Дослідники вивчили литовський слід повстання 1863 року у Львові.
У жовтні-листопаді у Львівському історичному музеї відбулася виставка «Повстання 1863 року за свободу: три народи, одна історія, спільна пам’ять», присвячена Січневому, або, як його називають у Львові, Польському повстанню 1863-1864 років. Подія актуалізувала роль Львова та Галичини у долі повстанців, а дослідження біографій видатних учасників визвольного руху, що тривало протягом року, виявило цікаві факти.
Детальніше про проект і литовський слід Повстання 1863-1864 рр. у Львові – в інтерв’ю з керівником проекту, директором ГО «Східноєвропейське співробітництво» Беатріче Белявців.
- Яку мету ви ставили перед собою, ініціюючи дослідження деменцій історичної та культурної пам’яті? Адже вони поєднують польський, литовський і українській народи у спільній боротьбі проти гніту Російської імперії.
- У нашому дослідженні ми не обмежувались лише етнографічним освідомленням Литви, а також охоплювали місця, куди повстанці тікали, ховалися від переслідування. Саме одним із таких місць є Львів. Від кінця літа 1863 року повстанці почали відходити з територій, що належали до Російської імперії. Частина перебралася до Пруссії, інша частина – на територію тодішньої Австрійської імперії, в Галичину. Краків і Львів стали основними центрами поселення повстанців, де вони могли безперешкодно виявляти свою громадську активність.
"Куття кіс" – літографія Артура Ґротґера зі серії "Lithuania".
У Львові від кінця XIX століття аж до 1940-х років діяло товариство самопомочі повстанців – Львівська асоціація ветеранів повстання 1863 року, членами якої були не лише самі повстанці, але і їх дружини та діти. Тому у Львові залишилося багато пам’яток і предметів, пов’язаних з Повстанням – на відміну від місць, де проходила збройна боротьба. Після придушення Повстання в Російській імперії карали за зберігання будь-яких матеріалів і предметів, які стосувалися повстанців. Наприклад, лише за зберігання літографій Артура Ґроттґера можна було потрапити на заслання в Сибір, тоді як Австро-Угорщина до діяльності колишніх повстанців ставилася терпимо.
Відповідно, багато повстанців привезли зі собою до Львова документи та предмети, дотичні до Повстання. Згодом ці речі були передані місцевим музеям, і нині Львівський історичний музей зберігає одну з найбільших в Україні колекцій пам’яток Січневого Повстанням 1863 року. Це предмети, які відображають мужню боротьбу повстанців, їх життя на засланні у Сибіру.
- Ще одним важливим аспектом вважають роль самоідентифікації учасників Повстання. На той час Литва та Польща не мали власної державності. Як ви розв’язували це питання?
- У дослідженнях «литовським слідом» вважається спадщина Литви у широкому розумінні – не лише те, що пов’язано з Литвою у вимірі сьогоднішнього часу, але в сенсі Великого Князівства Литовського.
Повстання – це боротьба зі зброєю, і його пам’ять пов’язана з кладовищами, меморіалами, які спонукують до здійснення певних сакральних ритуалів і паломництва. Дослідження, в першу чергу, були присвячені меморіалу «Гірка Січневих повстанців» на Личаківському цвинтарі у Львові, де разом поховані поляки, українці, литовці. Це сакральний об’єкт, важливий для актуалізації литовської історичної пам’яті, що притягуватиме туристів із Литви з метою паломництва.
Також були досліджені матеріали у львівських архівах про відомі постаті Повстання 1863–1864 рр. литовського походження, які після придушення Повстання переїхали до Львова, проводили активну громадську діяльність з метою поновлення державності Речі Посполитої Обох Народів та були поховані на Личаківському кладовищі.
- На яких аспектах зосередились дослідники під час роботи в рамках проекту?
Шимонас Візунас Шидловський і пам'ятник на його могилі
- У фокусі групи були, перш за все, литовські учасники повстання, чия доля пов’язана з Галичиною. Це добре відома у Львові постать Шимонаса Візунаса Шидловського, якому встановлений пам’ятник на горці Січневих повстанців на Личаківському цвинтарі. Також були виявлені цікаві факти з біографії ще одного активного учасника визвольної боротьби – уродженця міста Бірштонаса Адама Домініка Бартошевича, який після придушення Повстання оселився у Львові та прожив тут до кінця життя.
Надгробок Візунаса-Шидловського у 1909-1910 роках і тепер
Обидва активісти є етнічними литовцями. І хоча Шімонас Візунас Шидловський ніколи не жив у Литві, він мав чітку національну самоідентифікацію: він зазначається як Візунас («Vizūnas» литовською транслітерацією, – ред.) із закінченням «-ас».
Офіційна делегація Литви покладає квіти до пам'ятника Візунасу
- А як склалася доля Адама Бартошевича? Він також похований на Личаківському?
