«Медицина ризику» Роберта Ароновіца

ОГЛЯД

Під час пологів в американській лікарні матір часто екіпірують апаратом, який забезпечує постійний моніторинґ частоти серцевих скорочень дитини. Ваш оглядач з власного досвіду може згадати нудотну суміш підбадьорювань і страху, яку малими дозами вводять майбутнім батькам в той час, коли в пологовій палаті лунає кожний тяжкий удар. Ця раптова зміна темпу серцебиття є нормальною чи це ознака утробного дистресу?

З цим тривожним станом можна змиритися, якби він попереджав акушерів про серйозні проблеми. Проте виявляється, що технології можуть більше зашкодити, ніж допомогти. Дослідження наводять на думку, що ті пристрої зумовлюють лише невелике зменшення неонатальних судом ціною збільшення випадків здійснення сумнівних кесаревих розтинів.

Це одна з багатьох сумнівних практик, що їх наводить Роберт Ароновіц у свій книжці «Медицина ризику» про поголовне перемикання в охороні здоров'я з традиційної спрямованості на лікування захворювань на нову нав'язливу ідею про зменшення ризику.

Якраз цього місяця Британська академія медичних наук спрогнозувала майбутнє «превентивного лікування», в якому відмінності між здоровими а хворими розмиті. Тож цілком розумною стає пропозиція: якщо ми таке майбутнє акцептуємо, то це дозволило б відвертати — перш ніж вони пустять коріння — хвороби і заощадити системі охорони здоров'я кошти на турботу про хронічно хворих.

Проте Ароновіц спростовує багато з тих припущень і доводить, що витрати роздуваються непотрібними втручаннями, які диктує марне бажання принести певність у властиву людському життю ймовірнісність.

Багато з тих арґументів зосереджуються на ракові. Між 1971 і 2003 р. кількість «вцілілих» — тих, хто живе з цим захворюванням чи перебуває в стані ремісії, — збільшилася з 2 млн. до 10 млн. Цю тенденцію часто наводять як доказ медичного проґресу. Та Ароновіц стверджує, що це переважно є результатом збільшення кількості діагнозів. Було б добре, якби існувало пропорційне зменшення кількості померлих від раку, але смертність скоротилася ненабагато.

Він згадує про ще точніший аналіз крові, який може попередити чоловіків про ризик раку простати за кілька років перед тим, як він, ймовірно, стане смертельною загрозою. З його слів, це може змусити пацієнта вдатися до радикального хірургічного втручання чи радіотерапії лише для того, аби покласти край переживанню «настороженого очікування». Але це не обов'язково впливає на смертність, тому що багато з тих людей пізніше пройдуть успішне лікування або помруть з інших причин, перед тим як їх уразить рак.

Щораз більша кількість випадків превентивної ампутації молочної залози у жінок, котрі вважаються схильними до раку грудей, є ще одним прикладом того, як потенційний ризик стає «станом, якого треба уникати і який сам по собі вартий запобігання». Ароновіц каже, що це є відображенням ширшого неприйняття ризику в західних суспільствах і формою «заперечення смерті», яка породжує квазірелігійну віру в силу медичного втручання.

Цей феномен заохочує медична галузь, яка може заробити більше грошей на превентивному лікуванні всіх тих, хто може захворіти, ніж чекаючи на меншу кількість тих, хто врешті-решт поступився хворобі. Вакцини проти вірусу папіломи людини — яка збільшує ризик захворіти на рак шийки матки — є ще одним прикладом отієї «жвавої торгівлі страхом» і «медикалізації здорових».

Існують протилежні арґументи на підтримку всіх тих способів лікування, які бере під сумнів Ароновіц, виявляючи часом надто багато скепсису щодо їхніх потенційних суспільних та економічних переваг. Звісно, запобігання — загалом — є кращим, ніж лікування. Та він наводить докази того, що ця незаперечна логіка стала прикриттям для індустрії з рекламування товарів і послуг, які зменшують ризик, без належно ретельного вивчення їхніх клінічних переваг.

Це своєчасний контрапункт в епоху, коли геномні дослідження можуть точно визначити вразливість до певних захворювань десятиліття наперед і коли щораз сильнішу заметіль сиґналів про самопочуття можна відстежувати в реальному часі, використовуючи цифрові технології.

Думки Ароновіца, який здобув медичну освіту в Єльському університеті, а нині є професором історії та соціології науки в Пенсильванському університеті, звучать майже як міркування лікаря, якого засмучує розширення можливостей пацієнтів завдяки новим відкриттям. Але він ставить корисні запитання про те, як суспільства мають вирішувати, які інновації приймати, і якою мірою люди мають вибирати, що їм знати про те, що діється всередині їхніх тіл.

Risky Medicine: Our Quest to Cure Fear and Uncertainty, by Robert Aronowitz, University of Chicago Press, £18/$26