В дневниках находимо вісти про реставрацію замку Собіских в Олеську. Довідуємо ся, що по переходї замку на власність краю, видїл краєвий постановив предложити соймови справозданє з того, що зроблено з внесенєм вставленя до буджету на рік 1891 квоти 20.000 зр. на реставрацію замку. Заразом запросив видїл краєвий п. Володислава Гнївоша з Кутів на куратора замку, а безпосередну опіку над замком повірив кс. Марнилови Пйонтковскому, парохови латиньскому в Олеську. Ходить тепер о те, на яку цїль буде ужитий будинок по скінченій реставрації. Вичитуємо, що справа та ще не рішена, а гадки суть різнородні. і така ґр. Войтїх Дїдушицкій ще в р. 1888 радив умістити в замку интернат для учеників семінарії учительскої. Проф. Юліян Захарієвич і Людвик Вербицкій, яко делєґати видїлу краєвого, що мали оглянути будинок, зробити кошторис і подати свою гадку, на яку цїль будинок може бути ужитий, висказали ся, що в добре дохованих комнатах замку треба би оснувати музей памяток по королю Иванї Собіскім, а в прочій части будинку радили помістити чи то школу народну, чи промислову. Наконець куратор замку п. Гнївош проєктує уміщенє в замку школи рільничої і садівничої, з котрої сподїває ся богато користи в окрестности Олеська, де торговля овочами дуже оживлена.
Поминувши вже то, чи заходила конечна потреба купувати замок в Олеську на власність краю, найважнїйшою річею єсть тепер: на яку цїль замок має бути ужитий? Кошти реставрації будинку — після справозданя делєґатів видїлу краєвого — мають сягати до 35.000 зр. Вже до буджету на рік 1891 вложив видїл краєвий 20.000 зр. на реставрацію замку. Не єсть се так мала сума, а край, що має так много пекучих потреб, не може викинути одного року 20.000 зр. на річ, котра би не мала на оцї цїли продуктивної. Отже цїль, на яку замок має бути ужитий, повинна в першій лінії числити ся з обставинами окрестности а відтак і краю.
З повисше наведених внесень і гадок найбільше відповідаюча вимогам окрестности і краю як і реальній користи єсть гадка п. Володислава Гнївоша з Кутів, куратора замку олеського. П. В. Гнївош, яко знаючій добре обставини місцеві, бо посїлість єго Кути лежить під самим Олеськом, a при тім чоловік дбаючій о добро народу, піддав найлїпшу гадку, хоч не знайшла она належитої оцїнки в часописях краєвих. Н. пр. львівскій Przegląd (ч. 205 з 1890 р.) думає, що внесенє п. Гнївоша "мoже занадто прозаічне". Але-ж годї панове! Час би вже раз перестати бавити ся фантазіями та з заложеними руками сидїти! Час уже раз взяти ся до дїла та народови подати руку помочи. Що народови з того, як він буде мати музеї памяток по королях польских, а не буде мати хлїба, щоби голод заспокоїти? Впрочім музей такій находить ся о пів милї від Олеська, в Підгірцях. Середна або бодай низша школа рільничо-садівнича а додав би-м ще пчільнича в Олеську має всякі условія до щасливого розвою.
Олесько становить майже осередок трех повітів політичних, а то: золочівского, камінецкого і бродского. В тих трех повітах, становлячих всхідно-північний кут нашого краю з 344.120 жителями майже виключно господарского стану на 5.059 □ кільометрах землї, нема анї одної школи государства сельского. A взагалї шкіл різної катеґорії, винявши школи народні, дуже мало. На 344.120 жителїв всего дві ґімназії, а то в Бродах та Золочеві, і одна школа низша промислова боднарства і колодїйства в Камінцї Струмиловій. А школи господарства сельского, т. є. рільничої, садівничої і пчільничої, в повітах заселених самими господарями нема, мимо того, що в повітах тих можуть процвитати всякі роди господарства. Земля, винявши маленькі простори неужитків і чистого піску, можна сказати, надаєсь всюди під управу пшеницї і иншого рода збіжа. Але що з того? Плодозмінна господарка нашим селянам майже незнана; кождий господарить, як сам знає. Поля управити нема чим, бо гноївок поправно уряджених у нас не видно. Вивинений из стайнї навіз згортають по-просту на купу серед обори. Можна сказати, що господар наш [розуміє ся маю тут на гадцї менші господарства, а не більші посїлости] гноїть пересїчно 1/8 часть свого поля. Поправні знаряди господарскі — то рідкість у наших господарів, а єсли котрий і має, то в більшій части певно більше заплатив, як оно варта, бо дав ся використати всякого рода аґентам фірм не конечно доброї слави.