- Адам Домінік Бартошевич (Аdomas Dominykas Bartаševičius) народився у Литві і був сином Адама Бартошевича – засновника курорту мінеральних вод Бірштонаса. Він і його брат Вацлав стали одними з перших литовських повстанців 1863 року.
Адам Домінік закінчив Вільнюську гімназію, яка дала можливість поступити в Московський університет, де він приєднався до кола студентської самоосвіти, цікавився історією колишньої Речі Посполітої Обох Народів і її політичними перспективами. Адам Домінік Бартошевич висловлювався за рівноправні федеральні зв’язки Литви та Польщі. У 1861 році він повернувся до Литви та приєднався до патріотичних антиімперських маніфестацій, які активно проходили у той час. У 1862 році він прибув до Кракова, де взяв участь у підготовці Повстання. До Повстання Бартошевич приєднався у Литві разом із братом Вацлавом. Брати Бартошевичи спочатку боролися разом із групою повстанців Тракайського повіту, пізніше перебували у загоні Клета Кореви, а потім Адам був у снайперській ланці повстанців загону Любича (Олександра Стабровського).
"Гайдамаки" Т.Шевченка, видані в "Бібліотеці мурашки"
Після придушення Січневого повстання 1863 року разом із братом емігрував у Францію, а згодом приїхав до Львова, де у 1872 році розпочала роботу «Польська книгарня» Адама Бартошевича. Він керував нею до самої смерті. Найбільшою заслугою цього книгаря є втілення ідеї видання популярної недорогої книжкової серії під загальною назвою «Бібліотека “Мурашки”». Під емблемою мурашки було видано 236 книжок, серед яких кращі твори польських й іноземних класиків, поезія, п’єси, мемуари, історична, пригодницька та суспільно-політична література.
Також книгарня видавала популярний часопис «Літературний, художній, науковий і суспільний тиждень». Важливі історичні праці та спогади друкувались у серії «Історична бібліотека». Завдяки Адаму Бартошевичу польською мовою вперше вийшов тритомник творів Дарвіна. За ініціативою Адама Домініка була опублікована робота Й.Гордона «Записи Повстання 1863-1864 рр.». Після смерті книгаря у 1886 році закладом опікувалась його дружина.
- Як було побудовано дослідження? Чи брали участь у роботі українські історики, краєзнавці?
Сімонас Стрельцовас
- Дослідження очолив професор Шяуляйського університету, доктор історичних наук Сімонас Стрельцовас. Він особисто був у Львові, працював у архівах і вивчав музейні фонди. Також у дослідженні брав участь краєзнавець із Немирова Мар’ян Сарабай.
Чому саме Немирів? Бо на місцевому цвинтарі є численні могили повстанців. Мар’ян Сарабай встановив, що у травні 1863 року загін повстанців відійшов з Волині через кордон Австро-Угорщини до Немирова. Цей перехід дав можливість бійцям відпочити і надати допомогу пораненим. Регулярне військо російської імперії, що переслідувало повстанців, зупинилось на кордоні, очікуючи на дозвіл перетину кордону, що мав надійти з Відня. У Відні дозволили перетнути кордон, і козаки оточили Немирів. Відбулася остання битва. Невідомо, якої чисельності був загін повстанців, скільки їх вижило. Вбитих повстанців дозволили поховати на місцевому цвинтарі. Таким чином і утворився некрополь повстанців у Немирові.
Немирів. Хрест на братській могилі повстанців 1830-1831 та 1863-1864 років (світлина Т.Позняка, 2011)
Окрім того, на цвинтарі похований останній повстанець Антоній Добровольський, який вижив у тому бою. Щороку в річницю загибелі товаришів він приїздив у Немирів і відвідував могили побратимів. Добровольський помер у 1942 році, маючи повних 100 років, і побажав бути похованим не біля рідних, а поруч із бойовими товаришами, що загинули у бою в далекому 1863 році.
- Як би Ви сформулювали підсумки дослідження?
- Я би дозволила собі послатися на професора Стрельцоваса, який за результатами дослідження опублікував у Литві статтю «Литовській слід Повстання 1863-1864 рр. у Львові. Деменції історичної та культурної пам’яті». Професор, зокрема, зазначив, що перебування впродовж років у складі різних держав мало великий вплив на Львів, якій відчутний і сьогодні, тому «можна говорити про різні «прошарки» його історичної пам’яті, які обросли новими. І лише послідовно відколупуючи їх один від одного, можна натрапити на те, що часто приємно здівує». Також, на думку дослідника, історичний матеріал, що знаходиться у Львові, має велику значимість для Литви. А це значить, що потребує більш глибокого та ґрунтовного вивчення на рівні не тільки академічного суспільства, але й держави. Отже, на нас чекає подальша робота з дослідження спільної історичної спадщини Литви й України.
Проект фінансується за підтримки Ради Культури Литви та Міністерства культури Литовської Республіки.
18.12.2015