Селяне на зборах "Просвіти" й "общества Качковского".

І.

Загальні збори тов. "Просвіти", що відбулись 28 н. ст. серпня в Коломиі, мусіли зацікавити кождого, хто як небудь інтересуєся долею простого народа. Вони тим цікавійші, що згадане товариство, до тепер лиш своіми книжочками зачіпало нарід, а аж торік перший, а сего року другий раз обернулось до него з живим словом. Таке бодай значенє має устроєнє послідних двох загальних зборів на провінціі, де в обрадах може брати участь велике число селян з околиці. Як би хто не дивився на справу селянску, якоі би думки не був про те, як слід вести роботу коло просвіти народа, щоби єгo як найборше довести до тоі степені духового розвою, котра би єго робила здібним стати могучим елементом в політичнім житю — кождий мусить признати, що заінтересованє як найбільших мас народа справами товариства через пряму участь в обрадах над тими справами — і для тов. Просвіти, і для народа самого могло бути лиш хосенне.

Але і не про одно товариство лише, не про одну лише просвіту народну йде тут річ. По вічах народних, такі збори чи то "Просвіти" чи тов. "Качковского", се однісеньке forum, де наш нарід має спосібність сам забрати голос і обявити свою волю, а коли при теперішнім положеню політичнім лише мала частина нашого народа тут в Галичині може від себе промовити, то на такі обради народні звернені очи всіх тих, котрі знають, що будучність цілоі Руси-Украіни власне в руках нашого простого народа.

Ба й поза тоті рамки виходить значенє таких зборів. Коли западні цівілізовані народи засаду, що нарід лиш тогди може нормально розвиватися, коли всі єго верстви однаку беруть участь в цілім політичнім і суспільнім житю, через могуче піднесенє кляси робітницкоі переводять, ба по части й перевели вже в практиці, — ми, як і всі такі як ми майже виключно хліборобскі народи, стоімо перед важним проблємом: "чи встигнем ми через піднесенє нашого простого мужицтва, стати культурно йім рівними? — чи нам прийдеся, як вони кажуть, на то ще довго ждати і впе ред переходити через тоті попередні фази: переходу нашого мужицтва через пролетаріят безземельний на робітників — і то робітників чужого капіталу?" Се питанє в цілій східній Европі від давна отверте, для всіх тих, що над ним роздумують, і через мали збори "Просвіти" не малий інтерес...

Безперечно ті самі згляди руководили виділом "Просвіти", що він відступив від дотеперішноі практики устроюваня загальних зборів у Львові, де участь селян була дуже мала, а з інтелігенціі являлись лиш ті самі виднійші члени товариства. Виділ мабуть захотів через те піддати управу товариства впливови ширшого загалу, а в першій лініі селян.¹⁾ Се єго змаганє мусіло найти у всіх признанє і від cero звороту мусить кождий надіятися, що робота товариства стане тепер хосеннійша.

На збори прибула справді велика сила селянства. Виділ товариства мав найліпшу спосібність, з одного боку, розбудити між народом прихильність для товариства, а з другого боку, прислухатись що селян наших найбільше обходить, а чого вони жадають від "Просвіти" для себе? Тут найважнійше було втягнути присутних в як найширшу дискусію. Най буде, що за для короткого часу мож би було перевести дискусію і ухвали лиш над одним внесенєм, але найби присутні переконалися, що се йіх громадска рада і що йіх голос на ній рішає. Інші справи, більше адміміністративноі натури, можна завше порішити що доста скоро, щоби й урядова так сказати програма зборів була виповнена. Треба признати, що виділ постарався о те, щоби дати спосібність зібраним висказати своі думки про задачі товариства. Предложений від виділу²⁾ проєкт реформи філій товариства в рефераті д. Колесси як раз надавався до того. Та чи прийшло до того, до чого повинно було прийти? Референт не пожалував праці, щоби свій проєкт як найяснійше умотивувати, та противники проєкту виступили зараз з нападами на формальні сторони проєкту і поховали єго в комісіі, а саму дискусію повели на таку тему як: чи вперед хліба, чи вперед просвіти треба для простолюдина? Мужики не взяли участи в дискусіі, справи про те, "чи вперед хліба, чи просвіти", — котра впрочім надаєся хиба для гумористичних газет — розумієся не порішено, а з мужиків зроблено автоматичну машину до голосованя, сим разом проти проєкту, а так само мож було йіх зробити машиною до принятя проєкту. Ну, коли Просвіта має працювати над виробленєм свідомости у нашого простого народа, а на єі зборах в той спосіб ведуться обради, то...

