Розуміння взаємної співпраці – ключовий елемент у розумінні того, як люди працюють разом. Чи друзі, котрі роблять взаємну послугу, чи тварини, що обмінюються їжею або допомагають одне одному, чи нації, котрі повинні координувати політику, – всі взаємодіють за правилами співробітництва. Така взаємодія вимагає від людей готовності допомагати іншим, але також і давати відсіч, коли їх експлуатують. Які ж правила гарантуватимуть, що співпраця буде успішною, а не корисливою?
Гравці простежують дисбаланс у своїй попередній взаємодії та вступають у нову інтеракцію.
Аби дослідити це питання, Шарлотта Россетті (Charlotte Rossetti) і Крістіан Гільбе (Christian Hilbe) з Інституту еволюційної біології Макса Планка в Плені разом із колегами з Далянського технологічного інституту (Китай) взяли на озброєння дилему повторного ув'язнення.
У дилемі повторного ув'язнення два гравці одночасно стикаються з одним і тим же рішенням: вони можуть заплатити невелику ціну, щоб надати іншому гравцеві фінансову перевагу, або ж не робити нічого. В ідеалі, обидва гравці повинні “співпрацювати” і сплачувати ці витрати, щоб отримувати вигоду. Однак імовірно, що один гравець ухилятиметься, не сплачуватиме внеску і в такий спосіб привласнить перевагу, надану йому іншим гравцем. Як грати так, щоб і співпраця була можливою, й егоїстична поведінка була обмеженою?
Типовим розв’язання дилеми є стратегія “око за око”. І дійсно, в суспільстві, де люди користуються принципом “око за око”, співпраця може розвиватися і процвітати, але з одним суттєвим недоліком: якщо хтось допуститься помилки, співпраця стає нестабільною. “Око за око – це гарне правило, яке легко втілити в життя, воно здається справедливим. Зрештою, воно втілює старе прислів'я, – каже Шарлотта Россетті з Інституту еволюційної біології Макса Планка. – Але око за око недостатньо помірковане і не зважає на помилки – що, як відомо, серед людей трапляються дуже часто. Якщо я випадково допущуся помилки, але щиро бажаю співпрацювати, то зможу знову співпрацювати лише тоді, коли допустить помилку інша сторона, тобто коли ми зрівняємо рахунки”.
Для усунення цих ризиків дослідники проаналізували альтернативну стратегію, яку назвали “Кумулятивна взаємність” (Cumulative Reciprocity) або CURE. Люди, які використовують CURE, відстежують дисбаланс спільних дій у взаємодії. Тобто в кожному раунді учасники бачать, чи обидва гравці співпрацюють однаковою мірою, чи співвідношення порушується на користь когось одного.
Якщо дисбаланс дорівнював нулю або був низьким, стратегія обіцяла співпрацю. Однак якщо дисбаланс ставав надто великим, існував ризик того, що людей будуть використовувати. У такому разі стратегія йшла шляхом егоїстичної дії.
Перша перевага стратегії CURE – практична. Обчислюючи просте число (наявний дисбаланс), люди можуть розглянути весь процес взаємодії без необхідності детально запам'ятовувати результат кожного раунду. Це значно спрощує розрахунки та дає змогу дослідникам всебічно аналізувати модель.
З цією метою команда Гільбе і Ся (Xia) проаналізувала математичні властивості стратегії і здійснила її масштабне комп'ютерне моделювання. Так вдалося перевірити, як розвивається співпраця в різних умовах. Отримані результати свідчать про те, що CURE здатна сприяти справедливим відносинам, допускаючи при цьому помилки. Її також можна впровадити у ворожому середовищі. Тож навіть у популяції егоїстів може виникнути співпраця.
Іншою сильною стороною CURE є її інтуїтивність і простота, завдяки чому вона дає змогу прогнозувати реальну поведінку людини. Щоб дослідити цей аспект більш детально, Шарлотта Россетті провела онлайн експеримент, в якому учасники могли зіграти з іншою людиною на невелику суму грошей.
Результати засвідчують, що CURE пояснює рішення учасників краще, ніж інші правила, особливо коли експеримент імітує людські помилки. Той факт, що люди іноді допускаються помилок при взаємодії з іншими, може згубно вплинути на співпрацю. Тож будь-яка модель, яка має на меті якомога точніше відтворити людську поведінку, повинна брати це до уваги.
З психології відомо, що більшість людей у дружніх та інших близьких стосунках не ведуть точного обліку того, хто кому винен. Однак усі мають загальне відчуття, наскільки певні відносини є справедливими. CURE ідеально втілює таку поведінку.
Цікаво, що підхід не вимагає від людей свідомого вибору такої стратегії. Стратегії, подібні на CURE, можуть з'явитися у природний спосіб з часом, перетворившись на прості правила гри. Ці правила потім сприяють взаємній співпраці.
Dauerhafte Gegenseitigkeit fördert Kooperation
mpg.de 27/10/2022
Зображення: MPI für Evolutionsbiologie
07.11.2022