Кабінет Богдана Сегіна, виконавчого директора фестивалю «Контрасти», всипаний афішами подій цьогорічного фестивалю, на вішалці висять бейджі. На столі помічаю афішу вечірки в клубі Picasso. З колонок лунає клубна музика, щось між Lounge i Minimal Techno. Богдан доклав максимум зусиль, щоб цьогорічні «Контрасти» справді контрастували з попередніми і виправдовували свою характеристику, яку знаходимо у Вікіпедії – «міжнародний фестиваль сучасної музики». Про те, чим здивують Контрасти цьогоріч, ми поговоримо із Богданом Сегіним.
– Що за музика грала в твоєму офісі?
– Це сети від «Neomusic Podcast». Музика в стилі neotrance, melodic techno. Проте, я не все підряд слухаю, а лише вибрані композиції з тих збірок, також Андрія Noumena, він гратиме на вечірці в Picasso, до речі.
– Ти останнім часом слухаєш багато такої музики, правда?
– В процесі спілкування з музикантами інших середовищ потрібно інтегруватися у цей матеріал, принаймні орієнтуватися в назвах, а, оскільки цьому не вчать у тих вузах, які я закінчував, доводиться слухати і багато... Крім того, ця музика допомагає у процесі підготовки фестивалю – вона тонізує, утримує в тонусі і дає можливість працювати продуктивніше, особливо, коли ідеться про організаційну діяльність.
ПРО КОНТРАСТИ
– Кожен фестиваль «Контрасти» відрізняється від попереднього, що вирізнятиме цьогорічний?
– Почнімо з того, що їх поєднує, крім назви і традиційно осінньої пори. Це, в першу чергу – «академічний формат», або назвемо його «класичний концертний формат»: публіка, оркестри, солісти, камерні ансамблі і т. д. Однак у наш час існує багато інших форматів музикування. Наприклад, коли концерти відбуваються у незвичному середовищі, або ж у звичному філармонійному середовищі відбуваються не типові для нього музичні події. Наш фестиваль на разі в основному дотримується «класичної» форми проведення: головне навантаження припаде на концертний зал Філармонії. Дев'яносто відсотків звукового матеріалу – це музика, яка виконується на традиційних інструментах.
Щоби плавно перейти від того, що об'єднує, до того, що ж відрізняє, для початку слід зазначити, що усі попередні «Контрасти» відбувалися у багатьох локаціях Львова, а не тільки у Філармонії. Також особливим є те, що сам філармонійний простір буде використаний значно ширше, ніж просто відвідини вечірніх концертів безпосередньо у залі. Мотивуючись тим, щоби цьогорічний фестиваль вирізнявся певним концептуальним підходом до формування, ми почали відштовхуватися від числа 21 (таким за порядковістю є цьогорічний фестиваль – авт.). Зрештою дуже швидко ми визначилися, що темою цьогорічних «Контрастів» стане музичне мистецтво 21-го століття в усіх його проявах. Саме тому з часом утворилася ціла палітра контекстів, в яких відбуватимуться фестивальні події: клубний формат у «Picasso», перформативна складова в театрі та на його подвір'ї, музикування на сцені Філармонії в присутності глядачів на тій же ж сцені, а не в глядацькому залі, розмови за кавою (певний львівський тренд, який ми вирішили використати на свою користь).
Безперечно, головним акцентом стане нетрадиційне використання приміщення Філармонії. Насамперед це стосується центральної події фестивалю – «Ніч Контрастів» (яка розпочнеться 3 жовтня о 20.00 і триватиме до 5 години ранку – авт.). Нетрадиційність використання філармонійного приміщення полягає в тому, що нібито у форматі марафону, а насправді – у форматі певної звукової (і не тільки) подорожі – буде відбуватися мандрівка першим поверхом Філармонії. Почнеться від холу, потім – до концертного залу, фойє, знову зал, фойє,... і так до завершення у тому ж таки холі. Ми намагалися зробити так, щоби концерти не накладалися: між кожною парою проектів будуть перерви на каву, люди матимуть час поспілкуватися, обговорити той чи інший проект, висловити свої враження. Також ми старатимемося створити специфічну атмосферу в приміщенні. Тарас Бенях зробить інсталяцію під назвою «Синтетичний світ», будуть візуалізації та світлові ефекти.
