Natural

Їх не цікавили навіть медалі. Бронза, олімпійська. Решта Європа і молодіжна першість. І справа не в цінності металу і кількості його нагород. Кубках, вимпелах, грамотах. Він знав. Його діти були такими ж. Старанними, часом ні, але робили це, бо він так просив. Тренер, вчитель, батько. Їм це не те що не подобалось, скоріше це не викликало емоцій. Жодних. Механічна робота. Ще один обов’язковий урок.

Когось привели батьки, хтось прийшов, бо це хоч щось, коли забракували на плавання і футбол. Дівчатка великого росту і часто ваги, приходили тому, що так намагалися привести себе у форму. Схуднути. І їх взагалі нікуди не брали. Бігати, плавати і танцювати вони звичайно могли, але як? Їм рекомендували його секцію. Важкої атлетики, боксу і боротьби для жінок тоді ще не було. Легка атлетика, кидання спису, диску, молота і ядра — все що їм залишалось.   

За місяць відбувався відсів. Хтось сам відмовлявся і більше не приходив на тренування. Когось приходилось чесно поросити не мучити ні себе, ні його, ні залізо. Хто залишався, чесно виконували все, що він говорив. Кращі з кращих перемагали на районній, міській і навіть обласній першості. Поступали в технікум, а потім і в інститут, інститут фізкультури.

Цього хлопця він привів сам, чого раніше ніколи не робив. Діти грали в баскетбол на дворовій площадці. На одну корзину. Його звали Олег, і він виділявся. Ростом і масою. Тринадцятирічний пацан виглядав як дорослий чоловік. Диск випущений з його руки перелетів поле. Він був тим кого називають natural. Самородок, талант. Тренер почув це слово на своїх перших міжнародних змаганнях. Він, тренер, зовсім юний тоді, був тим, про кого американці захоплено сказали natural.

Ні, Олег не був старанним учнем, і сказати, що йому подобалось тренуватись, було би перебільшенням. Баскетбол перемагав. Але успіхи, найкращий результат спочатку в місті, потім районі і області, були тільки в метанні диску. Йому подобалось перемагати суперників, бути кращим, бути першим. Він слухався тренера, він шліфував техніку. Спокійно.

Після закінчення дев’ятого класу Олег більше не приходив, поступив в коледж. Його батьки вирішили, що туризм — це шанс чогось навчитись, щоб потім поїхати за кордон на роботу. Майже всі батьки його теперішніх учнів мали проблеми з роботою. Західна Україна, маленькі міста,  край безробітних і гастарбайтерів. Які аргументи він як тренер міг навести? Це не професійний футбол.

Талони на харчування, які видавали в часи його голодної юності? Квартиру, роботу тренера? Зараз цього немає. І кого здивуєш талонами на харчування, це не часи Хрущова. Ситі. Поїхати за кордон, з командою, отримати спортивну стипендію, поступити в університет? Ну, це ще потрібно потрапити в збірну. Талант в їх дитини є, в нього таких учнів не було, але він чудово знав, як багато йому потрібно ще працювати. І травми ніхто не відміняв. Олег ще дитина, він ще росте і все може трапитись при переході на рівень дорослих. Так, Олег міг заявити батькам, що все, що він хоче робити в цьому житті, — це займатися спортом. Міг, але не сказав. Без цього слова тренера, що у вашої дитини є дар, і в житті краще займатися тим, що в тебе виходить, приносить тобі радість, виглядали як порожній звук. Перед очима був приклад власних дітей, заробітчан.

Тренер вийшов на пенсію. Так склалось. І вік підійшов і проблеми зі здоров’ям, а головне — відсутність хоч якихось учнів. Навіть грубасів. Місто переживало чергову моду захоплення танцями і, звичайно, футболом. Одного малого, шестикласника, забрали в академію професійного клубу. Не в Україні — в Італії. Малий приїхав на літо до бабуні, яка спочатку доглядала, а потім вийшла заміж за італійського діда. Щоб внук не нудьгував в цьому місті, бабуня відвела його на футбольне тренування його вікової групи. Малий, який був кращим гравцем у свої українській команді, на італійських тренерів справив незабутнє враження. Його підписали. Цього було достатньо. Місто охопила футбольна лихоманка. Мрія про футбольні академії «Динамо» і «Шахтаря» вже не виглядала, як наукова фантастика.     

Він, Олег,  знайшов його, тренера, сам, і попросив його тренувати. Спочатку по вихідних, а потім як вийде. Його дістав коледж, його дістали вчителі, а особливо зверхність вчителя літератури і директор, який вимагає, щоб він грав в баскетбол, пропускаючи знання. Йому знову захотілось пережити це відчуття перемоги, коли ти кращий, все в тебе виходить і тебе поважають. А головне — це відчуття легкості буття, і ти щасливий, в цьому житті.