Через те зійшли цілі збори на "вичерпуванє порядку дневного", ведені були шабльоново і не інтересно, а селяне нудились і зівали.

Так само було і з виборами. На зборах роздавали готові картки з іменами кандидатів, а при голосуваню відбирали йіх від голосуючих. Колиж голосуючі почали переписувати імена голосуючих, то післали попа, щоби не дав того робити. Добра школа приготовляюча для наших селян до виборів посла! Голова наговорив в своій бесіді богато поезіі о "гарних народних строях" — "Дѣло" помістило кореспонденцію, що збори "в повні удалися" і finita la сomedia.

От тому то у нас на такі збори приходять селяне з актами давно програних судових процесів. Вони ще й довго так будуть робити, як не перестанеся так з ними поступати.

Таке веденє народних справ веде до неуданя, а через то до знеохочень і опусканя рук. Треба би памятати нашим "передовим" людям, що невдале діло деморалізує і мужиків і інтелігенцію, і вони би меншій гріх мали як би зовсім нічого не робили, бо би бодай не шкодили.

¹⁾ Ми думаємо, що се зроблено більше для того, щоби сама Просвіта, чи то єі львівскі управителі чим раз більше вигравали перед народом. Ред.

²⁾ Поза кілько знаємо, то д. Колесса виступав самостійно. Ред.

Др. Р. Я.

ІІ.

Устроюванє зборів "Просвіти" по провінціі що року в іншім місцю, має на ціли: причинятись до розбуджуваня серед простонародя заінтересованя просвітою, бо уможливляє тим, котрі не моглиби може ніколи у Львів на збори дістатись, хоть раз на пару рік узріти йіх в своім чи поблизкім місті. Се справді слушно обдумано. Однак двократна практика (тогді в Станіславові, а сего року в Коломиі) могла переконати критичних членів і виділ товариства "Просвіти", що такі збори минаються з цілею, коли не взагалі, то бодай в части: задля невідповідного переводжуваня йіх. Та заряд того не добачає (гляди "Дѣло" ч. 185: "В загалі збори удалися з кождого погляду") або може єму на руку "каламутність" таких зборів? Се підозрінє годі оправдати чим іншим, як непорадностію і лінивством самогож заряду. Збори такі на провінціі не суть, після формального трактованя властивими "загальними зборами" (гляди "Статут тов. "Просвіти" §.9 і дальші), а справи важні, о котрих становити повніші фактичні члени товариства, подаються під голос людей не тямущих і не членів, дітей і т. д. Справді "виділ центральний" не має злоі волі і поступає автономічно, бо руководиться вільною волею зборів, але delicto виходить се на олігархію. Приглянувшися, з яким довірєм (сумний доказ непевности свого я) збори одноголосно принимали все, що поставлено було зарядом "Львівянами", а відкидали навіть дуже для селянства хосенні внесеня (напр. тов. О. Колесси), годі не прийти до такоі конклюзіі. Припустім трохи злоі волі у виділу, а можна поставити внесенє розвязаня "Просвіти" або висланє адреси до п. Цішки, а збори ухвалять.

Само "вичерпуванє" порядку дневного ведено так шабльоново і неінтересно, що селяне не відносили з того в переважній части жадного хісна — нудились і усипляли. Інтелігенція світска і духовна "благую часть ізбрала": проходжувалась в буфеті. Сего причина відай в тім, що Львівянам тяжко знизитись до уровени мисленя і образованя простонародя (се йім однак не перешкаджає вести "Просвіту"). Вони вдоволяються формою (йіх націоналізм є лиш формою) і вони говорячи до хлопа по руски, думають, що то вистарчає і либонь не припускають, щоби хлоп міг йіх незрозуміти, а може йім встидно признатись, що суть проводирями парляментно недорослого народу.

От вам доказ в процедурі вибору заряду центрального. Уступаючий виділ роздав друковану лісту пропонованих від себе кандидатів у центральний заряд на слідуючий рік. Селяне брали картки — читали і питали: "нащо ce?" Інтелігенція поясняла, що "потому будете віддавати при голосованю" — Автентичне! Чи не лучше булоби скоротити процедуру і не розпаковувати ліст і аж опісля передати йіх з цілою скринею комісіі скрутаційній? Се прецінь вийшлоби на то, на що в кінци вийшла "вільна воля".