Родзинкою «Ночі Контрастів» стане проект «Ольфакторіум», який спеціально для «Контрастів» привозить з Києва група парфумерів, об'єднаних довкола київського бутіка високої парфумерії «Le Flacon». У червні цього року вони співпрацювали зі львівськими художниками на «Донкульті», а зараз створюють аромати під конкретні звукові композиції, які відбуватимуться на «Ночі Контрастів». Тричі протягом всієї «Ночі» вони заповнюватимуть різні приміщення Філармонії цими ароматами: на відкритті (до слова, це буде мій техно-сет з домішками жіночих вокалів українських народних та інтелектуальних пісень – авт.); другий зроблений для аудіо-візуальної інсталяції «Пам'ять» Остапа Мануляка та Михайла Барабаша, яка буде опівночі; і третя – головна частина, супровід «Українського імпровізаційного оркестру» — о 2.00 ночі. Аромати, які будуть використовуватися, специфічно співіснуватимуть з простором філармонійних приміщень, вступаючи у взаємодію з повітрям і поступово видозмінюючись і трансформуючись.
– Тобто, ці хлопці – реальні українські парфумери, які створюють реальні українські парфуми?
– Так, більше того – вони скоро презентуватимуть парфуми на Lviv Fashion Week наступного місяця. Також, наскільки мені відомо, з жовтня вони планують запустити у Львові майстерню парфумів, яка функціонуватиме, як магазин. Але раз на місяць туди приїжджатиме парфумер і створюватиме тут у Львові аромати на замовлення. У спілкуванні з ними я відкрив для себе кілька моментів, спільних для роботи музиканта і парфумера. Так, робочий стіл в парфумерів зветься «орган»: бо всі інгредієнти повинні бути на відстані витягнутої руки, тому всі ці пляшечки виглядають, як мануал органа. Самі ж запахи мають свою «домінанту», а у поєднанні створюють «акорд».
– Розкажи детальніше про музичне наповнення «Ночі Контрастів».
– Амплітуда діапазону музичних проектів «Ночі» коливатиметься від електронної музики, через вокальну, сольну, ансамблеву, до спільної імпровізації великої групи музикантів (проект братів Радзецьких під назвою «Український імпровізаційний оркестр»). До слова, до участі у цьому проекті брати Дмитро та Сергій Радзецькі запросили виключно львівських музикантів-імпровізаторів, відповідно назвавши його Lviv Edition.
Повертаючись до того, що вирізняє цьогорічний фестиваль, варто згадати про проект «Коли. Досвід контактування», який відбудеться 8 жовтня о 21.00 у залі Філармонії. Це буде поєднання барокової музики з її трансформацією у нові акустичні звучання. Це є проект інших двох братів – Олександра та Даниїла Пільчених. Олександр – бароковий скрипаль, який народився в Одесі, зараз живе в Німеччині. Він разом із Оркестром барокової капели ЛНМА ім. М. Лисенка буде виконувати кілька барокових композицій, гратиме на бароковій скрипці (на жильних струнах, зрозуміло). А Даниїл Пільчен – молодий композитор, який живе у Москві. Він цю музику доби Бароко трансформує у свою авторську композицію, разом із учасниками капели, але також за участі молодих композиторів нашої Музичної академії.
Що стосується концертів симфонічної музики, то ми також вирішили змінити побудову концертної програми. Класичний вечір складається зі своєрідної «увертюри» (твір – замовлення Фестивалю), концерту в першому відділі і симфонії в другому. В концерті 3 жовтня буде скрипковий концерт Яна Сібеліуса, 5 симфонія Шостаковича, а перед Сібеліусом буде прем'єра твору Сергія Пілютікова, написаного спеціально для фестивалю: десятихвилинна композиція із присв'ятою Сібеліусу. Фактично, каркас класичної програми зберігається, проте в цю класичну традицію ми вливаємо сучасний твір українського композитора.
