Коротка розмова дир. О. Цісиком.
Автобус пристанув.
— Криниця-живець! — кличе кондуктор.
З автобусу вискакує гурт молоді, хлопців і дівчат, усі в святочних одягах і всі прямують у долину, в сторону віллі "Фоґля". З долини знову ж, від сторони залізничого двірця, заїзджає кілька пар санок теж з молоддю.
— Що це? — питаю перший стрічний гурт дівчат. — Чи може сьогодні в Криниці якесь зимове свято молоді, що приїхало стільки дівчат і хлопців?
Подивились на мене здивовано і якось недовірливо, а відтак одна русявка гордовито мені відповіла:
— Ви хіба не знаєте, що сьогодні почались вступні іспити до першої української державної учительської семінарії? Ми приїхали до школи!
Відразу стає мені ясно. Це молодь з цілого Ґенерального Ґубернаторства зїзджається до Криниці, цього найкращого в західній Лемківщині живця, який за останній рік змінив своє обличчя з чужого — на рідне, щоб тут під кермою досвідчених педаґоґів здобувати фахову підготову до-вчительського звання.
З радістю заходжу до канцелярії семінарії, щоб повитати директора цієї школи, довголітнього й досвідченого педаґоґа, проф. О. Цісика, з нагоди відкриття української державної учительської семінарії та однорічного педаґоґічного курсу.
В канцелярії знаходжу дир. О. Цісика, як видає вказівки учителям у справі вписів та вступних іспитів.
Прошу вибачення, що перешкаджаю в праці, та впрошуюсь на хвилинку розмови.
— Хочу коротко — починаю розмову — пане директоре, поінформувати читачів "Крак. Вістей" про відкриття одної, може найважнішої, української середньої школи в Ґенерал-Ґубернаторстві, якою є учительська семінарія.
Дир. О. Цісик усміхається, вказує місце й прохає сідати.
— Чим можу служити? Питайте, що хочете знати, хоч дуже мало часу маю, але... з ґазетярським світом хочу жити в згоді.
— Чи вступні іспити, пане директоре, — питаю, — вже закінчені, чи будуть може продовжені?
— Вступні іспити закінчуємо. Одначе для кандидатів із дальших околиць, перш усього для Холмщини, далеко віддаленої від Криниці, не будемо робити труднощів і пізніше, себто виїмково прийматимемо їx ще до кінця грудня ц. р.
— Чи можна знати, які вимоги ставлять до кандидатів при вступному іспиті?
— Вимоги не страшні. На перший рік семінарії приймаємо кандидатів у віці 14 до 17 літ, які мають скінчених 7 кляс народньої школи, або здадуть вступний іспит з обсягу народньої школи. Іспитова такса 15 зол. На другий рік приймаємо учнів у віці 15-18 літ за вступним іспитом. Такса 20 зол. На педаґоґічний курс приймаємо всіх, що мають скінчену середню школу, себто 8 кл. ґімназії старого типу, або 2 кл. ліцею. Вписове для всіх 10 зол. одноразово. Ще є підготовна кляса, де приймають кандидатів без іспиту по укінченні 5—6 кляс народньої школи.
— Чи багато кандидатів здало вже вступний іспит?
— Досі на перший рік принято 32 кандидатів, а на другий 25. Переважають дівчата. Іспити ще незакінчені.
— А коли починається наука в школі?
— Наука починається вже 16. грудня ц. р. і буде тривати аж до самих наших Різдвяних Свят. Святочних ферій у цьому році не буде в нашій школі — всього 5 днів на свята, бо мусимо надробити втрачений час на орґанізацію школи.
— А як виглядала справа з орґанізацією школи? — питаю далі.
— О, це була досить трудна справа, — говорить шан. співрозмовець. — Над орґанізацією української державної учительської семінарії в Ґен. Ґубернаторстві працюю від вересня ц. р. Спочатку призначили на осідок семінарії живець Романів. Відтaк з браку відповідного приміщення в Романові запроєктовано Криницю-живець. Але й тут не було належного приміщення. Тоді намічували Ярослав, Нім. Перемишль, одначе без успіху. Щойно при кінці мин. місяця прийшло остаточне рішення з Ґенер. Ґубернаторства в Кракові, що осідком для учит. семінарії має бути таки Криниця-живець. Тоді щойно приступив я до самої орґанізації школи.
— А як полагоджено справу приміщення для школи? — питаю. — Бо, як Ви вже згадували, тут не було відповідного приміщення.
— Наразі школа буде приміщена в Криниці-селі, в гарному одноповерховому домі народньої школи. Наука буде відбуватися пополудні. Водночас буде переводитись у Криниці-живці ремонт віллі "Світ", яку управа міста призначила на школу.
— Ще одне питання: чи для позамічцевих учеників(ць) орґанізуєте якусь бурсу?
— О, так! Хлопців приміщено в пансіоні "Мева", а дівчат в пансіоні "Одаліска". За удержання в бурсі треба платити місячно 90 зол., найкраще платити харчами, і вписове 10 зол. одноразово.
Дякую за інформації, щиродружній стиск руки й покидаю маленьку канцелярійку будучої великої школи.
На дворі заметіль. Сніг грубими платками окутує землю. Зима. Але на душі якось так радісно, тепло... Чимала причина радіти: адже оце почала працювати установа, з якої виходитимуть кадри виховників української дітвори! На добру путь!
[Краківські вісті]
21.12.1940