Дальше, читаючі селяне питали, длячого ліста обнимає імена переважно незнакомі, чому нема прізвища сего або того, "бож він також чесний патріот". Значиться, селяне не знали, що мають вибирати заряд центральний з львівских людей, або скажім інакше: не знають статуту товариства і нерозуміють порядку дневного. Виділ центральний забув о тім, що між присутними може бути много, сли не більшість людей, котрі не мають понятя о організаціі Товариства і о цілях зборів. Після моєі гадки, потреба було на вступі (а було на те місце в промові др. О. Огоновского) популярно виложити ціль "Товариства Просвіти" і зборів, а опісля пояснити порядок дневний і вести єго так, щоби Просвіта не миналася з єго цілею щоби присутний селянин міг брати живу участь в обрадах і просвічався. Подібно відбуваються справозданя посольскі, де посол зачинає від пояснюваня констутуціі і т. д., а тут "світичі" "Просвіти" не тямлять о тім, — але чей на рік се не повториться!

По розданю ліста, знайшлась опозиція, котрій не подобалось ругованє з виділу О. Колесси, котрий дає докази, що інтерес товариства лежить єму на серцю. Опозиція та взяла в руки "святотатский" олівець і стала перечеркати почет заслужених патріотів, котрі або по причині інших занять не мають часу, або приймають почести, для зробленя може понести "Просвіті" і світять опісля своіми прізвищами та не присутностію на засіданях. Селяне зачали також поправляти лісту, та неписьменні просили о то письменних, мотивуючи своє жаданє дуже слушно: "Д. Романчук гідний бути в виділі, але-ж маймо милосердіє, таж і віл над силу не потягне, а він прецінь має в соймі много до роботи — а тут інший єго добре заступить!" Наколи "центральні роздавачі" карток узріли, на що заноситься, виделєгували¹⁾ о. Порайка, а той під ослоною "реверенди" в борзі "упорався" і много карток поправлених відобрав, а впихав друковані і заказував йіх кому давати, аж доки він з капелюхом (урною) не стане на естраді. Все удалось о. Порайкови дуже добре, лиш дістав малу адмоніцію від академіків. В запалі "труду для добра Просвіти" сей патріот хотів на силу відобрати картки студентови, котрий дане імпонував зростом, а котрого селяне обступили, щоби йім картки поправляв — но, і дочувся свого. О. Порайко дав селянам добру лєкцію послушенства, і вони при виборах немуть вагатися, віддати картку легітімаційну шандареви на єго жаданє. От вам запахуща квітка просвічуваня на зборах Просвіти!

З наведеного виходить, що з погляду навіть лиш формального, збори не повелися (як уважає "Дѣло") а далі вийде на те, що вони зовсім не удалися.

Проєкт О. Колесси узнано "відповідним, слушним, і так дальше, але не на часі" бо в нас нема 1) енергічних людей в загалі. Пізнійші бесідники, говорячи протів проєкту, згадали, що на провінціі ті "енергічні люде" є. Вони навіть заходяться коло закладаня таких повітових товариств, (як О. Колесси), але до центрального заряду у Львові нема відповідних людей. Тож начатиб від повітів, а на Львів підождати. (Доки?) Се отверте і щире сказанє принято оплесками і ніхто тому не хотів чи не смів перечити. Вийшло отже, що збори безвідно потвердили слова д. Драгоманова ("Австро-рускі спомини" III і IV), що по провінціях праця над людом ведена молодшими людьми, образованими на думках і ідеях европейских, випереджав "народовців". Присутні акціонери чи редактори "Дѣла" передше так ремствуючі на д. Драгоманова, тепер мовчали. Правда потвердилась.

2) у нас нема людей практичних економів, а годі на поодиноких людей звалювати і відділ науковий (літературний) і практичний (економічний). Ся софістерія не перешкаджає обтяжати напр. д. Романчука і др. ріжними урядами.

По такім умотивованю анахронізму реформи коллесівскоі, селяне признали, що внесенє не на часі і передали єго анкеті до "зрілоі розваги" і розсудженя. Інтелігенція отже чиста, бож селяне сами відказались від можливого пожитку з реформи проєктованоі О. Коллесою. Я би сказав, що селяне дали в себе вмовити, що проєкт не на часі; цікаво, коли ті, що вмавляли "анахронізм", думають діждатись того "часу"? Вони може мають надію на економістів практичних, яких видасть "виділ агрономічний", що закладаєся в Кракові?...