«Концерт концертів» оркестру INSO-Львів, який відбуватиметься 10 жовтня, абсолютно випадає з цієї структури. Як виникає з назви, тут звучатимуть виключно концерти для сольних інструментів з оркестром. Для постійних відвідувачів Філармонії це може бути дуже незвично.
Також цьогоріч відбудеться п’ята частина мого проекту «Транзит» (бо він у Львові відбувався «проїздом»), який був створений спеціально для «Контрастів». На «Транзиті» відбудеться прем'єра двох творів. Цьогоріч ми показуватимемо цей проект у дещо трансформованому вигляді в Гданьську і Кракові, а крім того, за підтримки Польського міністерства культури, відбудеться фінальний тур проекту по Україні. Турне «Neotemporis Group», – так ми назвали цей синтез польських Neo Quartet i Nostri Temporis, – відбудеться з програмою обох «Транзитів» – минулорічного і цьогорічного. Ми покажемо цю програму у Києві, Одесі, Львові, інших містах України. Також буде записаний диск. Це буде фінал проекту і на наступних «Контрастах» буде щось нове від ансамблю «Nostri Temporis». Як ідея-фікс існує бажання показати «Звукоізоляцію» у Львові, але для цього потрібні великі фінансові ресурси, проте я намагатимуся відродити і таки показати цей проект тут.
– Розкажи про перформанси «Люстро» і «Приготування», які теж стали частиною цьогорічних «Контрастів».
– «Приготування» – це проект, до якого я робив звукову доріжку. Ми реалізуємо його у співпраці із Остапом Сливинським та Уляною Горбачевською. Темою перформансу є передача емоційного стану, передчуття великих трагічних змін у житті, конкретно – військових змін, шляхом побутових дій. Тексти, які стали частиною проекту – це переклади уривків про війну балканських письменників. Ми намагалися не конкретизувати військові образи, адже перформанс – набір символів, які перформер втілює, і які відвідувачі або зчитують, або ні. «Приготування» – перформанс «на злобу дня», символічні мистецькі акти, які несуть навантаження актуальних для суспільства символів. І які резонують з тим часом, у якому ми зараз живемо, з нашим емоційним станом.
Вертаючись до теми нового на «Контрастах», натякну, що під час декотрих концертів ми мінятимемо логістику в залі – слухачі і виконавці сидітимуть на сцені разом, зал не буде задіяний. Ми також відродили традицію пізніх концертів. На попередніх «Контрастах» була практика пізніх концертів, часто кілька концертів відбувалися протягом одного дня з дуже мінімальним часовим розривом, люди стрімголов бігли з однієї локації на іншу. Цьогоріч, оскільки всі концерти будуть у Філармонії, таких труднощів не повинно виникати, тим більш, що між концертами буде годинна перерва. Якщо говорити про пізні концерти, то варто розпочати із програми за участі Наталки Половинки, яка виконуватиме «Тихі пісні» Сильвестрова – це буде останній концерт 10 жовтня, він розпочнеться о 21.00. Цикл Сильвестрова «Тихі пісні» може тривати до трьох годин; скільки саме композицій прозвучить, залежатиме від самих учасників. Ті, хто прийде на концерт, зможе зануритися в особливу атмосферу музики Сильвестрова. Хто знає його музику, розуміє, про що я говорю, – це можливість абстрагуватись майже на три години від зовнішнього середовища. У дні пізніх концертів Філармонія працюватиме, мабуть, до 23.00. Окрім того, відкривається камерна сцена в колишній репетиційній Філармонії. Там будуть відбуватися два майстер-класи: 6 жовтня о 12.00 Денис Северин з Чехії проведе майстер-клас гри на віолончелі, а 4 жовтня відбудеться майстер-клас гри на клавесині поляка Марека Топоровського.
