Чи можливо, що одні нації більше схильні казати неправду, ніж інші? Такі запитання заводять в самі нетрі наших упереджень. Однак економіст Деві Х’ю-Джонс (David Hugh-Jones) з університету Східної Англії наважився задати це питання. На сайті університету він запевняє, що знайшов докази того, що громадяни різних країн принаймні за певних обставин частіше шахрують, ніж інші. В одному з тестів найчастіше обманювали китайці, в іншому – турки. Але які причини поведінкових відмінностей, цього науковець не знає.
Результати дослідження, представники якої нації найчастіше кажуть неправду.
В експерименті взяло участь понад 1 500 піддослідних з 15 країн: Бразилії (BR), Китаю (CN), Греції (GR), Японії (JP), Росії (RU), Швейцарії (CH), Туреччини (TR), США (US), Аргентини (AR), Данії (DK), Великої Британії (GB), Індії (IN), Португалії (PT), Південної Африки (ZA) та Південної Кореї (KR).
В першому експерименті кожен учасник мав можливість непомітно кинути монетку, тобто результат ніхто не контролював. Якщо випадав орел, тоді піддослідний отримував 3–5 доларів США, якщо решка – не отримували нічого. В цьому випадку було легко збрехати, а масштаби неправди легко було визначити. Адже коли 100 представників однієї нації кидають монету, то приблизно 50 разів мусить випасти решка, 50 – орел. Відхилення від такого співвідношення Х’ю-Джонс інтерпретував як брехню.
70 % китайських учасників сказали, що в них випав орел. Тобто, 20 % китайців гіпотетично збрехали. Після них список «ошуканців» продовжили японці, корейці та індуси. Найчеснішими в цьому досліді виявилися британці, з-поміж яких махлювали 3, 4 %. Також відверто відповідали жителі Південної Африки та Португалії. Американці тут стали восьмими за чесністю, росіяни – 10-ми.
Другий експеримент був складнішим. У ньому учасники відповідали на складні запитання. Їх було 6 на кшталт «яке справжнє ім'я Леді Гаги?» або «в якому році народився Клод Дебюссі?». Якщо респондент правильно відповідав на всі шість запитань – йому належало чимало грошей. Учасників експерименту просили не шукати правильних відповідей в Інтернеті. Під кожним з питань онлайн-анкети був спеціальний пункт, де піддослідний повинен був поставити «галочку», підтверджуючи, що відповів на нього без допомоги яких-небудь інтернет-ресурсів.
Проблема була в тому, що три з шести запитань стосувалися маловідомої інформації, і відповісти на них без допомоги було практично неможливо. Відповідь хоча б на одне з них науковці вважали брехнею, на всі три – очевидним обманом.
У цьому тесті учасники з Японії виявилися найщирішими (при киданні монетки – другі в списку брехунів). Натомість турецькі піддослідні шахраювали в експерименті з питаннями найчастіше. Після них – китайці, індуси та португальці. Росіяни зайняли знову 10 місце, натомість жителі Великої Британії, США та Данії – 2-ге, 3-тє, 4-те. Учасники з Греції в обох тестах зайняли, радше, середину. Але виділялися вони відвертим песимізмом, бо оцінювали щирість своїх співвітчизників найгірше.
«Результати розвідки можна інтерпретувати, але з великою обережністю», – рекомендує Х’ю-Джонс. Те, що кидаючи монетку, азіати найбільше махлювали, може, наприклад, мати культурні причини. Адже в них азартні ігри вважають нечесними, й люди легше йдуть на обман, якщо вважають себе учасником нечистої затії.
Sueddeutsche Zeitung, 18/11/2015
Зреферувала Соломія Кривенко
19.11.2015