Тіж самі бесідники ужили ефектовного ніби то парадоксу, що трудно сказати, чи справу економічну антипонувати літературній, чи на відворот, т. є. чи вперед хліба, чи вперед просвіти для простолюдина потреба? Однак остаточно не порішено тоі справи, хоть приглянувшись і прислухавшись зборам, мож було впасти на єі розвиванє легко. Я зауважив, що чулі патріотичні деклямаціі бесідників (не на "вечерницях") на темат "майна в Коломийках" і т. д., не були селянами оплескувані. Натомість, сли котрий бесідник ужив слова "хлопска шкіра" або "кривда хлопска", "земля християнска" і т. д., дістав гучне "славно!" Отже самі селяне домагаються помочи економічноі сли не перед літературною, то бодай рівнобіжноі. А прецінь ті самі селяне передають проєкт Колесси комісіі лиш — з довірія до інтелігентноі громади. Наш нарід ідеально добрий і гідний енергічнійшоі помочи від інтелігенціі. Чей комісія не заведе покладаних надій!

От такі моі спостереженя. Дивна річ, що кореспондент "Дѣла", котрий так скропулятно стенографував все, не міг зауважати сего. А може і навмисне згадує лиш о "хороших строях народних", о "силі великій спочиваючій в нашім народі"?

Такими і подібними загальниками збуває справу, лиш аби не признатися до нашоі неудольности. Алеж годі нам самим дуритись! Скажім собі правду в очи.

В Рутеніі іде цікаво і відворотно, як в Европі: У нас люде старі поетизують і ідеалізують все без практики, а нам, молодим, потреба вказувати йім практичні "жолудкові ідеі" чи у Шевченка, чи в праці над двигненєм люду.

Слова: "Загальні збори Просвіти дали дуже гарний образ поступу Просвіти як раз в тій части краю, котра ще до недавна уважалася за одну з найтемнійших в краю" і т. д. потреба уважати за фразу або що гірше, за пошиванє в чуже пірє, бо в працю молодих народників коломийских (знов потвердженє слів Драгоманова). А і так фраза ся відноситися не може до загальних зборів, хіба до продукціі на "селянских вечерницях".

Комерс абсолютно не удався. Львівяне не зійшлись, бо Е. Левіцкий попсував йім зимою жолудок нестравними "жолудковими ідеями" у Шевченка.

¹⁾ Сего не доказано, чи єго виделєговано, але пізнійше відбирав він картки до урни — то і конклюзія: міг бути виделєгований. Н.

Я. Н.

III.

Будучи на зборах общества М.Качковкого 8 н. ст. вересня в Тернополі, закортіло мене ¹⁾ порушити справу читалень, йіх калатане житя та розвій. Слово було просте і приймлене від людей, но не знаю, чому над ним не було дебати? Відізвалось два чи три голоси, та решту кинено до коша.

Правда, що не було і часу те розбирати, бо росправи общества і відчити займили богато часу так, що простим людям аж наскучилось і ходили слухи поза плечі: "По що людей тим морочити? Таже вони йіхали по кільканацять миль, щоби житя розбудити та душу напоіти і до дому щось пожиточного привезти!" Але дарма — на те статути і параграфи, а для обговореня селянских справ нема нігде місця. Бо сі справи там не належать, щоби ми, хлопи, гаіли час, своіми дурницями маячили других мисли. Но, коли люде домагались, щоби було се друковане, що я говорив, то я тілько согрішив, що-м відізвався, щоби було так друковано, як я говорив — тай тілько, тай стою. В тім приступає до мене якийсь незнакомий пан-отець, висока личність, і, грізно-бурливим поглядом мене зміривши, питався: "Ти член?" "Член". "Неправда, бо ти вже давно членскоі вкладки не платив!" "То ще заплачу". "Ти кажеш, що вам попів не треба". "Отче, даруйте, але не ту місце на подібні виводи. Не обидив-єм вас в нічім, ні вашого стану, ні нікого, а сли хочете побалакати, то пізнійше". "Я тя ту скомпромітую перед цілим зібранєм, скажу тя за двері випровадити". Га, єслим так согрішив, то робіть, як ся вам вподобає". І с тим личність мене опустила, а я поза люде затиснувся в кутик, щоби і муха не чула — зник-єм з позору людей, боячись, щобися не стати подібного рода сценою, як було при виборах ²⁾. Потім вже шепти доходили про духи та фонетику і т. д. Правда, не пішло се плазом, бо вмісто справою читалень займитися та бодай дещо о них поговорити, або хоть членам поручати йіх розвій, як колись давнішнє писалось — займленося тим, щоби обмежити вільність вносів членских при таких зборах, щоби кождий, що хоче внесенє своє ставити, повинен дві неділі наперед післати до центрального виділу до цензури, на що би дістав рішенє говорити або ні, і се було богато голосами приймлене, но о. Пелехатий збив тоє, доводячи, що не принесе хісна для Общества така строга цензура, обмежаюча волю вільних, щоби йіхати по кільканацять миль і по більше — тілько слухати других, а самому нічого не рішати.

