Вплив однолітків часто ставить під сумнів правила, встановлені в батьківському домі. «Та для молоді ровесники — дуже важливі», — каже психолог Андреас Енґель (Andreas Engel) з Федерального об'єднання психологів, що працює з проблемою виховання (Bundeskonferenz für Erziehungsberatung). Вплив ровесників переважно відіграє позитивну роль. «Для розвитку дитини важливо заглядати за обрії своєї сім'ї. Також контакти з друзями допомагають знайти своє місце в суспільстві», — зазначає науковець.
Що старшою стає дитина, то вагомішими для неї є друзі. «В дитячому садочку дружба — це передусім психологічна спільнота: друзями є ті, з ким збуваєш багато часу», — пояснює Маріон Потман (Marion Pothmann), психотерапевт дітей і молоді з Гамбурга, автор книжки «Дітям потрібні друзі» («Kinder brauchen Freunde»). Сьогодні друг — це один, завтра — хтось інший.
Починаючи з дошкільного віку, соціальні інтереси щораз більше виходять на перший план. Діти самі визначають, з ким вони хотіли б заприятелювати. Вони беруть на себе організацію стосунків. Так, не батьки визначають тривалість гри, діти дедалі частіше беруть усе під свій контроль.
«Заприязнитися означає краще пізнати людину, — розповідає Марія фон Саліш (Maria von Salisch), професор психології розвитку в Університеті Люнебурга. — Спочатку всі уважні одне до одного, потім шукають спільні риси, одночасно оцінюючи альтернативу навколо». Це перші соціальні досягнення за межами захищеного простору сім'ї.
Проте з віком нащадки щораз менше часу збувають у батьківському домі. Молодь зустрічається в місті, на спортивних подіях, спілкується через смартфони, і друзі стають невідомою силою для батьків. Хто ж виявляє допитливість («Власне, що ви робите у вільний час?»), рідко отримує задовільну відповідь. І лякається.
«Дуже важливо з раннього віку розвивати в сім'ї культуру діалогу», — радить Маріон Потман. Той, хто звик до хатніх розмов, у підлітковому віці також розповідатиме про деякі (не про всі) події в компанії. Або ж запрошуватиме друзів додому. «Часто батьківські побоювання виявляються безпідставними після знайомства з друзями своєї дитини», — каже Андреас Енґель.
Але в будь-якому разі вплив батьків на дружбу своїх старших дітей обмежений. Підлітки болісно переживають закінчення дружби чи розчарування в ній. Та навіть це — важливий досвід.
Однак що робити батькам, коли вони розуміють, що дитина більше не контролює ситуацію? Коли, наприклад, вступають у гру наркотики чи насильство? «Заборони — це останній захід, до якого треба вдаватися», — каже Потман. Вони проблематичні, тому що будять спротив підлітка.
Натомість конче треба розмовляти одне з одним, запитувати, чому дитина так хоче збувати час саме з цими друзями, розповісти про власні побоювання. Зазвичай це допомагає.
Про спогади з власного дитинства розповідає Андреас Енґель: він також, як і майже всі, дитиною сварився з батьками з приводу правильних і неправильних друзів. Але «неправильні» відносини — неоднозначне явище. Радше можна говорити про односторонню дружбу, коли один домінує над іншим. Цей тип стосунків може бути болісним. «Його видно з того, що дитина поводиться невпевнено, не збуває час з кимось іншим», — пояснює Потман. У цьому випадку треба допомогти синові чи доньці розірвати зв'язок і знайти нових друзів.
Утім цілком односторонніми, коли влада зосереджується в руках одного, відносини бувають рідко. «Твердження, що мою дитину спокусили на поганий вчинок, знімає провину, але зазвичай надто спрощене», — каже Енґель. Адже часом «поганим» другом виявляється не хто інший, як власна дитина.
Eva Dignös
Was tun, wenn mein Kind die falschen Freunde hat?
Die Welt, 17/10/15
Зреферувала Соломія Кривенко
24.10.2015