Щодо позаконцертних подій, то 3 жовтня о 13.00, на 2 поверсі Дзиґи відбудеться презентація аудіо-диску «Всякому гóроду», виданого Романом Юсипеєм. Це диск з музикою для баяна молодих українських композиторів останніх 15 років. Частина цих творів прозвучить на «Ночі Контрастів». 9 жовтня о 17.00 відбудеться концерт-презентація нотного видання «Твори для скрипки та фортепіано учасників стипендії Gaude Polonia». Диски і збірку можна буде придбати під час фестивалю.
Найбільш радикальною зміною цьогорічного фестивалю, звісно, буде вечірка в клубі «Picasso» під назвою «Contrasts session». Це буде ряд сетів львівських і київських ді-джеїв. Проте я б не називав їх ді-джеями, а скоріше аудіо-артистами, адже вони не просто зводитимуть музику, – вони будуть творити і грати власну музику наживо. Для мене це було такою цікавинкою, адже я ніколи не стикався із такою музикою під кутом зору професійної оцінки. Одна справа слухати цю музику, інша справа, коли такі музиканти потрапляють у середовище професійних музикантів і професійного фестивалю. Міняється розуміння цього напрямку музики і ставлення до нього. Всі виконавці гратимуть музику різних стилів. Вибудувана певна драматургія вечора: від амбіентального впровадження від MANU, через інтелектуальний IDM Noumena і – до клубної музики у стилі Drum&Bass від Tonik'и FunkMasters та Deep House від резидента та співзасновника ініціативи Fredra.61 Terry Mutiny. На завершення буде завершальний сет від молодого композитора Миколи Хшановського, який, навчаючись в Академії, експериментує також з електронікою. Але, крім цього, будуть два ексклюзивні моменти, коли Золтан Алмаші виконає дві прелюдії: свою — та Баха; а також Олександр Пільчин, про якого я вже згадував, виконає кілька барокових композицій. Можна й не згадувати про те, що всі виконавці гратимуть свої сети у дуетах із живими виконавцями, а Tonikа навіть використовуватиме класичний балет, як спосіб візуалізації своєї музики.
– Щось нове відкрив для себе в процесі спілкування із клубною сценою?
– Особливим відкриттям для мене був Андрій Noumen. Він майже не грає у Львові, часом грає в Україні, пише музику на замовлення британських лейблів. Справді визначальним для мене був той факт, що він потрапив до збірників поряд з такими виконавцями, як той же Aphex Twin. Це для мене певний показник.
– З твого формулювання я можу припустити, що ти знайомий із творчістю Aphex'a Twin'a?
– Я його чув років 20 тому, ще на касетах. Я був у середовищі студентів художньої академії, мене тоді вражало, що студенти-художники слухали цікавішу музику, ніж студенти музичної академії. «Gentle Giant», «Pink Floyd», електронна музика...
ПРО ФЕСТИВАЛІ
Ця відцентрова сила в плані різноманітності стилів та форматів, яка контрастує із доцентровою, котра наче стягує всі концерти до Філармонії. Отже, це певний експеримент, який може мати продовження. Цілком можливо, що протягом наступних років один із фестивалів може пройти під знаком «електронної музики», адже не секрет, що всі європейські фестивалі перейшли на інший тип побудови програм. Їхні програми будуються не на основі можливостей організаторів чи потреб публіки, а на основі ідеї, яку придумують організатори. Для мене прикладом є польський фестиваль «Warszawska Jesień», який поєднує в собі не одну, а кілька ідей. Зокрема є фестиваль «Мала Варшавська осінь» для дітей — це денні концерти, на які батьки приходять з дітьми і, як не дивно, через безпосередність сприйняття дітей батьки починають по-новому сприймати музику. Також в час «Варшавської осені» постійно діють інсталяції.
