(До 85 річчя з дня смерті)
Навіть і тоді, коли б Адам Міцкевич і не був великим поетом, його згадували б, як небуденну, винятково талановиту людину. Це не раз стверджували люди, які не знали польської мови і яким зовсім невідомі були його твори.
Гостюючи в 1829 році в садибі Гете у Веймарі, юний Міцкевич здивував друзів своїми, як так їх звемо тепер, медіальними здібностями. Він розгадував майбутнє окремих осіб та виконував якісь магічні штуки з перстнем і т. д. У той же час, перед 1830 роком, Міцкевич захоплюється питанням, яке довгі роки зацікавлювало письменників і поетів, тобто передбаченням майбутнього, зокрема, що буде в 2000-му році?
В популярній літературі ця тема була вже висвітлена на всі боки. Але Міцкевич не підходив до таких проблем з міркою дешевенького, сензаційного белетриста. Навпаки, він завжди поєднував своє становище з системою своєї людської і громадянської моралі.
В Петербурзі і в Римі в 1829 — 1830 роках ця справа була темою частих розмов Міцкевича з друзями. Цікаво буде відмітити той час, у якому видатний революційний поет взявся писати повість майбутнього. Це були часи народження пари та електрики в буквальному розумінні цього слова.
Англійці щойно починали думати про будування перших залізниць. На новий експеримент Європа дивилася з недовір'ям і легковажністю, а деякі навіть з тривогою. Народ вбачав у новому винаході сигнал прибуття антихриста в залізному паровозі. Економісти ж вбачали загрозу торгового краху і банкротства.
Міцкевич, навпаки, поставився до нереалізованого ще винаходу з величезним ентузіазмом. В розмові з Одиньцем він пророкував залізницям велике майбутнє, твердячи, що залізниці "змінять обличчя світу".
Здається, що цей момент — початок залізниць був вирішальним для вибору теми, про яку поет часто розмовляв з своїм приятелем А. Е. Одиньцем. З цих розмов Одинєц запам'ятав і записав слова Міцкевича: "Це світ з тисячі і одної ночі! А все в ньому таке поетичне, таке прекрасне і при цьому таке, здавалось би можливе, що і хочеш, щоб так воно було, і віриш, що так бути мусить".
З оповідань Одиньца ми можемо відтворити собі фабулу цієї повісті в загальних рисах. Вона мусіла викликати зацікавлення.
Акція починалася в 2000 році. Світ дійшов до вершин розвитку матеріальної цивілізації. Жінки дістали цілковиту еманципацію і права нарівні з чоловіками. Це була одна з головних мрій Міцкевича, яка знайшла свій вислів 1848 року в його "Збірнику засад", якого другий пункт говорить: "Товаришці життя — жінці братерство і громадянство та рівні у всьому права".
Устрій майбутнього світу буде рухомий. Цілі міста будинків і крамниць будуть побудовані з заліза і пересуватимуться по рейках на колесах. Раз або й кілька разів на рік ці рухомі міста їздитимуть на великий ярмарок у Португалію під Ліссабон, "де знову океан своїми величезними кораблями привозитиме плоди інших частин світу". Дальша особливість нового життя — це "Архімедові дзеркала, вміщені на великих просторах таким чином, що вогнисті букви з першого дзеркала вмить відбиватимуться в другому". Потім якісь телескопи, в які з балона можна буде оглядати всю землю і спостерігати, що діється на зорях.
Найособливіший з задумів Міцкевича було здійснено ще перед 2000-им роком, у нашу добу. Це літаки і радіо. Сьогодні ми з подивом для віщої фантазії Міцкевича стверджуємо, що в цьому випадку поет достеменно передбачив нашу добу. Він говорить: "Балони так літатимуть у повітрі, як журавлі і гуси, або так, як сьогодні плавають кораблі по морях". А далі Міцкевич розгорнув ще пластичнішу картину: "Годі було б не згадати, — розповідає Одинєц, — про акустичні прилади, за допомогою яких можна буде, сидячи в кімнаті, в готелі, слухати далекі міські концерти або публичні доповіді". Тут уже буйна фантазія поета не доросла до нашої дійсності. Міцкевич не думав, що його праправнуки не потребуватимуть їхати в готелі у великі міста, але навіть в глухому Новогрудку зможуть чути і бачити, що діється на другій частині земної кулі.
Так же детально передбачив Міцкевич і винахід телефону. Правда, застосування електрики було щойно в пеленках, а про телеграф не було й мови. Візії майбутнього не були лише продуктом його поетичної уяви. У великому поетові-фантасті жив також конструктор. Цікавий слід цього нахилу Міцкевича ми знаходимо багато років пізніше в його парижських розмовах в 1852 році з іншим своїм приятелем — Олександром Ходзьком. Одного разу мова пішла про конструкцію балонів. Тоді Міцкевич виголосив здивованому Ходзькові цілий виклад про те, як він уявляє собі вигляд майбутнього балону. Поет розробив навіть детальний план конструкції. В записках Ходзька в Парижі знайдено також два рисунки балону, накреслені, мабуть, Міцкевичем.
Проте, Міцкевич не в'язав майбутнього авіації з балонами. Він був свідомий, що "колись може ця штука так удосконалитися, що машина літатиме на власних крилах, без балону". Наприкінці розмови з Ходзьком він висловився, що повітря є природним шляхом комунікації, де ніщо не перешкоджує і ніщо не затримує. "Цей винахід уже близький відкриття", сказав Міцкевич.
Велика шкода, що думки Міцкевича про майбутнє, які так захоплювали його цілі роки, не вилились у закінчену художню форму. Декілька разів поет повертався до роботи над цією темою і мав навіть уже закінчену повість французькою прозою. Та під кінець свого життя, пройнятий духом містицизму, Міцкевич спалив і цей твір разом з іншими поетичними рукописами. Але самий факт говорить про те, що він надавав цій повісті великого значення і навіть двічі опрацьовував її по-французськи. Коли б Міцкевич вважав цей твір за продукт чисто заробіткового характеру, він легко міг би його продати, тим більше, що повість була написана по-французськи, і видавець у Парижі знайшовся б. Однак, він не продав "Історії майбутнього" заради заробітку! Поет волів писати важку п'єсу про барських конфедератів, пристосовану до смаку парижської публіки та дирекції театру. Хоч і з цієї роботи нічого не вийшло. А по спаленій "Історії майбутнього" залишилась тільки згадка в листі приятеля та кілька дрібних уривків.
[Вільна Україна]
14.11.1940