"Українське питаннє стало давно питаннєм інтернаціональної полїтики. Всї проби здушити на все могучість Росії збігають ся концентрично в конечности відірвати від Московщини Україну, резервуар сил Росії. Великість її области, природна замкненість її полїтичної й господарської території, багацтво й урожайність землї, яка в своїх річних системах доставляє заразом найдешевших торговельних дорiг, вкінцї язикова, культурна та місцями релїґійна окремішність українського народу є запорукою життєвої здібности самостійної української держави. Противенство супроти Рociї, котрого не вирівняєш, не тільки господарської, але й полїтичної та культурної природа, диктує їй на все орієнтацію в сторону центральних держав.
Такий висновок статї Ореста Даскалюка п. з. "До українського питання" ("Zur ukrainischen Frage" в поважнім вроцлавськім журналї "Nord und Süd" (книжка за грудень, стор. 290—99). Змальовано тут ролю, яку відограла Україна в міжнароднїй полїтицї протягом свого історичного життя, й подано історію змагань України до самостійного державного життя. Дуже вірно підкреслено факт, на який сливе зовсїм не вважали міродатні австрійські полїтичні чинники. "Національні поступи австрійських Українцїв — говорить ся тут — находили в Росії голосний відгомін i загрівали все земляків наново до боротьби й опору, кождий національний добуток в Австрії зміцняв також становище російських Українцїв i велїв їм виступати з національними домаганнями перед російським правительством. I воно хотїло поцїлити українську національну ідею в її головнім огнищі, в Галичинї, пропаґандою на широкий закрій, підкупством i побуджуваннєм до зради та ворохобнї. Щораз більше безцеремонні російські посягання на галицьку землю загострили й так напружені відносини між Австрією й Росією, котрі найшли вкінцї в теперішнїй війнї силоміць розвязку".
Питаннєм безпосереднього інтересу з утворення української самостійної держави для Нїмеччини, Австро-Угорщини та Туреччини займаєть ся Франц Kелєp (Köhler) у книжцї "Новий потрійний союз" (Dor Neue Dreibund, Мюнхен, 1915). Ся полїтична програма працї для всього нїмецького народу й його приятелїв поручає витягти з російського болота всїх західних Славян (тут зачисляє й Українцїв, а хибно поминає Білорусинів). "Як що витягнемо їх зовсїм з російського болота на твердий ґрунт, а не так тільки малий кусник наперід, хоть стоять нераз нїмецькі та західно-славянські племена на сїй самій землї. Тодї устане обосторонна ворожнеча й вони житимуть i творитимуть спільно, зовсїм так, як було давнїйше", розумієть ся, додамо від себе, відвічні вороги безумовно віддїлені від себе.
Ходить саме про те, як добре відчуває автор, щоб добре відмежувати західних Славян від Росії (а ми додамо: й їх між собою), щоб вони представляли самостійний чинник, котрий не мав би на далї нїчого спільного з Росією. "Ідеальна границя, яка роздїлює світ західних Славян від світа східних Славян", "йде від Чорного моря здовж Донця й дальше, менше-більше в простім напрямі до полудневого кінця озера Пейпус i через нього до фінського заливу". Й саме ратунок перед всеславянством бачить автор не в тім, аби обмежувати його ірреденту на нїмецькім i австрійськім ґрунтї, але противно в зміцненню західно-славянської галузи, котру повинні Нїмцї тим робом притягти на свою сторону, що віддїлить їх від свого властивого порога, російської держави.
Виходячи від справедливого погляду, що будуччинї Нїмеччини грозить більша небезпека з боку Росії, нїж з боку Анґлїї, бачить автор в утворенню Польщі тільки дрібязкову, несовершенну та безуспішну пробу зарадити згаданій страшній грозї. Для Нїмеччини, Австро-Угорщини й Туреччини становить визволеннє України важне та конечне забезпеченнє перед Росією.
Що принесе будучність, не знаємо. Одначе коли вся нїмецька, болгарська й турецька преса підкреслює так недвозначно вагу українського питання для нинїшнього почвірного союза, можна бодай сподївати ся, що ми вже більше не переживатимемо гірких розчаровань. Українські справи на землях, котрі давнїйше входили в склад Австро-Угорщини, й на новоздобутих можна так полагодити, щоб їх поладнаннє зєднувало українське населеннє незайнятих іще земель.
[Вістник Союза визволення України]
19.12.1915