Дня 14 грудня 1915 р. відкрито в Віднї виставу, що має подати наглядно образ і вислїд дїяльности правительства в справі опіки над воєнними виселенцями та втїкачами, яких незавидна доля вигнала з країв, наражених на напади ворожих військ.
Вистава містить ся в просторих залях долїшньо-австрійського секонтового товариства й обіймає партер і два поверхи. Уладженнє вистави спочивало в руках секц. радника мінїстерства внутрішнїх справ д-ра Маркета та члена віденської громадської ради д-ра Р.Шварц-Гіллєра, український віддїл з Ґмінду приготовили й упорядкували др. Галяма, управитель курсів В.Кабаровський і п-ї мец. Бачинська, які не жалують часу й дають радо устні пояснення гостям, що численно відвідують кімнати вистави.
Технїчний бік вистави заслугує на гаряче признаннє. Усюди видно вмілу руку досвідного впорядчика, що не щадив місця та простору, щоб тільки відповідно до свого призначення розмістити величезний матеріял вистави та звернути увагу саме на ті річи, які належало-б виріжнити. Немає переповнення та прикрого нагромадження невідповідних предметів, яке бачимо не тільки по наших або провінціяльних виставах, але навіть і по деяких віденських музеях. Численні написи й пояснення влекшують надзвичайно користаннє з вистави та заступають зовсїм недостачу відповідного катальоґа.
Матеріял вистави розложений по краям і по таборам. Перший поверх займає Долішня Австрія, а зокрема Відень і табори в Ґміндї, Бруку, Міттерндорфі й Поттендорфі: тут приміщено також вибір робіт п. Анїти Мілєр із Відня, які знаємо вже з окремої попередньої вистави, владженої з початком грудня в льокалї при "Stubeiring-y". На другім поверсї містять ся вироби з стирійських, моравських, чеських і ин. таборів. Тому, що табори були подїлені по народностях, легко приходить ся слїдити національні прикмети виселенцїв і їх роботу по таборах. Про се інформують зрештою окремі табелї й мапи, на яких зазначено розміщеннє втікачів у поодиноких краях, національний склад утїкачів і їх роздїл на краї й табори.
Український віддїл на виставцї найбільший і найгарнїйший. Він займає середину та праве крило першого поверха й уже самим своїм приміщеннєм притягає око гостя. Українським виробам присвячені дві великі залї й декілька менших із боку. Стїни віддїлу прикрашені численними фотоґрафіями, в яких представлені причини втечі та життє к таборах, головно в Ґміндї. Між образами бачимо фотоґрафії знищених міст і сїл (Горлиць, Чернівцїв, Перемишля, Львова і т. д.), висаджених мостів (на Днїстрі, в Жучцї, Івангородї і т. ин.), поворот українських утїкачів до спалених осель, загальні види Ґмінду, знимки з церкви, з площі перед церквою, з церковного уладження, вівтаря й іконостасу, з головної вулицї, з городницького курсу й курсу жіночих робіт, бараки для дївчат, мужеську та жіночу школу й їх уладженнє, жіночий хор, курс для неграмотних, сирітський дім, бюро посередництва працї, шинок, вправи молодїжи, шпиталь, амбуляторію, купальню, віддїл опіки над поліжницями й дїтьми, дім для немічних, пожарну сторожу, кофейню, елєктрівню, холодїльню, кухнї, кімнату та прилади до оббирання бараболї, пекарню, образки з життя (напр. дївчата при вишиванню) і т. ин. Між образами кольоровий портрет австрійського цїсаря й образ, котрий представляє церкву та зібраних людей.
У кімнатї, присвяченій зарядови "Помочи для втїкачів" виставлено статистичні та ґрафічні табелї про число втїкачів, їх розміщеннє, запомаганнє й видатки, пороблені на бараки, одїж, біллє, санїтарну поміч, культурні цїли і т. д. Се наче доповненнє до загального звідомлення мінїстерства внутрішнїх справ (Staatliche Fluchtlingsfursorge im Kriege 1914/15, Відень 1915. З ц. к. надвірної и державної друкарнї. 47 стор.), з якого виймаю деякі статистичні дати.
