Відкриття сезону Львівським державним театром опери та балету — подія великого мистецького і політичного значення. За часів панської Польщі ця ділянка мистецтва була настільки занедбана, що впродовж якихсь двох-трьох років навіть у міліонній столиці Польщі — Варшаві, не було оперних вистав. Ще гіршою і довшою була ця — як її називали — "оперна криза" у Львові, де останніми роками були вряди-годи спроби організувати оперні "стаджіоне", під час яких ставили декілька наспіх готованих опер з так званого "залізного" репертуару. Якщо ж раз на кілька років і було поставлено "Бориса Годунова" Мусоргського або "Лоенгріна" Вагнера, то це вважалося сенсацією. Ясно, що такий стан не мав нічого спільного з оперною культурою.
Передача радянською владою будинку Великого театру для користування театрові опери і балету для Львова має величезне мистецьке значення. Факт, що з львівської оперної сцени, вперше в історії лунатиме українська мова. І все те стало дійсністю тільки тепер, за радянської влади, в рік після звільнення Львова героічною Червоною Армією.
Розпочато сезон оперою "Тихий Дон" молодого російського композитора орденоносця Івана Дзержинського. "Тихий Дон", це одна з найбільш вдалих спроб дати класичну по формі радянську оперу. Її лібретто основане на тлі роману Шолохова під цією ж назвою, в якому особиста трагедія героїв тісно в'яжеться з великими історичними подіями, які до основ струснули старий світ гніту і експлуатації.
Нова тематика вимагала нової музичної мови, відкриваючи перед композитором чимало нових проблем. В розв'язанні цих проблем І. Дзержинський виявив багато ініціативи і безперечний талант. Сама музична мова не посідає ще якихсь виразних, індивідуальних рис і не претендує на новаторські тенденції. Проте, вже в цій першій спробі молодого композитора відчуваємо інколи новий колорит, так характерний для кращих масових радянських пісень. Композитор має також сильний сценічний нерв, почуття контрастовості і здібність музичної характеристики ситуації, що виявляється зокрема в умілому переплітанні масових сцен з лірично-драматичними партіями. Більш вдало і переконливо виходять у композитора масові сцени. Якщо мова йде про ліричні партії, то особливо глибоке враження справляє з музичного боку аскетична, зате надзвичайно інтенсивна у внутрішньому виразі сцена, в якій Наталія повідомляє Аксінію про смерть Григорія, ніж звуково дуже ефектовна, але надто поверховна розпач Аксінії на звістку про смерть її дитини. Важкуватість музичної мови цієї партії приголомшує і нівечить глибоко-інтимне враження з попередньої сцени, де з такою силою композитор показав особисту драму козачки.
Треба підкреслити чималу заслугу колективу працівників театру опери і балету, який протягом короткого часу зумів прекрасно підготувати постановку "Тихого Дону". В першу чергу слід відзначити працю диригента М. Покровського. Те, що він видобув з оркестру є справжнім досягненням. Крім оркестру, надзвичайно високий мистецький рівень показав хор.
Зате помітні диспропорції в виконанні своїх партій солістами. На першому місці треба згадати Ф. Слонєвську в ролі Аксінії. Ця співачка вже в першій картині висунулась своїм прекрасним голосом і грою, здобуваючи чільне місце серед солістів. На жаль, відставав від неї її партнер Ф. Бедлевич. Дуже добрими були М. Бухсбаум в ролі Сашки та І. Романовський в ролі старика. Заслуговують також на відзначення Є. Ландау (Наталія), І. Раїнський (Митька), О. Зажицький (Петро), Є. Фітьо (Мішук). Хорошим був у малій, але важкій ролі божевільного солдата В. Гільзенрат.
Особливо треба відзначити роботу заслуженого художника УРСР орденоносця А. Хвостова та режисерське досягнення О. Улуханова, хоч режисерована ним кінцева сцена, де відходять на фронт червоноармійці, вийшла надто блідо. Непогано справився з своїм завданням керівник балету М. Трегубов.
Назагал цілість вистави була дуже дбайливо і солідно підготована. Тим то відкриття оперного сезону Львівським державним театром опери та балету, було гідним вшанованням першої річниці радісної історичної події, що сталася 22 вересня 1939 року.
Авторові опери, диригентові та іншим виконавцям влаштовано бурхливу овацію. На неї вони повністю заслужили.
[Вільна Україна]
24.09.1940