Але не тілько збіже удає ся добре в тих сторонах. В повітї камінецкім виводить ся дуже добрий лен. Земля в повітї камінецкім, бродскім, а в части і золочівскім сприяє управі хмелю, так що хміль з тих сторін дорівнює баварскому і ческому, a навіть яко такій відпродують єго гуртові купцї. Але-ж селянин наш може ино мало продукувати хмелю, бо то побічне у него господарство; продукцією хмелю на більшу скалю займають ся обшари двірскі. Селянин длятого, що в малій скількости продукує той хміль, не продає єго гуртовим купцям, але звичайно ходячим по селах жидівским перекупцям, котрі майже даром у него той хміль забирають, бо о спілкaх господарских у нас межи народом не чувати.
Годівля поправного товару також занедбана, хоч сторона тая має досить добрі випаси. Ріка Буг в горішнім своїм бігу перепливає часть повіта золочівского і камінецкого, творячи по обох своїх берегах сїножати богаті в пашу так добру, що бужаньскі сїна увійшли навіть у поговір яко добра паша. Сїножати могли би бути ще помножені і улїпшені через відповідну управу, заведенє каналізації і дренів. Але господарство то, сказав би-м, у нас ще на найнизшім ступени, a вкорінений звичай весняних випасів псує найлїпші сїножати.
Ще кілька заміток о садівництві і пчільництві. Що тая галузь господарства, єсли уміло ходить ся коло неї, приносить розмірно при невеликім трудї більше доходу для господаря, як що небудь инше, о тім знає кождий, хто тим займаєсь.
А власне Олесько а взглядно замок олеській має для школи садівничої положенє як не можна лучше. Замок лежить на горі висипаній руками людскими. Гора тая спосібна до управи різного рода дерев овочевих, бо має 4 збічи: західну, всхідну, полудневу і північну. Могла б длятого школа садівнича в Олеську виховувати найрізнороднїйші роди дерев овочевих і ними заосмотрювати цїлу свою окрестність. А три повисше згадані повіти під взглядом садівництва дуже ще занедбані. Цїла збіч золочівских гір, т. зв. Вороняків, покрита садами, котрі майже з природи самі там ростуть, бо нарід не вміє коло них ходити. Камінеччина посїдаюча добрі условія (з виїмкою кількох сел, де або священик або учитель або й двір дали товчов до садівництва) тоже похвалитись лише множеством груш, яблунь та черешень дико по лїсах ростучих. Брідщина, винявши кут залозецкій, майже цїлком садів не має. А земля в тих трех повітах з природи і досить ще сприяючих обставин кліматичних, бо се сторона досить лїсиста і лїсами захищена від вітрів морозних, надає ся під упpaву садовини. Само-ж Олесько і найблизша окрестність сливуть уже з давен-давна своїми садами. Удають ся там найшляхотнїйші роди овочів. Але що ж з того? Чи приносять сади ті такій пожиток, якого би надїятись належало? На се рішучо відповісти можна, що нї. Всї тамошні садівники — то самі самоуки, обходять ся з деревиною так, як дїд-прадїд, а може й гірше, бо шляхотні роди овочів, які перше там були, зачинають помалу щезати. До піднесеня садівництва в тій сторонї причинив ся в першій половинї нашого віку бл. п. шляхтич Орускій, властитель Юськович, села прилученого до парохії Олеська. Він то, пізнавши природу тамошної зешлї і клімату, завів прегарний сад, в котрім знаходили ся найшляхотнїйші роди навіть заграничних овочів, з котрого ще і нинї находять ся останки. Єго то заходом піднеслась окрестність Олеська в тій галузи господарства. Але що по нїм нїхто другій тим не займав ся, тож і садівництво зачинає