Ірина Вільде

"Вибачаєш мені, вуйку Ніку?" — "Вибачаю тобі Зізі, тобі Орисю й тим усім, що після вас надалі ошукуватимуть мене". Оповідання Ірини Вільде з 1934 року
11.05.19 | | Минуле
Що то значить радянська влада, влада народу! Вже з перших днів визволення Північної Буковини життя письменниці О.Кобилянської повернулося в ясний, сонячний бік.  
Слава спочатку вживала методу заперечування. Коли вони всі (за винятком мами) хвилювалися і підскакували, вона, схрестивши руки на спині, випростовано оперлась до шафи і в цій оборонній поставі відбивала всі напади.   Неправда. Ніколи не зустрічається з Маркевичем. Неправда. Ніколи не "волочиться" з ним поза містом. Неправда. Ніхто не міг бачити її з ним у гайку над Прутом. Всі чутки, це нахабна брехня. Чого ще хочуть від неї? Чого злетіли на її голову, як гайвороння?  
03.10.40 | Галичина |
(Гумореска).   Др. Юрій Залізний серіозно призадумався: чи не підводить його часом таки рідна сестра?   Сестра-сестрою, а рід все ж таки жіночий.   Коли перед сьоми роками, інколи в приступах сентименту, брав сестрінка Ігорчика на руки й остента­ційно саджав його собі на акуратно вигладжені штани, сестра всміхалася поблажливо й ніби то сварила: — Час би вже тобі було такі власні мати, стариґане... Ще рік, ще два й не то мої діти, але ціла „Бесіда“ буде тебе прозивати „вуйком Юрком“...  
01.12.36 | |
  По шлюбі взяв тесть зятя попід руку і ска­зав не як мужчина до мужчини (як це звичайно водиться), але як батько до сина:  
05.05.36 | |
  На кілька днів до речинця стрічі Наталка занепокоїлася. Осип міг цим разом скористати зі свого права чоловіка й не дати їй грошей на по­дорож. Міг, що гірше, ще раз стільки грошей, скільки їй потрібно, на її очах кинути у вогонь, а їй заборонити рухатися з дому. Але міг і словом не спитати, куди їде. Осип так і зробив. Коли того дня ввечір сказала йому Наталка, що вона в ту, що прийде, пятницю вибирається в подорож, Осип запитав лише:  
05.05.36 | |
  Мені соромно за мою память: мені тоді ле­дви пятнадцять було. Мені казали, що можливо ви будете з моєю старшою сестрою женитися, то­му я повинна до вас чемна бути.  
05.05.36 | |
  Не пішов відразу нагору. Адже був тут, як дома. Як свій. Сів на лавку під каштанами. Хотів повязати думки в один вузол, але вони раз у раз вихоплюва­лись зпід контролі мозку й розбігалися на ліво й пра­во: тінь каштана на мурі, як велитель без рук. Хтось голубів сполошив і вони фуркнули йому саме понад головою. Вся увага пристала до голубів.  
07.05.34 | |
  Післанець, що приніс телєґраму застав Уляну у молочарні, як наглядала над розподілом ранішнього молока. Побачивши несподівано у дверях умундурованого почтового післанця, Уляна злякалася не на жарти. Телєґрама на селі означає те саме, що смерть, в найкращому випадку важку хоробу когось із родини. Шість пар рук кинуло роботу, шість пар цікавих очей звернулося з трівожним питанням до Уляни: чи не приключилося чого, крий Боже, злого панові в дорозі?  
15.07.33 | |
  Щойно по тижневі починає Марта зда­вати собі справу з того, що сталося.   До цеї пори, приголомшена першою вісткою, нічого не розуміла. Тягар нещастя, що спав на неї так нагло, вбив за одним махом всяку розсуднішу думку в її голові. Навіть не плакала.   Щойно тепер усвідомила собі, що це тому така важка голова, тому так дуже ті­сно в грудях від кількох днів, що Осип не живе.  
05.05.33 | |