Та, воно так, сказавши словами батька Тараса: "Не нам, Боже, на прю с Тобою стати. Не нам діла Твоі судить, Нам тілько плакать, плакать, плакать, І хліб насущний замісить Крівавим потом і сльозами. Но, як би ми вчились так як треба, то і сіль була би своя! Но, в нас не теє. Богато з тих, котрим доля не тов міров ласки уділила, поглядає кривим оком на найменший прояв думки у простолюдина та хотьби і на найчеснійших основах заявив своє щось, іменують єго таким прізвищем, якого з роду-віку не чував. Правда, як треба йім якоі маніфестаціі, то в кождім простолюдині, що йде йім на руку, бачать героя і борителя знаючого всі язики, но коли перемине тая хвиля, то знов лізь, хлопе, в рабску шкаралупу і очікуй тоі хвилі, коли тя знов на поле слави покличуть. А вони для нас, добре що своєв персонов зборище та танці повеличають, а в дома хоть гайдука йди з нужди та хиба до польского пана лізь, коби клаптик сіна та вотрубів з ліса. А при тім і найчеснійшого хлопа о. М. з К. змальовали як найгіршим драбом.

Даруйте, Високоважний Пане, не з урази се пишу. Я, яко хлоп темний, всякій інстітуціі просвітній щиро сприяю, і бесіда моя не зробила сорому обществу, сли ю приймили з одушевленєм і просили надрукувати. Но міні жаль, що люде так високопоставлені, котрих ціль — просвіта іже во тмі лежащих — свята і непорочна; котрих ідея нарід і поправа єго безталанноі долі; котрі мають світити красшими чувствами, — так низько смотрять і за найменшу формалістику хлопом двері отворяють. Се має бути піднесенє розвою і культури межи меншими братами, се появ зближеня до людей!

Варто ще подати ось що: По укінченю вечерка просили повиходити з салі, щоби єі уладити до танців. Вийшов і я і по вечери гадав вернути, щоби трохи подивитися на той красний світ та наслухатись чудовоі музики, а при тім і слово деяке добре почути. Но я трохи засидівся в гостинниці, і ось приходять люде, — не знаю, з котрого села, десь від Золочева, — і в обуреню переговорюються між собою, по що вони йіхали? "Ага, — каже один — вони тогди коло хлопів, як треба до числа, але щоби чоловік трохи подивився то не для хлопа! Більше ви нас не здурите'' Питаю, що таке? "А-во, кажуть, хтіли трохи подивитись на забаву, бо колію-смо спізнили через вечерок, а ту якийсь пан бородатий взяв тай за двері випросив та так якби витрутив. Се за наш труд".

А я дякую Богу, що-м не йшов та обминула мя подібна катастрофа. Дай Боже ліпшого дочекатись.

Купчинці 14. вересня.

Павло Думка.

¹⁾ Автор сеі статі, передплатник Народа — один із найрозвитійших та найпоступовійших селян і до того поет. Тілько єго бесіда на загальних зборах общ. Качковского про переміну читалень викликала загальне одушевленє селян. Тим дикше поступоване тоі свяченоі личности, про котру автор росказує. Додамо, що вкладок не платять регулярно сотки членів общ. Качковского (як і Просвіти) і ніхто йіх за те на загальних зборах не питає, коли тілько підпирають "інтелігентних" провідників общества, що звичайно й салі не платять вкладок. От варто би взнати, чи та сама личність тоді не винна що була товариству. При такім поступованю з селянами, общество Качковского (як і Просвіта) не далеко зайде.

²⁾ Ч. Думка був підчас вибору до сойму 1889 р. потурбований жандармами. Ред.

[Народ]