Вже невдовзі світові лідери зустрінуться в Парижі, щоб домовитися про нову стратегію протидії ґлобальному потеплінню. Але радикальні кроки можуть принести більше шкоди, ніж користі.
Численні наукові дослідження встановили: серйозні та незворотні зміни клімату почнуться у разі перевищення середньорічної ґлобальної температури на 2 °C порівняно з доіндустріальним рівнем. Щоб цьому запобігти, належить встановити світовий «карбоновий бюджет» на рівні 900 гігатон щорічно, який має бути рівномірно розподілений між націями.
Чи зможе паризька зустріч створити угоду, в якій усі її учасники будуть віддані цьому результату? Востаннє світові лідери збиралися, щоб дати відповідь ґлобальному потеплінню, у 2009 р. в Копенгагені. Саме тоді вперше озвучили цифру 2 °C.
Але з часів Копенгагена світовий дискурс змінився. Тоді ще не було цілком зрозуміло, що саме і як треба робити. Натомість сьогодні є багато свідчень, що конкурентоспроможна економіка, яка є вільною від вуглецю, цілком реальна.
На вироблення порядку денного у Копенгагені вплинули міркування економістів про те, що висока ціна на нафту є найкращим способом забезпечення переходу до декарбонізованого майбутнього. Але сьогодні очевидним стає інше: парадоксально, але ефективним двигуном зеленої економіки є саме дешева нафта. Відновлювальні енергетичні системи успішно конкурують з дешевим викопним паливом, яке, своєю чергою, зачиняє двері нетрадиційній дорогій нафті, такій як шельфова нафта, а також робить невигідним експлуатацію вразливих середовищ, зокрема Антарктиди.
Економістам відомо, що інновації стають частиною ринкового мейнстріму, коли охоплюють принаймні 15–20%. У розвинутих країнах така частка зеленої енергії утвердилась лише протягом останніх 3–4 років.
Чи за цих умов можливий перехід до нової економіки, вільної від шкідливих видів палива, перед 2050 р., навіть якщо в Парижі не вдасться досягти «ідеальної угоди»? Відповідь: так. Щоб осягнути кліматичну мету, потрібні не радикальне та жорстке обмеження викидів парникових газів, а радше ґарантія того, що світ насправді прямує до трансформації на користь відновлювальних джерел енергії. Головна мета Паризької угоди має полягати не в тому, щоб силувати країни зменшувати використання нафти, газу і вугілля, а в тому, щоб подати чіткий сиґнал інвесторам, бізнесу і суспільствам, що світове політичне керівництво взяло незворотний курс на нову, «зелену» економіку.
Сподіваються, що принаймні 80% країн візьмуть на себе зобов'язання скорочувати викиди парникових газів на 2% щорічно і 20% країн будуть віддані цифрі 4%. Це зможе створити критичну масу країн, відданих декарбонізації, і дозволить змінити ґлобальну логіку. Крім того, в угоді передбачено можливість «вікна» для країн, які, усвідомивши переваги зеленої енергетики, збільшуватимуть своє зобов'язання.
Отже, треба зрозуміти: рух та усвідомлення його незворотності важливіші, ніж задекларовані цифри. Якщо усвідомлення потреби в декарбонізації стане очевидним та незворотним, то й майбутнє людства буде в безпеці. Створити його та очевидність неминучості переходу до зеленої енергетики, а не лише силувати країни обмежити вуглецеві викиди, — ось головна мета майбутньої Паризької угоди.
Johan Rockström.
A ‘perfect’ agreement in Paris is not essential
Nature 25/11/2015
Зреферував Євген Ланюк
27.11.2015