Тяжкий шлях пройшов народ Західної України під владою польської шляхти. Віками стояв стогін і плач над поневоленим польськими панами краєм. Бездарні, боягузливі польські правителі огнем і мечем знищували українську культуру. Брудним чоботом польського конфідента наступали на горло тим, хто намагався читати книгу на своїй рідній мові, хто співав свою рідну пісню, хто розмовляв своєю рідною мовою.
Як гнобили пани, тяжко-страшно подумати,
Що хлоп не смів по-вкраїнськи листа написати,
А не смів сі підписати, не смів говорити,
Та й не смів він по-вкраїнськи свої діти вчити.
Бо всі школи скасовані, мова скасована,
Тяжко мусить працювати кожний хлоп на пана.
Політичний, економічний і національний гніт привели до розпачу трудовий народ Західної України. Пограбований, принижений, безправний, він просить допомогти, просить визволити українську землю від ненависного польського ярма:
Рятуй Вкраїну, бідну родину,
Бачиш, як нарід гірко бідує
По ляцьких тюрмах днює і ночує.
Змучений народ не втрачав, проте, надії на краще майбутнє — він прагнув до щастя до свободи.
Дай їй долю, дай їй волю,
Щоб зраділа Україна на свободнім полю.
Народ вірив, що скоро прийде кінець нестерпним мукам і стражданням:
Кажуть люди і сусіди,
Що я в смутку все жию,
Прийде така годинонька
І я ся засмію.
Трудящі Західної України із зброєю в руках піднімалися на боротьбу проти панування польських поміщиків і капіталістів. У нерівній боротьбі вони терпіли поразку. Тисячі кращих синів трудового народу Західної України, що боролися за своє визволення, зазнали жорстокого знущання і кинуті були в тюрми, заслані на каторгу.
Щоб ти знала, мамо, яка мені біда,
Ти бись передала голубчиком хліба,
Голубчиком хліба, голубков водиці,
Що бись знала, мамо, як тяжко в в’язниці.
Особливе місце в народній творчості західних областей України наймають пісні про так звану пацифікацію — нечуване по своїй жорстокості варварське "утихомирення" непокірного революційного селянства.
Били вони, били.
Били-побивали.
І шапками-кулаками
Уста затикали.
Народ вірив, що близький той час, коли його земля звільниться від гніту катів, коли він заживе новим, щасливим, вільним життям.
Ці думки і сподівання народу виливались у найсердечніших, найщиріших його творах:
Україно, люба ненько,
Що тобі здається?
Сидить ворог в твоїй хаті,
Ще й з тебе сміється.
Най сміється, най радіє,
То довго не буде,
Колись наша країна
Червоною буде.
Народ вірив також, що прийде час суворої і нещадної розплати за ріки сліз і крові, пролиті в боротьбі з польськими панами.
І, нарешті, прийшов цей довгожданий день.
17 вересня 1939 р. героїчна непереможна Червона Армія — армія визволительниця принесла пригнобленому і ошуканому народові Західної України радість, щастя і свободу. Вона розбила тюрми, зняла кайдани з мозолистих рук своїх єдинокровних братів:
Ясне сонце засвітило,
Сяйвом землю залило.
Прийшло військо червоноє
І свободу нам дало.
Як рознісся гомін танків
Кругом широко в полях.
Ми вітали братів наших
З слізьми радості в очах.
Зустріч Червоної Армії трудящими Західної України є одним з центральних мотивів фольклорних творів. Теплотою, щирістю і гарячою любов'ю до своєї армії-визволительниці просякнута вся народна творчість західних областей України.
Зрання осінню щасливо
Сонце піднімалось,
Галичанка уродлива
Пісню заспівала.
І квітками убирала
Сталінські орлята,
Що зза Збруча прилітали
Братів визволяти.
Не витримавши натиску Червоної Армії, польська шляхта із своїми правителями, напхавши кишені золотом, ганебно тікала за кордон.
Народ у своїх піснях, прислів'ях, приказках, коломийках висміює всі ці "подвиги" польської шляхти і її "завзятих" вояків:
Шумлять вітри над полями.
Курява спадає, —
То не вітер, то так шляхта
За кордон тікає.
На нових соціальних основах будується тепер життя трудящих західних областей України. За братською допомогою народів Радянського Союзу твориться нове, вільне, щасливе життя без капіталістів і поміщика.
Селянство західних областей України зрозуміло величезне значення колгоспного ладу, воно зрозуміло, що тільки колгоспний лад країни соціалізму привів міліони мас колгоспників до радісного, заможного і культурного життя.
Ми в панському ярмі стогнали,
В горі, в злиднях пропадали.
Тутка нарід був пропащий,
Не було у нього щастя.
До колгоспу ми вступаєм,
В ньому щастя всі ми знаєм.
Сонце світить нам згори
Загудуть в нас трактори.
Москва стала рідною матір'ю для визволеного народу. Народ гаряче її полюбив, як і вона полюбила своїх синів та дочок, які ввійшли у велику могутню сім'ю народів країни соціалізму:
Світить місяць над горою,
Світить, світить над Москвою;
Це то наша ненька мила,
Вона всіх нас полюбила,
Ах, там жиє батько Сталін, —
Любий, милий, наш коханий!
Хай ще жиє довгі літа
Славний вождь усього світа!
У безлічі пісень визволений народ оспівує Сталінську Конституцію і її геніального творця товариша Сталіна:
Хай над нашою землею
Прапор волі має, —
Променисту, невгасиму
Конституцію ми маєм.
Засвітив її народу
Наш товариш Сталін,
То ж пісні ми не сумні —
Радісні співаєм!
Радянський Союз, рубінові п'ятикутні зірки Кремля вказують трудящому народові шлях до світлого майбутнього!
...Знайте, не довго нам ждати,—
Щастя до нас завіта,
Союз Радянський, як мати,
Шлях нам покаже в життя.
Світить зірка п'ятикутна
На свободнії поля,
Шлях освітлює в майбутнє
Із Московського Кремля!
Трудящі західних областей Украї ни з величезним захопленням зустріли звістку про визволення від гніту румунських бояр своїх братів і сестер Бесарабії та Північної Буковини. Вони гаряче вітають великого Сталіна — батька і друга трудящих всього світу:
Бесарабія вже вільна,
Вільна й Буковина,
І брати мої радіють,
Що така новина.
Визволені брати Західної України, як і весь могутній народ нашої багатонаціональної вітчизни, перше своє слово глибокої любові і поваги, слово своєї сердечної пісні присвячує вождеві, вчителеві і другові трудящих усього світу — великому Сталіну.
В піснях, легендах, розповідях, коломийках народ оспівує Сталіна, його великі діла, допомогу і піклування про трудящий народ:
Дав нам Сталін волю й щастя —
Не будем тужити,
Будем Сталіна ми славить,
Доки будем жити!
Почуттям глибокої вдячності до великого Сталіна просякнуті пісні вільного народу. Народ дякує вождеві, вчителеві і другові за принесену свободу і виявляє йому свої найкращі побажання — багато років життя і доброго здоров'я:
...Встали люди та вустами
Гучно промовляють,
Встали люди та серцями
Батька прославляють:
— Ой, спасибі ж, батьку Сталін,
Та й живи багато літ!
Ти відкрив нам світлі далі,
Кинув в серце ясний цвіт!
Ф. Лавров. Заступник директора інституту українського фольклору Академії наук УРСР.
*) Всі цитовані в цій статті зразки народної творчості записані науковими співробітниками інституту фольклору Академії наук УРСР в західних областях України.
[Вільна Україна]
10.10.1940