виголошена на IX-ім засїданю сойму про дебат над проєктом закона о оподаткованю псів.
Високій сойме!
Хотяй устава о оподаткованю псів не накладає примусу на громади і хотяй головним єї арґументом є: запобігти, щоби пси не ширились, а тим самим остерегти людність перед такими випадками, які до тепер були, то, по моїй гадцї, така устава дала би ся приложити лише до великих міст, там де є войско, жандармерія і поліція, а маєтки властителїв спочивають замкнені безпечно на ключ. Таку уставу по селах і малих міcтoчкax я уважаю за неможливу, тим більше, що в кождім селї і малім місточку вже уряд громадскій а взглядно поліція місцева кладуть на то свою увагу, щоби пси не волочили ся і що кождий властитель тримав пса для своєї потреби.
В громадскій комісії я домагав ся, щоби всї пси — сторожі домів і череди були вільні від такого податку. Комісія згодила ся на сесе, але в уставі того нема. Отже моє жаданє було би таке, щоби се було виразно сказано в уставі, що такі пси, котрі стережуть господарства, не підлягали в жаден спосіб оподаткованю.
Тут заходить ще одно важне питанє: як тутечка зможе місцева поліція розрізнити такого пса, котрий стереже дому, а котрий не стереже? Я гадаю, що лиш такого пса уважає ся за сторожа дому, котрий стоїть на ланцуху а після гадки комісії могла-би поліційна власть місцева затягнути до оподаткованя і того пса, котрий, схопити ся з ланцуха, вибіг на улицю. Длятого я просив би, аби Вис. сойм застановив ся добре, чи тота устава принесе користь для громад і чи не принесе більше клопотів урядам громадским, котрі вже й так мають их досить.
В мотивах комісії сказано, що можуть бути і такі пси оподатковані, котрі суть сторожами, сли би на то згодила ся рада громадска. То би була кривда для селян і маломіщан, котрі жиють з ремісла або з господарства і котрих маєтку виключно лише пес стереже. Сли того пса не узнано за потрібного сторожа, то се річ неоправдана. Прецїнь той пес, що вартує хати і господарства, котре єсть оподатковане, вартує тих будинків, що до хати належать, вартує того маєтку, котрий стоїть на обійстю господаря, а котрий єсть зібраний з грунту, — збіже, сїно, і то з такого грунту, котрий високo оподаткований. Сли би ту ще на того сторожа наложити 5 зр., було би дуже несправедливо.
Ту ще треба розважити, що таке оподаткованє пса приносить подвійну кривду, бо господар платить уже податок тим, що того пса годує за дармо. Сли він годує вола, то колись продасть за гроші; сли тримає корову, — має молоко і також продасть за гроші, але пса тримав господар лише длятого, аби стеріг дому і маєтку, котрий уже єсть добре оподаткований. Дальше сли би ми порахували той податок, якій ми платимо в натурі від псів, з котрих не маємо иншої користи як лиш тую, що повнять службу коло дому, — то той податок єсть більшій від всякого нашого податку, навіть від грунтового. Сли возьмемо удержанє пса на кождий день по 10 кр., то, почисливши рокові днї, маємо 36 зр. 50 кр. Сей податок для господаря дуже великій і длятого я прошу Вис. сойм, щоби тая устава не обовязувала селян і мало-міщан, але тілько у великих містах.
Тут виводить комісія, що не знайде ся така громада, котра би хотїла накладати податок на себе. Я того признати не можу, бо є малі місточка, де рільники і ремісники знаходять ся побіч міста і мають мало заступників в репрезентації ради громадскої, в кождій радї громадскій старають ся о вишуканє жерел, з котрих би можна тягнути податки на потреби громадскі, але і такі податки, котрі би их самих не дотикали. І тут може бути так, що ремісники і рільники, котрі суть при місточках, можуть мати радних громадских двох, трех або й шістьох, але они не можуть мати сили відпорної, аби не допустити до такої ухвали.
Я кажу, що така устава для селян і мало-міщан єсть некористна і длятого прошу застановити ся над тою уставою, бо она могла би принести кривду для селян та мало-міщан, і вношу, щоби тота устава обовязувала тілько по великих мicтax.
***
Посол кс. Сава [котрий дуже не любить посла Гурика, свого контр-кандидата в повітї товмацкім, і при кождій нагодї старав ся єго осмішити, а звичайно осмішує самого себе] забрав слово по промові п. Гурика і висказав ся ухибляючо для посла станіславівского, що нїби-то він не міг зрозуміти проєкту закона. Але дістав добру відправу.
Посол Гурик відрубав кс. Саві тими словами:
Дивно менї, що почт. посол кc. Сава мене не зрозумів, коли я зачинав бесїду. Кс. Сава сказав, що я не понимаю устави. А я на вступі виразно сказав, що промовляю против устави, хоть устава не накладає примусу. То сказано ясно, а на доказ правди прошу почт. посла, нехай подивить ся в стеноґрами, а пересвідчить ся.
Що почт. посол кс. Сава боронить місточок на шкоду бідних, то може длятого, що єго вибрала курія сїльска (Веселість), а то, що я сказав, єсть дїйства правда і я в практицї пересвідчив ся, як діє ся по місточках і громадах. Там кождий радний хотїв би користати для себе і я справедливо доводив, що по малих місточках будуть покривджені ремісники і рільники, котрі не мають своїх заступників в радї громадскій, — тілько купцї і торговельники, котрі псів не мають, а ходить им о то, щоби видатки покрити з такого жерела доходів, котре их не дотикає, а котре би оперло ся о инчих, хоть-би нaйбiднїйшиx. А проєкт устави то позваляє — можна то ухвалити. Що-ж потім дїяти? Або піддатись, або процесуватись. Я мушу сконстатувати факт, що то, що почт. посол кс. Сава тут сказав, єсть неправдою.
[Дѣло]
06.11.1890