Розпочавши свій перший сезон відомим твором радянського композитора-орденоносця І.Дзержинського — "Тихий Дон", Львівський державний театр опери та балету в наступній прем'єрі познайомив глядача з блискучим зразком класичної спадщини — оперою Верді "Травіата".
Робота над цією оперою — прекрасна школа для всього творчого колективу. Верді називають "великим музикальним поетом". Дійсно! Благородніша з усіх тем мистецтва, невмируща тема любові, тема про глибоко особисте — в опері "Травіата" розкрита з величезною силою і правдивістю. Композитор Верді, як і його співбрат Чайковський, був блискучим майстром драми людських сердець.
Передати музично і акторськи у всіх тонкощах трагічну долю кохання Віолетти і Альфреда, показати у всій глибині силу цього могутнього почуття, до дна вичерпати всі неоцінимі музичні скарби опери — надзвичайно трудно.
"Травіата" була справжнім серйозним іспитом для колективу театру, і колектив загальним напруженням сил цей іспит витримав.
Як і в "Тихому Доні", оркестр театру під керівництвом диригента М. Г. Гончарова знову показав своє високе мистецтво.
Ніжно і лірично прозвучала увертюра. Тема безмежного, самовідданого кохання Віолетти в увертюрі подана дуже переконливо і щиро. Увертюра відразу дала певний тон всьому спектаклю, правильно настроїла глядача до сприймання опери. Точна і вичерпна музична характеристика кожного образу, що її дав оркестр, надзвичайно допомогла виконавцям у створенні правдивих, яскравих людських характерів.
Це було особливо важливим, наприклад, для актора М. Г. Фішера — виконавця центральної ролі Альфреда. Адже, роль Альфреда була першим дебютом молодого, здібного актора і співака.
Приємна відзначити, що М. Фішер досить добре впорався з цією складною, побудованою на мінливих психологічних переживаннях, ролею. Він відразу завоював прихильність глядача ефектним виконанням славнозвісної арії з першої дії "Наллємо, вип'ємо повні бокали".
Своє правильне розуміння образу Альфреда артист Фішер підтвердив у другій дії — розмові з батьком і Віолеттою, а особливо в найвідповідальнішому епізоді опери — в сцені маскараду, де Альфред, що загубив від кохання владу над собою, прилюдно кидає Віолетті ганебне обвинувачення: — "Ця жінка все добро стратила на мене..."
Все ж, у артиста Фішера вокальний бік образу вищий за сценічний. Всі труднощі вокального порядку артист, що є власником красивого, сильного тенору перемагає досить легко. Молодість і відсутність достатнього акторського досвіду відбилась на сценічній частині створеного образу. В окремих місцях (наприклад прикінцева сцена, епізод каяття) актор, передаючи глибоке переживання, вдався до досить стандартних прийомів, канонізованих колишньою старою оперою.
У виконавця центральної ролі Віолетти — артистки В. В. Єнджеєвської спостерігається зовсім протилежне явище. Артистка виявила значні акторські дані. В образ Віолетти вона вклала багато щирості, зворушливої простоти, сердечності. В кожній новій її сцені Віолетта все повніше розкривала свою кристалево-чисту натуру. Користуючись досить багатим арсеналом акторської майстерності, Б. Єнджеєвська створила, безперечно, цікавий образ жінки, що пожертвувала собою заради кохання.
Але впоравшись з сценічною інтерпретацією образу, артистка Єнджеєвська одночасно наштовхнулась на величезні труднощі вокального порядку. Як відомо, партія Віолетти — одна з трудніших партій світової оперної літератури. Не маючи ще достатнього досвіду в надзвичайно складному оперному мистецтві, артистка Єнджеєвська окремі арії (мрія Віолетти про Альфреда та інші) виконала із зайвою напруженістю, що звичайно відбилося на якості виконання.
Високої оцінки заслуговує артист Р. С. Циганік, що створив прекрасний образ Жоржа Жермона — батька Альфреда. Саме він доказав приклад гармонійного злиття вокальної і сценічної частин образу. Арію "Ти забув наш рідний край" актор закінчив під тривалі, дружні оплески всього залу. Дійсно, цю арію тов. Циганік проспівав з великим піднесенням і смаком.
Дуже приємне враження справляють актори С. Ф. Чепелівна (покоївка Віолетти) і А. М. Рейхан (барон Дюфаль). Невеличкі ролі артисти наситили цікавими, тонко розробленими деталями, і художня сила цих ролей незмірно виросла.
Опера "Травіата", як відомо, одна з найпопулярніших опер у Союзі. На ній лежить довговічний товстий шар традицій, певних прийомів щодо постановок. Режисер О. С. Леін не піддався спокусі, не пішов по лінії копіювання бодай найкращих постановок "Травіати". Він створив цілком оригінальну постановку, багато і плодотворно попрацювавши над кожною сценою. Особливо йому вдалися масові сцени на маскараді. Глядач бачить на сцені десятки людей, щиро захоплених святом, бачить веселощі, невимушене свято барвистого натовпу — прекрасний хор і міманс чуйно виконав всі режисерські настанови. Проте, остання картина, нам здається, непродуманою до кінця. Вона справляє надто важке враження. Недостатньо показано бурхливе життя, що вирує за вікном бідної хатинки, де вмирає зламана долею Віолетта. На фоні цієї життєрадосності трагедія Віолетти вирізблювалася значно сильніше.
Добре зробив режисер, що дав у сцені карнавалу досить велике слово балетові. Циганський танок, з темпераментом виконаний балетним колективом театру під керівництвом М. І. Тригубова, дуже оживляє цю сцену, надає їй певного карнавального характеру.
Режисер і диригент спектаклю безперечно знайшли спільну мову. З автором оформлення "Травіати" — художником Ф. Вигживальським. Оформлення відповідає загальному стилеві спектаклю, воно просте, зручне, без традиційного нагромадження ефектними колонами, альтанками тощо. Тому увага: глядача не розпорошується. Особливо вдало оформлена сцена карнавалу — перед глядачем красивий, величезний сонячний палац, а це так гармонує до весняного традиційного свята.
Львівський державний театр опери та балету спектаклем "Травіата" склав на "добре" ще один іспит перед глядачем. Звичайно, недоробок в спектаклю ще багато, але проклавши в скелях дорогу, далеко легше зарівняти на ній окремі вибої. А дорога вже прокладена і в правильному напрямі!
[Вільна Україна]
28.09.1940