Загалом видала держава на виселенцїв по день 1 жовтня 1915 с. р. понад 140,916.689 К., з того близько 33 міл. корон на сам Відень. Із сеї суми припало на вдержаннє виселенцїв у поодиноких місцевостях Австрії 83,472.614 К., на будову бараків і на вдержаннє в бараках 41,652.648 К., на чинші для приміщення втікачів поза бараками 1.014.835 кор., на одїж, біллє і т. ин. 11,116.042 кор., на санїтарну поміч 3,128.015 кор., на культурні цїли 1,463.872 кор. і на релїґійні цїли 83.473 кор. Крім того виплачено залїзницям за привезеннє виселенцїв 50 мілїонів корон і 64,570.000 К. за перевезеннє з одних таборів і місцевостей до инших. Вкінцї виплачено ще 6,576.230 кор. коштів за тимчасове приміщеннє на Угорщинї й 6,504.090 К. підмог для тих, що і вернули домів.
Число урядових інтервенцій у справі втікачів виносило 5,158.000, з того випадало аж 2,466.571 на Жидів, 1,541.351 на Поляків, 651.758 на Українцїв, 366.832 на Італїйцїв, 70.468 на Словінцїв і кільканадцять тисяч на Хорватів, Нїмцїв і Волохів. Найвище число виселенцїв було з початком лїта: тепер більша частина повернула домів так, що тільки яких 20% не могло ще вернути до своєї батьківщини. Виселенців розміщено сливе по всїх коронних краях, найбільше-ж у Чехах і на Моравії.
Українцїв було з днем 1 жовтня коло 45.762. З того 22.217 у Долїшнїй Австрії (воло 18.000 в Ґміндї), 17.810 у Віднї, 2712 (в Редінґ коло Вольфсберґу) в Каринтії, 1471 на Моравії, 896 в Чехах, 474 в Стирії, 91 в Горішнїй Австрії, 73 в Країпї й 18 у Сольногородї.
В кімнатї заряду "Опіки над утїкачами" приміщено між иншим й "Український Запомоговий Комітет". На стїнї фотоґрафії голови комітету, віцепрезидента Юл. Романчука, членів комітету, членів статистичного віддїлу, бюра комітету та залї засїдань. З боку мапа, зладжена д. От. Дармограєм, на якій зазначено при помочи відтїнїв цеглястої краски, скільки стратили Українцї наслїдком воєнної еміґрації з днем 1 мая 1915 р. в поодиноких галицьких і буковинських повітах. Найбільше убуло людности в перемиськім повітї, з якого виселено понад 25.000 Українцїв, між 10.000—25.000 стратили повіти Богородчани, Сколе, Турка та Львів.
На окремім столику виставлені гарно вишивані українські теки зі звідомленнями з дїяльности, з фотоґрафіями членів управи, взорами формулярів і списами віденської iнтелїґенції, що користала з запомог Укр. Запомогового Комітету. Заступлені тут побіч Укр. Зап. Комітету також Статистична Комісія та Жіночий Комітет опіки над раненими вояками.
Український Запомоговнй Комітет виставив друковане звідомленнє в більшім числї примірників. У нїм зібрано коротко найважнїйші дати, з яких гостей вистави найбільше цїкавитиме частина про запомаганнє українського шкільництва, а зокрема шкіл і курсїв у Ґміндї, які показали на виставі успіхи своєї роботи. Зі звідомлення бачимо, що українська еміґрація поволї добігає кінця. Коли в маю Комітет видавав тижнево 22.657 К. для 1982 осіб, то з кінцем падолиста спало число запомог на 12.905 тижнево для 927 осіб.
З річами Укр. Запомогового Комітету виставлено й маленьку збірочку української лїтератури в українській, нїмецькій, чеській і турецькій мові, несповна десять книжечок: між ними "Жовнїрські піснї", Читанка "За Україну", Кляйнов про українське питаннє, Грушевський у нїмецькім перекладї, українське питаннє Бочковського по чеськи й турецька брошура "Україна й Туреччина" (вид. "Союза визволення України"). Не знаю цїли сеї припадкової вистави, але шкода, що вона випала так слабо, бо саме її розглядають гостї й не можуть не дійти до сумних вислїдїв про українську лїтературу. Впорядчики виставки, що ще й на иншім місцї, на ліжку т. зв. хати, розкинули декілька українських видань, а то Кобзарь, Вістник, Свободу й ще декілька дрібничок, повинні були не легковажити сеї справи й дати повну збірочку, що відповідала-б цїлям вистави, напр. збірку т. зв. еміґраційної лїтератури або збірку воєнного письменства або вкінцї виставку всїх книжечок про Україну й українське питаннє. Побіч того могли ще бути окремо видання Заг. Культурної Ради й підручники, вживані в українських школах на еміґрації. Зі статистичної залї на право входить ся вже до покоїв, в яких виставлено вироби українських утїкачів із Ґмінду. На се вказують нїмецькі написи, що в відрізненню від статистичних зіставлень з офіціяльною назвою "Ruthenen" признають тільки назву "Україна" й "український".
