Нова ситуація в Галичинї.

У Львові дня 12 н. ст. сїчня 1890.

Нова ситуація в Галичинї, витворена звістними заявленями в соймі, прояснила ся до нинїшного дня вже докладно — і ми, пращаючи рік старий, кинемо на ню погляд бодай в загальних очертах.

Зміна політичної тактики Русинів-народовцїв мусїла наступити скорше чи пізнїйше, бо стан, якій витворив ся був в остатних часах, ставав ся що-раз більше неприродним і майже невиносимим. На внї була нїби то єдність Русинів народовцїв з т. зв. "старими", а у внутрі панував роздор і взаїмне недовіріє. Клюб посольскій повинен був в мініятурі бути відбитком житя дїйстного межи Русинами, а житє дїйстне прямо суперечило идеї солідарности клюбової. В клюбі мали посли-народовцї ити солідарно з т. зв. "старими", a партія "старих" в житю щоденнім робила народовцям як найбільші прикрости i пакости, не узнавала их за добрих Русинів, понижувала их, клеветала на них в своїх ґазетах, словом обходила ся з ними не як з союзниками, але як з ворогами. Романчук був головою клюбу руского, а в члени "Народного Дому" приняти єго не хотїли, як і взагалї найповажнїйших патріотів народовцїв не приймали анї до "Народного Дому" анї до "Ставропіґії". По торічній сесії соймовій, на котрій посол Романчук з своїми товарищами уживав всїх можливих средств, щоби солідарність клюбу заманіфестувати на внї, "старі" німб тої солідарности розвіяли тим, що завязуючи комітет голодовий не запросили до него анї одного народовця, навіть голова клюбу руского був у них "недостойний" засїдати в тім комітетї. (Польскій міскій комітет був далеко толерантнїйшій!) А вже і підчас сегорічної сесії соймової, коли посли-народовцї за-для солідарности мусїли підписувати интерпеляції за всяких Книшів, Захарчуків та Муринів, — "старі" не приняли компромісу для виборів до совіту "Народної Торговлї", але при помочи Муринів хотїли викинути з совіта тої институції народовцїв всїх до одного. Додавши до отсих кількох наведених для илюстрації фактів ще систематичне оклевечуванє всїх Русинів-народовцїв в ґазетах "старої" партії, стоячих на фондї благотворительних комітетів, — то можемо сміло спитати: чи то не иронія була тота "солідарність" в рускім клюбі? чи могла она бути щирою і тревалою? Сміло кажемо, що нї! А єсли "старі", поступаючи в житю щоденнім з народовцями як з ворогами, мимо того своїм послам казали сидїти в клюбі з народовцями як з приятелями, то се очевидно робили тілько з свого партійного интересу, бо им з тим було вигідно, що не одна их справка ишла на рахунок всїх Русинів... Але загальна справа через те лише терпіла.

Зміна політичної тактики Русинів народовцїв була тілько квестією часу, а коли правительство звернулось до народовцїв і заявило охоту змінити систему супротив Русинів і помогти розвоєви національному галицкої Руси, єсли народовцї не будуть давати уживати своєї фірми для аґітацій москвофільских — то посол Юл. Романчук був би взяв на себе тяжку одвічальність не то супротив народовцїв, але супротив Руси галицкої, єсли би був не скористав з сеї нагоди, — а скористати з неї міг з найспокійнїйшою совістію і з свідомостію, що чинить дуже велику прислугу рускій справі. Аґітації москофільскі прецїнь кождий щиро і здорово-мислячій Русин уважав і уважає за річ страшно шкідну і погубну для нашої справи народної.

І посол Романчук проголосив в соймі проґраму галицкої Руси, проґраму ясну і не нову, бо єї оголосили були вже патpioти-борцї з 1848 року. На сю проґраму згодив ся митрополит галицкої Руси, згодилось правительство устами намістника, не могли їй нїчого закинути і поважнїйші посли польскої народности. За те зараз війну виповіли послови Романчукови і народовцям — т. зв. "старі" Русини і горстка радикалів. Від 25-го н. ст. падолиста минає майже два місяцї і вже можна тепер зареґіструвати успіхи тої війни і сказати де-що про будуще.

Успіхами посла Романчука і народовцїв по закритю сесії соймової були: маніфест п. заг. "Русини Галицкої Землї!" — потім величаві збори "Народної Ради" — дальше віче в Бережанах — збори "Народної Ради" бучацкої — громадні адреси признаня зі всїх сторін краю від интеліґенції духовної і світскої, від міщаньства і селяньства руского. Се факти, з котрими і правительство і противники числити ся мусять.

А які-ж успіхи виказує партія т. зв. "старих" і фракція радикальна? Може адресу недовірія послови Романчукови з Калущини, котрої нинї відпекують ся збаламучені виборцї? Може неудану галабурду на вічу в Бережанах? Може комічну демонстрацію радикально-обєдиннительно-гофратівску у Відни? Може успіхом назве хто лизуньскі статьѣ "Червоної Руси" остатних днїв, котрі можуть свідчити хиба о цїлковитім банкротстві?... Ми по их сторонї нїяких успіхів не бачимо, і нїяких успіхів бути не може. До якогось часу ще будуть бавитись у видумки та инсинуації і, мов потапаючі за стебелинку хапатись будуть за байки жидівскої праси польскої та нїмецкої на темат "захитаного примиреня".

А тимчасом серед Русинів переведесь, бо мусить перевестись, орґанізація на основі проґрами посла Романчука, принятої і митрополитом — проґрами, на котру згодилось правительство і против котрої Поляки виступити не могли і не сміли, а о котрій нїхто з щирих Русинів не може сказати, щоби она, розвита ширше в політичнім рефератї посла Романчука на зборах "Народної Ради", в чім-небудь капітулювала супротив правительства чи Поляків, — тож ми й не сумнїваємось, що загал Русинів галицких знайдесь під прапором тої проґрами уже в першій найблизшій важній для Руси галицкої хвили! З тим пересвідченєм вступаємо в новий рік, котрий, дай то Боже, нехай буде щаслившій для Руси, як лїта попередні!

[Дѣло]