Цьогоріч ми вирішили також інтегрувати інсталяцію Тараса Беняха, про яку я вже говорив. Вона доволі проста у реалізації, але це буде таке явище, якого ще не було у Філармонії. У фойє Філармонії роками виставляються картини чи фото, але насправді це не дотягує до найпростішого галерейного простору. А ця інсталяція внесе певні акценти, натякне, що Контрасти – це фестиваль сучасної музики. З іншого боку, завдання Контрастів – зробити так, щоби твори класичних композиторів, які потрапляють у програму, прозвучали у контексті сучасної музики. Щоби не склалося враження для слухача, наче сучасна музика – це музика шумів, авангард, грубо кажучи, чи лише електронна, або електроакустична музика. Потрібно показати, що в сучасній традиції теж існують приклади музики в класичній чи романтичній гармонії, яка створена сучасними композиторами.
Перший фестиваль «Контрасти» у 1995 відбувався під негласним лозунгом «Доганяємо те, що втратили», а саме – формат і якість європейських фестивалів. Проте за ці двадцять років, на жаль, ми топталися на місці, думаючи, що рухаємося. В той час як той же фестиваль «Warszawska Jesień» зробив такий еволюційний стрибок, що ми втратили його з поля зору. На мою думку, нам треба вилізти на першу вершину, щоби побачити, що на горизонті.
– Якщо говорити про «Варшавську осінь», чи Варшаву загалом, то відомо, що в них ситуація з концертами протягом року виглядає інакше – люди призвичаєні як до класичних, так і до експериментальних концертів у клубах, але також до нетрадиційних форматів – як ті ж Шопенівські концерти в парку Лазєнкі. У нас ситуація інша. Чи не думаєш ти, що така зміна формату фестивалю спричиниться до розпаду аудиторії фестивалю, бо відвідувачі звикли до «стандартного» формату?
– Важко говорити про аудиторію фестивалю. Є аудиторія, яка ходить на «Контрасти», а є такі, які їх вперто ігнорують. Серед останніх, що найцікавіше, часто самі музиканти, які або не мають часу, або ж їм не цікаво, інші ж з принципу не відвідують концерти сучасної музики. Я переконаний, що кожен рух спрацьовує позитивно. Можливо, потрібно поставити питання іншим чином: може через те, що «Контрасти» були класичними за форматом, вони перестали притягати ту аудиторію, яка потребує чогось неформатного. В тій же ж Москві вдалося в певний час запровадити моду на сучасне мистецтво – молодь вважає за потребу піти на подію, пов’язану з сучасним мистецтвом, у них є потреба перебувати в контексті нових явищ, вони цінують момент живого музикування. У нас, на жаль, люди не цінують живих подій. Потрібно відроджувати в суспільстві потребу прем'єр, – тут я говорю не про нові твори, а взагалі про все, що відбувається вперше. Люди повинні розуміти, що, якщо вони не потраплять на подію, то другого шансу не буде, і потім вони зможуть побачити це лише в Інтернеті. У нас люди насамперед дивляться на антураж – яка афіша, скільки охорони бігає...
– Інколи складається враження, що чим дорожчий квиток, то тим більше людей прийде. Але, з іншого боку, ті люди, які можуть заплатити за дорогі квитки, часто не висиджують до кінця. У тому ж Оперному часто помічав – до перерви в партері аншлаг, а після – вже половина місць вільні: люди знудилися і розійшлися.
