І.
Дуже часто буває у нас, що коли заговориш про які небудь важнійші реформи суспільні, так зараз почуєш з уст ріжних людей: "Е, наш край того не дозрілий!" Кілька разів ми чули, що наш край недозрілий був до знесеня панщини, до заведеня конституції, примусу шкільного і т. і., так що нас зовсім не дивувалоби, якби ми в найблизшій будущині почули, що наш край, а власне люд, недозрілий до диханя свіжим воздухом і споживаня тілько хліба й страви, кілько потрібно для розвою чоловіка. Найсумнійше те, що про таку недозрілість звичайно говорять люде, котрі себе вважають великими практиками і голосять світови, що вони стоять на "ріднім, питомім, національнім грунті" та "числяться з обставинами".
От хотьби й турецкий посол, д. Кость Телішевский! По єго думці, висказаній в промові соймовій, за внеском зміни соймовоі ординаціі виборчоі, засада загального голосованя се "річ, до котрої людскість повинна стреміти, але поки що, на нині, річ неужиточна, а може навіть і шкідна для загального розвитку". Ш. посол "числиться з фактичними даними: з поглядами більшости сойму (шляхти польскоі. Ред.) та правительства" і думає, що "ані бажаня, ані погляди народу що не доспіли на тілько, щоби собі здати докладну справу в далекосяглости загального голосованя, ані теперішна система державна тій засаді не єсть прихильна". Що теперішна система державна не є прихильна тій засаді, се розумієся само собою, бо ніяка система державна не є і не може бути прихильна засаді, що змагає до єі цілковитого перестрою. Що шляхта галицка йій неприхильна, се також зрозуміле, бо засада та нівечить до решти шляхетскі привилеі, а змаганє шляхти йде до того, щоби робучий народ і по віки вічні був до житя політичного недозрілий. Але-ж цікаво знати, чийіх інтересів боронить у соймі д. Телішевский? Чи інтересів правительства, що так з ним дуже числиться? чи інтересів шляхти, що так ними турбуєся? І який власне доказ може він дати на те, що наш народ не дозрів до загального голосованя? Ш. посол турецкий навіть не думав давати який небудь доказ; очивидно, він такий певний тоі недозрілости нашого народа, що навіть розмову про те вважає непотрібною. Та, на лихо єму, напр. мужики снятинского повіту взяли се діло з другого кінця і ухвалили, добиватися в соймі і в раді державній загального голосованя. Та ми певні, що сей факт і другі подібні факти не швидко ще вибють із голов наших "практичних політиків" знамениту ідею недозрілости народноі, бо ідея та є у них виразом одноі слабости — невіри в жизненність народа, без огляду на те, чи самі себе вони звуть "настоящими русскими" чи народовцями.
Ся невіра спонукала Телішевского до таких скоків у згаданій промові, що варто йім близше приглянутися. Д. Т., не бажаючи загального голосованя, домагався тілько, щоби голосованє, на підставі теперішноі ординаціі виборчоі, було безпосередне, т. є. щоби ті, котрі тепер по селах вибирають виборців, що опісля голосують на посла, — самі безпосередно голосували на посла. Голосувати малиби тілько ті, що платять податки. Тілько ш. посол якось кумедно розумів плаченє податків. "Ся засада, — каже він, — признає тим, котрі дають гроші на оплату всіх потреб державних, право, щоби забирали голос і рішали, як той гріш ужити". Ш. посол мабуть ніколи не бачив на очи буджету державного, бо очивидячки не знає, що майже половина всіх доходів державних походить із т. зв. податків посередних, котрі платить кождий, але то кождий член держави, мущини і жінки, старі і діти. А прецінь плаченє податків посередних у нас не дає права голосованя, і вже само консеквентне переведенє єго власної засади, — плати податків, — значилоби заведенє загального права голосованя. Забув ш. посол ще про один податок, може найтяжший з усіх, пoдатoк крови-рекрута, котрий в найбільшій мірі платять найбіднійші, т. є найчисленнійші верстви, іменно ті, котрі ш. посол уважає недозрілими до забираня голосу про те, де і за що має бути кров йіх пролита?
Для доповненя характеристики соціологічних поглядів посла д. Телішевского, годиться піднести ще одну річ. Ш. посол дуже остро вдарив на засаду заступництва інтересів. По єго думці, "такоі засади на ділі нема на світі, то фікція, ілюзія". Значить, фікція і ілюзія те, що посол Телішевский заступає інтереси селянскі. Єгo виборці повинні се собі добре затямити і про нагоді запитати єго, чийі властиво інтереси він заступає? і чи в загалі заступає які небудь інтереси, чи ні? По думці д. Телішевского, "окремість інтересів більшоі і меншоі посілости в нашім краю абсолютно не має раціі, а могла би мати рацію одинока окремість народна". Окремість інтересів більшоі і меншоі посілости винайшли Бахи та Шмерлінги, "щоби край, котрий до того часу становив цілість і відроджувався на підставі почутя загального добра та йшов одною дорогою, розбити на окремі табори суспільні". Читаючи се, просто думаєш, що посол Телішевский вчора з неба впав. По єго думці, перед 1861 роком у нас не було ані хлопа, ані пана, не було панщини, не було визискуваня, не було 1846 року, не було боротьби за ліси і пасовиска, а тілько була "цілість і відродженє на підставі почутя загального добра". Окремі верстви суспільні, а значить і йіх окремі інтереси, були, по думці д. Т-ого, подіктовані з Відня; доба констітуційна, що почалася від 1861 р., була власне тілько руйнованєм того відродженя, котре цвило за часів панщини та абсолютизму. Справді, коли посол Романчук признався в соймі, що суть політики руских послів є "поміркований лібералізм", то мусимо сказати, що посол Телішевский дуже-дуже поміркований ліберал.
[Народ]
01.12.1890