В українськім віддїлї переважають жіночі роботи, що й не диво, бо ж мущини або забрані до війська або вислані до робіт. Із виставленої статистичної табелї бачимо, що, хоч Українцї втїкачі щодо числа але на третїм місцї, — їх число по обчисленням статистичної комісії певно не перейшло сто тисяч, то щодо числа робітників стоять на першім місцї. Українцї і з того боку не були тягарем для держави.
Між жіночими й иншими виробами переважають знову вироби шкільних дїтей, фахових курсів і дївчат. І хоч неуважна частина всїх виставлених предметів вийшла з недосвідних рук звичайної дїтвори як вислїд однорічного підготовлення, вибивають ся українські вироби на перше місце цїлої вистави й дають нове свідоцтво про незвичайну талановитість українського народу на полї мистецтва. Український віддїл збіглецької вистави — се збірка справдешнїх перлин своєрідної штуки та заслугує на те, щоб на нього звернути загальну увагу. І хто, переглянувши його, перейшов польський і жидівський віддїл, той тим більше мусїв упевнити ся про його високу артистичну вартість. Український віддїл не принїс звичайних, нїчим не характеристичних виробів буденного, практичного життя, чим визначають ся инші, неукраїнські віддїли. Не бачимо тут анї великих возів, анї практичних меблїв, анї мисок, чобіт, соломяних ходаків, свічників, убрань і т. ин. виробів, які виставлені в польськім і жидівськім віддїлї: тільки невелика збірка білля, обуви, підків, як вислїд однорічної науки в швальні та шевській і ковальській робітнї, вказує на те, що Українцї надають ся й до кождої иншої, напр. ремісничої роботи. Український віддїл дав самі артистичні вироби як вислів нїжної, вражливої, глибоко артистичної душі українського селянина, що серед незавидних обставин переховує старі, традиційні вподобання та з любовю й розуміннєм прикрашує своє невибагливе й тяжке життє мистецьким окруженнєм, чудовими взірцями, вишивками, малюнками та різьбами. Українець—артист у цїлїм значінню того слова, артист, що черпає з невичерпаної скарбівнї свого духа, мало оглядаючи ся на сучасні вимоги краси й моди. І тому я переконаний, що українська вистава не промине безслїдно: забудуть ся хоценські ковані вози й нїкольсбурзькі свічники, але лишить ся українська вишивка та мережка.
Вже нинї віденська публика вмисне вибираєть ся оглядати "невидані скарби". Жіночі фахові круги признають українські вишивки за найкраще, що дала жіноча рука. Пані Анїта Мілєр, спеціялїстка в жіночих роботах, ставить найвище східно-галицькі, українські вироби, те саме мав я нагоду чути й від заступниць жіночих товариств. Українські вироби звернули вже навіть увагу фахових підприємцїв і ті заповідають нову балеву й лїтню моду, легкі (напр. стамінові) сукнї з українськими взірцями. Першорядні модні сальони й Лявфера в Віднї поручають уже нові сукнї, вироблені в пристосованню та о використаннєм українських вишивок. Відомий додаток віденського "Fremdеnblatt-y" "Mode und Gesellschaft" подає в числї з 25 грудня 1915 р. нові взірцї суконь на основі матеріялу "Товариства для піднесення мережкових виробів в Австрії" й ориґінальної збірки українських вишивок саме з ґміндської вистави. Панї К. Патек думає тим задивувати світ і заступити ними паризьку моду. Українські вироби стрічаємо й по фахових часописах моди (Wiener Modе і т. д.).
Українська вистава, яко принагідна, далека до повноти, але прегарна. Замало в ній різьби, замало ріжнородности в вишивках, не використано, очевидно ізза недостачі виселенського матеріялу, деяких місцевих виробів (напр. Поділля, буковинської Гуцульщини, глибоких гірських околиць), не узгляднено писанок, сїльських забавок і т. ин., але того, що є, досить, щоб дати приблизний обрав про багацтво української народньої штуки й культури. З усїх дотеперішнїх українських вистав подібного змісту зробила на мене ґміндська вистава найкраще вражіннє. Немає в нїй нїчого неприродного, хоч декуди народню штуку пристосовано до вимог хвилї, a є зате багато безпосередности й гармонїйної природности, яка робить тим краще вражіннє, що — очевидно завдяки вмілому проводови — кожда дрібниця виконана дуже старанно й чисто. Се дуже велика прикмета виставлених робіт і за те належить ся подяка впорядчикам.