– Що я можу сказати, – я бував на концертах у Віденській Філармонії: там публіка знає, що це дорого; але теж знає, що це якісно, і тому ходить на ці концерти, щоб отримати насолоду від якісної музики. Вхід на перші «Контрасти» був безкоштовним, робилося це з різних причин. Зараз вхід платний, але це не є якісь шалені гроші. Це не 1.500 гривень на Океан Ельзи. Абонемент на весь фестиваль – а це 30 подій – коштує лише 150 гривень. Сюди не входять квитки на театральні перформанси і на вечірку в «Picasso». Квиток на окремі концерти коштує 30 гривень, а на «Ніч Контрастів» – 100, вечірка в клубі «Picasso» – 60 гривень. Це смішні суми на сьогоднішній час. Проте потрібно в людей, навіть тих, які постійно ходять на фестиваль, поміняти думку: щоби слухач, який хоче піти на подію, пішов на неї навіть за гроші. Потрібне розуміння, що, оплативши квиток, ти піднімаєш статус події, що це не є нижче твоєї гідності – платити за квиток, бо у Львові звикли не платити за вхід. Потрібно поставити питання: ким є слухач? Чи слухач – це людина, яка робить послугу, йдучи на подію? Чи слухач відвідує її, щоби почерпнути для себе щось нове і цікаве, і при цьому визначальним має бути не той факт, що за це потрібно платити. Вибач мене, але штраф за безквитковий проїзд у трамваї вищий за ціну квитка на концерт. Якщо хтось обере варіант піти на каву, а не на концерт, то це просто означає, що ця людина не цінує пророблену роботу.
– Я тобі скажу таку річ. У Варшаві найнижча ціна концерту в клубі – 10 злотих. Це не є дорого, хоча на 30 злотих можна прохарчуватися тиждень. У них багато концертів відбувається щодня, інколи до трьох подій, і часто – в різних кінцях міста, у різних клубах, але найчастіше – в той самий час: 20.00 або 21.00. З огляду на те, що я хотів побачити якнайбільше за час перебування у Варшаві, я еґоїстично-альтруїстично запропонував знайомому організаторові домовлятися про години концертів так, щоби не було накладок і щоби при бажанні людина могла встигнути на три концерти протягом одного дня. Але він відповів, що не всім, хто відвідує концерти, вистачило б грошей, щоби платити 30 злотих на день тільки за концерти, тому відвідуваність від цього, очевидно, не збільшиться. Тож, на мою думку, заплатити 90 гривень за три концерти, мабуть, і в Україні було б дорого, але абонемент за 150 гривень – цілком адекватна ціна.
– Ну от, за ці гроші людина зможе відвідати, як мінімум, шість оркестрових вечорів, а крім того «Ніч Контрастів», камерні вечори і безліч іншого, – 30 подій загалом, як я вже згадував. Повертаючись до аудиторії фестивалю. Лягти під потреби споживача – це провал. Вивищитися над слухачем – теж ні до чого не приведе. Знову ж, все впирається у фінанси. В Польщі, наприклад, дуже сильні філармонійні оркестри, в кожному польському місті є одна, а то й кілька філармоній. Кожна філармонія має свій оркестр – це дуже сильні оркестри, вони не дозволяють собі опускати рівень, бо їх просто розформують.
– Яким чином? Хто це контролює? Критики?
– Так, насамперед це критика. Музична критика в Польщі має давню традицію і про концерти постійно пишуть. Окрім того, оркестри гастролюють, записуються, випускають диски, на базі філармонії проводяться фестивалі. Як не крути, «Контрасти» – це теж фестиваль, який відбувається на базі Філармонії!
– «Контрасти» – досить помітний фестиваль у Львові. Не знаю, може це моє суб'єктивне враження, але мені так здається.
– Так, «Контрасти» – помітний фестиваль, але це може мати й іншу причину – хтось може сказати – все у Львові гладко і форматно, а тут раптом якийсь неформатний фестиваль. Для кого він взагалі існує? (посміхається)
Тут важлива взаємодія. Важливо налагодити контакт. І цей контакт має існувати поза межами фестивалю. Такі осередки, як музична академія, кафедра композиції, музичні навчальні заклади повинні перепускати крізь себе всю постфестивальну рефлексію і транспонувати її на студентів, зацікавлювати студентів, мотивувати їх. Я теж вірю, що, врешті решт, у Львові з’являться музикознавці і музичні критики, бо студенти навчаються, викладачі викладають, а критиків немає – нічого не змінюється, все крутиться по колу, а ККД жодного.
