спіралеподібної ескалації протистояння на Старому континенті. Тож щойно Стубб повернувся додому, як зразу ж оголосив, що Гельсінкі виходять з Оттавської конвенції. Окрім того, країна планує поступово збільшити свої витрати на оборону до 3% ВВП до 2029 року. Наразі Фінляндія витрачає на свої збройні сили близько 2,4% ВВП.
Денонсувавши договір, Фінляндія як країна, що має найдовший спільний кордон з Росією порівняно з усіма іншими членами НАТО, може почати виробляти і накопичувати міни, щоб мати можливість убезпечити свій кордон від російської інвазії. Щоправда фінам, згідно з протоколом, доведеться зачекати ще шість місяців після офіційного оголошення про вихід. «Це частина внеску Фінляндії в безпеку Європи, яка бере на себе більшу відповідальність за власну оборону», – написав президент Фінляндії Александр Стубб в соціальній мережі X.
«Хоча безпосередньої військової небезпеки наразі немає, але Росія становить довгострокову загрозу для всієї Європи. Вихід з Оттавської конвенції дасть нам можливість більш гнучко підготуватися до змін у безпековому середовищі», – пояснив прем'єр-міністра Фінляндії Петтері Орпо.
Польща оголосила про свій намір вийти з Оттавської конвенції ще місяць тому. Далі, як вже було сказано, про аналогічне рішення оголосили Литва, Латвія та Естонія. Причому Латвія також заявила, що денонсує своє членство в Конвенції про заборону касетних боєприпасів. На вихідних лідери трьох балтійських держав висловили серйозне занепокоєння щодо аґресивних планів Росії у разі, якщо перемир'я в Україні настане найближчим часом. Вони побоюються, що Кремль може використати заплановані на цю осінь великі стратегічні навчання «Запад-2025» для перевірки ефективності колективної оборони НАТО за статтею 5 Статуту Альянсу. Адже Україна вже має гіркий досвід пов'язаний з цими навчаннями восени 2021 року, саме вони стали прологом до повномасштабного російського вторгнення.
Ці російсько-білоруські військові маневри, які відбуваються раз на чотири роки, мають стратегічний масштаб, у них беруть участь десятки тисяч військовослужбовців, які імітують евентуальний військовий конфлікт з НАТО. Чи спробує Росія під прикриттям навчань вторгнутися на територію держав Балтії? Навряд чи тепер хтось з аналітиків наважився рішуче відкинути такий варіант розвитку подій. Тому кордони з Росією та Білоруссю потрібно надійно захистити. А протипіхотні міни й касетні боєприпаси стануть тут у великій пригоді.