Найбільше місця на виставі присвячено самим вишивкам. Їх тут цїлі сотки, одна велика заля не могла їх змістити й вони розставлені ще й у кінцевій залї при вікнї, в бічних кімнатах і селянській хатї. Радість бере глядача дивитн ся на сї перлини й нїкому не знудить ся переглядати виставлені таблицї. Тут невичерпане багацтво взорів і красок. Зовсїм однакових проб тут не подиблеш, бо навіть дуже назверх схожі розмашні бучацькі або "працювиті" гуцульські взори показують ся при близшім розглядї тільки ориґінальними відмінами того самого типу або подібної технїки.
Знавець нашої народньої штуки найде тут дїйсно вдячне поле для розслїдів. Жаль тільки, що взірцї не впорядковані по областях і що таблицї повітів деколи надто розкинені, бо се утруднює студіованнє, хоч з другого боку викликує більше вражіннє ріжнородности. Маємо тут прегарні волинські типи Сокальщини з чорними взорами (де попри щиро народнї деякі мабуть штучного походження), бачимо проби переходових подільських узорів, стрічаємо товмацькі вишивки, що своїм нїжним синїм узором пригадують російсько-українські й можуть уважати ся вершком народнього смаку. Гори й Підгірє дають новий ряд вишивок, що яркими красками й характером узору зближують нас до Сходу. Скільщина не тільки антропольоґічно, але й у вишивках проявляє свою ориґінальність, головно в зіставленню красок. Червона краска й заробленнє поля вирівнює підгірські та підгірсько-гуцульські вишивки, яркі червоні взори квітів і галузок дає Надвірнянщина, Богородчанщина й довколишнї повіти. Окремо стоять буковинські вишивки з Заставни, як щодо добору численних красок, так і щодо ориґінальних, місцями дивних взорів, що переносять глядача під темнїйше сонце Сходу. І чи можна за короткий час розібрати ся в тім багацтві взорів, що всї мають свою окрему назву та в усїляких формах, відповідно до місцевого смаку (широкі, вузькі, рівні, зубковані, паралєльні, комбіновані, ґруповані і т. д.).
Багацтво вишивкового матеріялу велике. Найбільше таблиць з Городенщини, понад 40 (на кождій по декілька взірцїв), з Товмаччини (понад 30) і Бучаччини (понад 20). Заступлені також повіти: долинський, турчанський, станиславівський, яворівський, радехівський, богородчанський, зборівський, коломийський, надвірнянський, печенїжинський, калуський, стрийський, скільський, старосамбірський, підгаєцький, жидачівський (7 таблиць), сокальський (6 таблиць), перемиський, перемишлянський, бережанський, городецький, тернопільський й ярославський (сїм останнїх тільки в віддїлї шкільних виробів).
Незвичайно цїнна та гарна збірка, приміщена в середній кімнатї з боку. Тут уже не взірцї, тільки цїлі, готові предмети народнього строю: сорочки, запаски, фартухи, рукави, фоти, торбинки, дзьобенки, крайки, чепцї, бинди, рушники, накривала, переди і т. и. На невеличкім просторі вміщено тут тільки гарного й цїкавого, що аж шкода, що сього не можна було розложити краще в більшій й яснїйшій кімнатї, де око могло б лекше спочити та любувати ся.
Се-ж просто втїха дивити ся! Поминаючи красу взорів, маємо тут і приклади справдї мистецького виконання так, що не хочеть ся вірити, щоб усе те вийшло з руки звичайної, невченої селянки. Матерія з бронзовими взірцями або инша, повішена в серединї на стїнї по правім боцї, яка відтїнями тої самої краски наслїдує виглиблену форму, — се-ж архитвори смаку й технїки.
Зокрема треба звернути увагу на ориґінальні жупанські сорочки, які ріжнять ся зовсїм від звичайно вживаної форми. Вони розрізані та запинають ся не з переду, а з боку або з заду й визначають ся старанно морщеним і збираним ковнїром і такимиж рукавами, на яких миготять білі або кольорові вишивки. Вживають їх у Галичинї тільки в глухім бойківськім кутї коло Лавочного й Жупаня в звязи з подібними формами, знаними на Угорщинї, причім навіть на так невеликій просторони наховало ся аж декілька відмін того типу. На такі сорочки можуть тобі позволити тільки в горах, де жінки мають більше вільного часу.
