Забудемо на момент про літаки й танки, про бомби й ґранати. Кожніське число нашого часопису, від першого й по оце останнє, так і кричить з кожніської майже шпальти жахливою вимовою й ще більш жахливим діланням оцих казково вдосконалених засобів модерного воювання на фронтах і далеко-далеко поза ними. Поскільки сьогодні загалом можна говорити про будьякий фронт, та будьяке запілля. Такий — у більшості — зміст всієї преси світу, що в час війни не може не займатись проблємою, що саме має вирішити його долю і його обличчя на найближче, а може й на далеке-далеке майбутнє.
Забудемо про ці загально відомі й так невіддільні від розуміння війни й воювання засоби й поговоримо про щось зовсім інше. Хоч і тоді не вийдемо поза межі того, що діється в Европі оце вже чотирнадцятий місяць — поза межі війни. Хоч і говоритимемо не про залізну чи сталеву зброю — а про друковане слово у війні.
Чому? Бо наші міркування довкруги друкованого слова снуватимемо не в розумінні того, чи й який вплив має війна на розвиток чи занепад друкованого слова — а торкнемося проблєми друкованого слова підчас війни як одного із засобів воювання. Як могутнього засобу боротьби з ворогом не тільки на фронті, але й у запіллі, засобу, що інколи виявляється більш сильним і більш рішальним, від найбільш досконалої залізної зброї.
Історія воєн між державами й народами дає нам безліч прикладів і доказів на те, що відколи техніка друкування вдосконалила і влегчила продукцію друкованого слова й тимсамим змогу масового користування ним — ворожі й воюючі сторони залюбки вживали його як засобу поборювання противника. Тобто друковане слово ставало через те засобом боротьби, засобом воювання. Побіч кожного іншого, давно відомого й випробуваного.
Не будемо наводити прикладів з давніших часів — хоч і тоді находимо їх багато. Згадаємо тільки те, що ще й досі може в памяті більшости читаючого загалу, з часів останньої світової війни, та теперішньої.
Чи відомий маніфест великого князя Николая Николаєвича з серпня 1914 року, чи такі ж маніфести обох цісарів та Начального Командування обох армій Центральних Держав з того ж часу, чи велика акція друкованим словом проти армій і держав Почвірного Союзу відомого Стіда, чи, врешті, хмари летючок з літаків ескадри поета-летуна Ґ. Д'Аннунція над столицею наддунайської монархії напередодні її розвалу в серпні 1918 р. — все те було не що інше, як боротьба з ворогом могутньою зброєю — словом. Саме — друкованим словом. Що все те не йшло намарне й не лишалося без наслідків — про те переконало нас минуле.
Так воно було перед двома десятками років. За цей час — паралельно з досконаленням інших засобів боротьби — йшло й досконалення боротьби друкованим словом. І теперішня війна візьмемо для-прикладу перші рейди анґлійських літаків у глиб Німеччини вже в перших днях вересня минулого року, та такі ж рейди продовж червня в глиб Італії, з масовим розкидуванням відозв і летючок — приносить нам низку прикладів про вживання в боротьбі цього могутнього засобу — друкованого слова.
Як його вживалося і вживається, явно й скрито, та якими шляхами й у якому виді й вигляді воно появляється й доходить туди, куди призначене, та як ділає — про те можна б писати багато й наводити безліч дуже цікавих і дуже характеристичних прикладів. Так у відношенні хисту авторів, як також у відношенні сприту доставців і кольпортерів. Але й неменше у відношенні наївности загалу читачів, що для них воно призначене. Ґазета, книжка, відозва, летючка, оповідання, сценічний твір — загалом усе, що тільки входить у сферу друкованого слова, використовується підчас війни для боротьби з ворогом, нарівні з другою зброєю. З тією різницею, що друковане слово ділає іноді куди більш винищуючо, чим звичайні засоби боротьби.
Такі приклади маємо й ми з часів от хочби недавньої доби нашого минулого, коли й нам приходилося воювати, використовуючи для цього всі методи й засоби воювання, тобто й боротьбу друкованим словом. Як вона стояла в нас, та як її орґанізували й переводили окремі, призначені для цього відділи в рямках армії, чи Міністерства Преси й Пропаґанди, чи, врешті, окремі партійні уґрупування або й особи, та, як переводила це у відношенні до нас противна, ворожа сторона — це окрема ділянка, що вимагає окремого насвітлення.
Минулі війни доказали й теперішня війна доказує, що один із головних засобів боротьби з ворогом — це друковане слово!
Тому кожна держава й кожна нація присвячує йому стільки уваги та дбає про використання його для своєї справи.
Воно ж бореться для неї й за неї завжди: підчас миру й у війні.
П. С-ий.
Українці міста Кракова!
Так, як це бувало в нас минулих роках — і цьогорічний місяць жовтень присвячуємо справі українського друкованого слова.
Продовж цілого місяця йтиме на наших землях на цьому боці Буга й Сяну, в містах і селах, пропаґандивно-популяризаційна акція шляхом відчитів, рефератів, сходин, анкет, показів-вистав та імпрез, ітиме
КАМПАНІЯ ПОШИРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ Й УКРАЇНСЬКОЇ ҐАЗЕТИ.
У цій акції не може бракувати й нас, українців, що силою обставин опинилися поза українськими національними теренами, тут, у Кракові, в цьому переходовому центрі української культурно-освітньої праці. Цю акцію в хосен української національної культури мусимо перевести й на місцевому терені, мусимо подбати, щоб продовж цього місяця українська книжка й українська газета найшлася обовязково в руках кожного українця, в кожній українській родині, що проживає в Кракові.
"Українське Видавництво", що започаткувало цю акцію в краю й поза його межами тобто в осередках української еміґрації, переводить цю кампанію й на місцевому терені.
Окремі кольпортери-пропаґатори "Українського Видавництва" відвідають Вас продовж жовтня і запропонують Вам купити українську книжку, запренумерувати українську ґазету для себе, чи для Ваших рідних, або Ваших дітей. Прийміть ці відвідини щиро, по громадянському й підіть на зустріч цій роботі для української національної справи. Купуйте українську книжку й передплачуйте українську газету! Подбайте, щоб без рідного журналу не лишилися ось тут, у чужині, зокрема Ваші діти!
В неділю, 13. жовтня в 19.30 годині, влаштовує "Українське Видавництво" в салі Старого Театру "Свято української книжки й української преси".
Запрошуємо Вас на це наше загально-національне святкування!
Громадяни! Справа українського слова — це справа нашого Майбутнього!
То ж національним обовязком кожного українця в Кракові виконати цей найважніший клич — наказ тієї переломової доби:
"В кожній український хаті — українська книжка й українська ґазета!"
Віримо, що виконаєте його.
Краків, 1. жовтня 1940 року
"Українське видавництво".
[Краківські вісті]
13.10.1940