Протягом сезону у Філармонії багато сучасної музики, але протягом року воно все розпорошене, а у фестивалі все а такому згустку, що це можна порівняти із ртуттю, яка розлітається, а пізніше стягується назад в якусь форму. Завдання організаторів зробити так, щоби цей згусток набув цікавої форми. Фестиваль – це субстанція, яка або вибухає, або ні. Аж на завершення фестивалю стає зрозуміло, чи це був просто марафон концертів, чи це була подія, яка дала певний імпульс. Минулорічні «Контрасти» для мене були певним поштовхом до змін в цьогорічних. Не хочу хвалитися, але я вважаю, що ми зробили великий крок вперед в організації фестивалю, тому що «Контрасти» – це не лише перелік концертів, це час, місце і можливість для комунікації виконавців і композиторів. Не секрет, що «Контрасти» є більше фестивалем для композиторів, ніж для виконавців. Тож цьогоріч, за допомогою «Кави з композитором» ми хочемо зробити так, щоби відбулося ще й спілкування композиторів із аудиторією.
Я переконаний, що цього року ми отримаємо певний заряд енергії, який спричиниться до того, щоби наступний фестиваль був ще кращим. Може побутувати така думка, що перший фестиваль «Контрасти» – це було класно! Публіка тоді була «голодна», у Львові майже нічого не відбувалося, фестиваль раптово вибухнув, показав все, що можна, і після сього вже не залишилося нічого, що може здивувати... Але я б не сказав, що нашим головним завданням є дивувати когось чимось.
– Від того часу появилася нова публіка…
– Так, вона з’явилася, але суть в тому, що, якщо є розвиток, то хоч-не-хоч, але буде щось, що дивуватиме публіку. Як і у випадку будь-якого іншого фестивалю, який відбувається в Україні, на певному етапі все знову ж впирається у фінансування.
– Вчитуючись у програму розумію, що виходить, як завжди, – польські державні структури, зокрема Міністерство культури Польщі, підтримали більше проектів, ніж українські...
– Вони підтримали ті проекти, які безпосередньо пов’язані з Польщею. І я тут заакцентую на тому, що Контрасти вже кілька років поспіль не мають фінансової підтримки з боку Міністерства культури України, натомість мають підтримку від обласної та міської рад. Тобто, місто підтримує фестиваль – фактично він робиться силами платників податків. Це, безумовно, заслуга директора філармонії (Володимира Сивохіпа – авт.). Хочеться, щоби публіка оцінювала всі ці складові і не відштовхувала все нове і те, що дивуватиме, щоби не лякалася, не тікала і не іґнорувала, а пробувала зрозуміти. Найбільша проблема у Львові – це іґнорування.
PS. Органіаторам після події залишається або задоволення, або розчарування. Які б ти не видумував концепції, в результаті хочеться отримати емоційну віддачу. Неможливо жити лише ідеєю і для ідеї, так само, як музикант, який тривало готується, виходить на сцену, і хоче побачити реакцію. Як зробити так, щоби львів'яни рефлексували, питання складне. Можна взяти за принцип робити багато подій, але при незадовільному фінансуванні це може бути проблематично, адже кількість ніколи не переросте в якість. Можна опускатися до рівня сприйняття середовища і пропонувати їм музичний продукт, який суспільство перетравить: тоді буде відвідуваність, буде дохід в касу філармонії, але поступово падатиме рівень якості мистецького продукту. Третій шлях – дотримуватися свого вектору, підбирати вартісні проекти — в ідеалі не лише з України, — показувати, що сучасне мистецтво не є абстрагованим від суспільства. Фактично, це продовження традиції класичного мистецтва, але потрібно, щоб суспільство побачило цей зв’язок.
Отож, цей згусток стягується, вибухає, а що далі? А далі всі ці частинки, які утворилися після вибуху, повинні існувати незалежно від фестивалю, не повинні розчинятися у просторі. Важливо, щоби суспільство, середовище, в якому відбувається вибух, підтримувало цю енергію, ці частинки, як первісний вогонь, щоб у якийсь момент знову розпалити багаття. А ще важливіше бути готовим до того, що це багаття таки буде розпалене – що наступний фестиваль відбудеться, і він буде дивувати.
03.10.2015