поволи упадати. А наконець і сади, сли заводять, то чи уміють властителї той овоч користно збути або зужиткувати? Ото знов жиди перекупцї за малі гроші купують у них овоч та й на тім конець. А о різнородних виробах з овочу, що остаточно повинно бути цїлію садівництва і, що вже найпростїйша річ, о консервованю овочів мало хто знав. Тож именно віддїл садівничій школи господарскої в Олеську міг би через садівництво поставити три повисше згадані повіти на першім місци в тій галузи господарства, а навіть могла би сторона ся провадити овочами торговлю експортову. В окрестности Олеська давались чути голоси селян, щоби заложити там товариство садівниче, за помочію котрого можна-б улїпшити годівлю дерев, т. є. постаратись о шляхотні лїпші poди овочів і заразом оживити торговлю овочами і ушляхотненими деревцями. Єсть се вже і найвимовнїйше свідоцтво, як потрібна єсть в сїй сторонї школа рільничо-садівничо-пчільнича, єсли самі селяне чують єї потребу.
Що-до пчільництва, то сказав би-м, що нарід наш має велике замилуванє до пасїк. Подиблеш де в селї якій-такій садок, а вже побачиш там межи деревиною і кілька пнїв пчіл. Звичайно має вже нарід наш улії дзержонові і взагалї пасїчництво у нас ще найвисше стоїть з-помежи всїх галузей господарства, тілько що дуже на малу скалю плекане. Нема в тих трох повітах у наших селян пасїк великих, як се буває, н. пр. на Поділю. А школа пчільнича могла би виховувати фахових пасїчників і пасїчництво умієтне розширити по наших селах.
Канувши поверхово оком на ті три повіти, думав би хто, що нарід заселяючій так плодовиту землю роскошує в добробитї. Але як би заглянув глубше в житє-бутє господаря хлїбороба, то побачив би, що нарід той доходами з так доброї землї ледви може вижити і обігнати свої конечні потреби. На продаж звичайно мало що має, і звичайно грошем добутим з продажи свого продукту господарского заспокоює податки. А запасу і капіталів покладних не має. Доказом сего був сегорічний передновок. Оден рік цїлковитого неврожаю, а голод і нужда виступає в цїлій наготї і змушує того бідного селянина хлїбороба зазичуватись у жидів або у богачів, котрі єго в нуждї немилосерно використовують.
Одною з помежи многих инших причин убожества нашого селянина-хлїбороба єсть брак шкіл рільничих в нашім краю, котрі могли би всї роди государства сельского спровадити на лїпшу дорогу а взагалї збудили би у нашого народу змисл до поступового государства. То, що тепер межи народом єсть улїпшене, поступове, він має завдячити своїм просвітним товариствам. Але задачею краєвого правительства єсть — закладати для народу школи фахові господарскі, котрі мали би на цїли піднести добробит в краю.
Як зачуваю, мають громади повітів золочівского, камінецкого і бродского вносити петиції до сойму, на руки наших послів, о заложенє середної або бодай низшої рільничо-садівничо-пчільничої школи в Олеську в новозреставрованім замку. Думаю, що отцї духовні і взагалї люде дбалі о добро народу постарають ся о то, щоби кожда громада трох повисше згаданих повітів такі петиції внесла на руки наших послів. Задачею-ж послів руских буде підперти в соймі петиції громад і постаратись всїми силами о заложенє такої школи в Олеську в новозбудованім замку. А п. Володиславови Гнївошови з Кутів похвала за те, що піддав таку хосенну гадку, — най єї й на дальше підпирає, а тим нехай не журить ся, що гадка єго "може занадто прозаічна"...
[Дѣло]
08.10.1890