Між иншим подибуємо в тім віддїлї й більшу збірочку ґердаників, які крім сеї гуцульської назви східного походження знані теж під назвою силянок і драбинок і залюбки носять ся гірськими красунями в противенстві до долів, де більш улюблені коралі й пацьорки. Ґміндська збірка гарна та загально подобаєть ся. Побіч поєдинчих узорів зужито до силяння й вишивкових узорів, викликуючи тим далеко кращі ефекти. Особливе вражіннє викликують мінїятурні силянки, що вимагають при роботї великої зручности. Усїх їх буде на виставі під сотку. Далеко більша збірочка, приміщена між роботами молодїжи, де вибивається особливо один ґердан нїжним використанням і зіставленням красок зеленкуватої, голубої й рожевої.
Дармовіси менше гарні й не всюди рівно старанні. Побіч плоскої роботи стрічаймо й декілька взірцїв у формі шнурів, які особливо залюбки вживають ся в полудневій Буковинї.
Третїм притягаючим пунктом — се т. зв. селянська хата. Вона не дає нам, правда, обрaзy нашої сїльської хати, але містить за те деякі її характеристичні частини з використаннєм місця для виставлення инших, нехатнїх предметів. Із хатнїх предметів поставлено тут ліжко з колискою, скриню, лаву, стільцї, мисник і лижник, усе мальоване на зеленкувато з квітовими та звіздяними прикрасами. Під вікнами квіти, на стїнї килим коло лїжка з деревляним, різьбленим хрестом, топірцї, святі образи, дзьобенка, над скринею в лижниках деревляні ложки й вилки, в миснику поливана миса, дзбанок і деревляний, різьблений і викладаний таріль. Велика тарілка, на якій вирізано обійстє на тлї гір, довкола обведене синьо-цеглястим орнаментом, прикрашує деревляну стїну, на якій біжить попід стелю вишивковий взорець. Над вікнами рушники, перед від публики прислонений прегарними заслонами. Ліжко закрите вишиваним простиралом, на ньому подушки з прегарними вишивками трьома красками: синьою, червоною й чорною.
У кімнатї чотири убрані ляльки: одна в так зв. український національний стрій з плахтою, друга в покутський стрій (в фатою й дзьобенкою), третя в ношу з околиць Перемишля з гарним фартухом, старанно вишиваною сорочкою з викладаним ковнїрцем у квітові взори, й четверта в буковинський стрій з шалїнової матерії з прегарними рукавами, вишиваними комбінативно при помочи перелок. З виїмкою першої ляльки підібрані добре, далеко краще, нїж маленькі ляльки, виставлені по другім боцї в збірцї Анїти Мілєр: дрібні хиби можна простити, бо-ж се на ґміндській виставі припадкові предмети, які певно приходило ся окремо вбирати.
Велика й мала кімната побіч "хати" зайняті предметами, що зроблені руками школярів і школярок. Очевидно й тут львина частина припадає на жіночі вироби, які й тому розміщено в великій кінцевій залї.
Як на вислїд однорічної науки можуть вони викликати справдешнїй подив: зложили ся на те талановитість учениць і щира праця вчителїв. Бачимо тут пристосованнє народнього мистецтва до практичного вжитку, прегарні рушники, сорочки, хустинки, фартухи, накривала, торбинки, ґарнїтури до кави і т. ин., що зрештою від декількох лїт зачало собі вже здобувати право горожанства не тільки в краю, але й поза границями, завдяки заходам черговецької "Жіночої Громади" й буковинського краєвого базару (вистави в Чернівцях, Коломиї, Віднї, Газї). Виставлені вишивані блюзки велять надїяти ся, що практичне використаннє вишивок для жіночої моди може мати гарну будуччину. Одначе з зрозумілих причин той бік вистави найслабше заступлений.
Різьбарський віддїл, уміщений в окремій кімнатї, не дає, правда, правдивого розуміння про красу нашої різьби, але представляєть ся куди краще, нїж подільський польський віддїл. Особливо гарно зроблені скриночки з матового дерева з нарізуваними й набиваними взорами. Виставлено також збірку тарелів, лїнїй, ножів, тоцірцїв, притискачів і зеркал тай ориґінальний деревляний обелїск з написом "Свому Кобзареви збігцї українські в Ґміндї 1914—1915. 27. VІ." і з гербом Галичини та підписом "Боріте ся — поборете."
Загалом вистава робить дуже гарне вражіннє й притягає чужих гостей. Комітетови, що завдав собі стільки труду, щоб вивести в світ красу наших національних виробів, належить ся щире признаннє.
[Вістник Союза визволення України]
09.01.1916