Що то значить радянська влада, влада народу! Вже з перших днів визволення Північної Буковини життя письменниці О.Кобилянської повернулося в ясний, сонячний бік.
Дочка брата Ольги Кобилянської — Галина Панчук, яка живе з нею під одним дахом, таке розповідає про зустріч письменниці з Червоною Армією: "Напередодні визволення Буковини Червоною Армією ми, хоч і нічого ще не знали, однак запримітили паніку в місті. Здається, що сім'ї вищих офіцерів та чиновників вже знали про те, що їм прийдеться покидати Чернівці. Відчувалася якась метушня, очікування чогось. На площі Австрії, яку тепер переіменовано на Червону площу, зібралися робітники на мітинг. Вони домагалися звільнення політичних в'язнів з тюрми. Ще не закінчився мітинг, як поліція засипала демонстрантів кулями. Та це вже не лякало. Робітники розгорнули червоні знамена, залунав "Інтернаціонал". Потім враз відчинилися двері нашого дому: в квартиру зайшов червоноармієць. Запорошений, втомлений походом. Він розпитав у місті адрес письменниці і прийшов привітати з волею О.Кобилянську. Ця зустріч була зворушлива. І з того часу хата письменниці зароїлася гостями, які часто приходять її відвідувати".
Найближча сусідка О. Кобилянської розповідає:
— Спершу ми аж здивувалися. То ж дім Ольги Кобилянської завжди був спокійний, ніхто туди не заходив, а тепер просто немає дня, щоб письменниця не приймала гостей. Гості на гості, і всі приходять з квітами.
На столі в письменниці я бачу букет білих рож. Вони — любимі квіти авторки "Землі".
— Це подарунок від представників уряду Радянської України, — пояснює мені О.Кобилянська. Як дивно це звучить на території Буковини, тієї самої Буковини, про яку півроку тому говорили боярські "вчені", що її заселяють самі румуни, а українці, чи пак "руснаки", це політична інтрига. Радянські Чернівці з кождим днем міняють своє обличчя. Наприклад, вулицю, яка колись називалась "Панська", а потім "Янку Флондор", запроектовано назвати вулицею О.Кобилянської. На цій же вулиці висить широкий транспарант-реклама: "Сьогодні в держкіно ім. О.Кобилянської демонструється фільм..."
Тепер трудящі визволеної Буковини готуються до святкування ювілею письменниці, який широко відзначатимуть трудящі всієї Радянської України. 27 листопада припадає 77 річниця з дня народження і 55-річчя літературної діяльності О.Кобилянської. Організовано ювілейний комітет, головою якого обраний письменник-орденоносець Іван Ле. Комітет розробив план святкування ювілейної дати. В програмі намічено провести ювілейний вечір, в якому візьмуть участь представники уряду Радянської України та видатні радянські письменники і поети. Тому, що хвора письменниця не може взяти участі в ширшому громадському святкуванні її ювілею, друга частина урочистої вечірки відбудеться в домі ювілянтки. Програму обох частин вечора транслюватимуть всі радіовузли України.
Авторка чудової книги "В неділю рано зілля копала" — великий знавець і любитель класичної музики. Але коли члени ювілейного комітету запитали її, яку пісню хотіла б вона почути на урочистому вечорі, О.Кобилянська відповіла:
— Хай заспівають мені народну пісню "Верховино, світку ти наш". Я її дуже люблю.
Якже почуває себе тепер видатна письменниця? Насамперед, вона глибоко зворушена тією любов'ю і піклуванням, які проявляють до неї радянська влада і вільні громадяни країни соціалізму. Колись вона говорила, що без літературної роботи її життя було б пустою хатою. Декілька років і справді життя її було пустою хатою. Недужа письменниця була майже самотня і наче забута всіма в ярмі румунських бояр. Але з днем визволення Буковини в самотню хату письменниці влилося сонце і щедро заграло довгожданною волею, мов запашними барвами рож.
— Я вже не можу писати, — каже письменниця, — але можу ще розмовляти, можу читати. Скільки є зараз гарних, нових книжок!
Який прецікавий для мене світ у них! — показує вона на столик з книгами радянських письменників.
О.Кобилянська одержує багато теплих, сердечних листів з усіх сторін великого Радянського Союзу. Письменники, вчені, робітники, червоноармійці надсилають їй в своїх листах привітання й вислови глибокої пошани. Ось що, наприклад, пише письменниці один червоноармієць: "Здалека, з північної краю, я, червоноармієць, зворушений звісткою про Вас, пишу цього листа. Я не можу не написати любимій письменниці, не поздоровити шановну людину з її вступом у нашу дружну, радянську сім'ю. Вас називають гірською горлицею. Ви наша, Ольго Юліанівно..."
Прощаючись, Ольга Кобилянська сказала мені:
— А ви тепер зможете частіш приїжджати в Чернівці, правда?
— Авжеж, Ольго Юліанівно, — відповіла я. — Тепер Чернівці—Львів—Київ—Москва один шлях, злучив його оцей радянський паспорт. Широкі простори нашої чудової батьківщини, в якій сонце не заходить.
[Вільна Україна]
17.11.1940