Непримітна, на перший погляд, ініціатива. Низка громадських організацій Харківщини та Херсонщини виступили зі зверненням до президента, в якому висувають пропозиції: розпустити Верховну Раду, оголосити дочасні вибори і внести до Конституції зміни, котрі б істотно звужували повноваження парламенту. За задумом активістів, такі зміни має схвалити всенародний референдум.
Звернення, безумовно, претензійне. За змістом і тоном нагадує радше вимоги рішучої опозиції, а не пропозиції аполітичних організацій. За стилем — віє «народними ініціативами», активно апробованими за часів СРСР у трудових колективах та інших суспільних «ячєйках» радянського устрою.
Є питаннячко
В Україні існує 3 599 громадських організацій (дані станом на початок року), і це лише офіційно зареєстрованих. Скільки звернень вони приймають на своїх зборах?! Одначе попри позірну пересічність, резолюція привертає увагу кількома моментами.
По-перше, текст цього звернення ще за кілька днів перед самою конференцією поширила державна аґенція «Укрінформ». Ініціативу також підхопив сайт УНІАН, замурзаний останнім часом не найчистішими PR-витівками.
По-друге, резолюцію висловили аж ніяк не дещиця марґіналів, а кілька десятків направду активних організацій локального рівня (переважно вони працюють з людьми, що мають фізичні вади, та неповносправними) — це, властиво, підсилює відчуття «народної ініціативи». І свідчить, що до організацій можуть дослухатися, надто коли процес перекинеться відлунням на інші реґіони.
По-третє, слово «референдум» закорінилося в цій резолюцій, як у благодатній ріллі: три місяці після підписання президентом закону про референдум, через півтора місяці після того, як у Центрвиборчкомі затвердили форму свідоцтва для реєстрації ініціативної групи з проведення плебісциту (за народною ініціативою), а ще — через місяць після того, як уряд оголосив про розробку проектів, які підлаштують правову базу в державі під новенький референдумний закон.
По-четверте, ідею приборкати законодавчу владу висловлюють на тлі перманентної парламентської кризи, депутатських чвар і фактичного простоювання сесійної зали. Опозиція та більшість силкуються переважити ситуацію на власний бік, однак обидві потроху розривають сукно українського парламентаризму. Можливо, комусь саме це і потрібно.
Парламент у стані «непотрібності»
Прикметно, що дзвінкі слова — «розпустити парламент» — лунають і з одного окопу, і з іншої траншеї, від більшості та від меншості. Цікаво: якщо український Соломон з Банкової візьме в одну руку меча, а в іншу — скажімо, кабель від системи «Рада» й скаже: «Розрубаю його навпіл і дам половину одній, а половину іншій, адже обидві вважають дитя своїм, то нехай кожній буде половина» — то хто тоді скаже «рубайте, мені все рівно»? Опозиція? Більшість? Питання! Розпуск парламенту, здається, не вигідний ані шукачам правди та влади, ані товстосумам і кнопкодавам.
Громадська думка вже зреагувала на парламентський розбрат у прогнозований спосіб: за даними останнього опитування «Демократичних ініціатив», 33,3% українців переважно невдоволені роботою Верховної Ради, а 44% — зовсім невдоволені. Разом — 77,3%!
Власне, до прошарку невдоволених належать і громадські активісти з Харківщини та Херсонщини. Їхні пропозиції — не крик з базару чи «тьху!» на автобусній зупинці. Це конкретика, властива радше конституціоналістам. І це видно з питань, які вони пропонують на розсуд референдуму. Квестій є чотири: скорочення Верховної Ради до 300 обранців; запровадження другої палати парламенту з числа представників реґіонів (не маймо сумнів, що «Реґіонів»); повна ліквідація депутатської недоторканності; чисті мажоритарні вибори.
Чого хоче президент, того хоче народ
Прихильники конституційних блокбастерів зауважать, що таке кіно в українських cinema вже крутили. Мізансцену з трьома сотнями депутатів, що сидять без недоторканності в одній з палат парламенту, закладав у державотворчу композицію Леонід Кучма 2000 року. Тоді президент таки домігся проведення референдуму. Є збіг: три з чотирьох питань, пропонованих Януковичу, озвучували й тоді, а саме — скорочення парламентського корпусу, применшення імунітету та запровадження додаткової палати.
Між іншим, тло для плебісциту було вельми схожим на те, що маємо зараз. Адже референдум проводили за «народною ініціативою» (просто дивуєшся, якими ґурманами є українці у справі шикування республіканських моделей!). А іскоркою була непевна робота парламенту та чвари між депутатами.
Українці прогнозовано підтримали у 2000-му всі питання, однак конституційний процес завис у парламентських дебатах і — головно! — в «касетному скандалі». Хоч нема сумнівів, що й нині громада схвалила б пропоновані питання. І загалом, як кажуть соціологи, народові притаманно відповідати на плебісцитах саме позитивними відповідями. А надто, якщо гарно сформулювати питання.
«Народну ініціативу» Леонід Кучма експлуатував і 2004 року, коли категорично змінив опінію про парламент і замість послаблювати його запропонував підсилити. Політичну реформу, врочисто імплементовану на гребені Помаранчевої революції, теж ініціювали трудові колективи, ветеранські спілки і доброчинні організації.
(О), яке не тоне
Наступного разу «низи» спробували винести на референдум питання вступу до Європейського економічного простору (це той ЄЕП, що нині переріс у Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану) та невступу до НАТО. Ініціатор референдуму, Соціал-демократична партія України (об’єднана), нібито навіть зібрала чотири мільйони підписів, необхідних для скликання референдуму. Однак ініціативу есдеків вдалося заблокувати ще на рівні Центрвиборчкому. Це, до речі, підтвердило: якщо верховна влада не бажає проводити плебісциту — його не буде. І, як у нашому випадку, навпаки: буде воля згори — з’явиться активність на низовому рівні.
Рештки СДПУ(о) тим часом відродилися під емблемою «Українського вибору». Вельми плавучий, як виявилося, Віктор Медведчук виношує ідею нового референдуму з проросійським запитом — теперечки щодо Митного союзу. «Хочу одразу ж попередити всіх прибічників і затятих адептів євроінтеґрації: зірвати референдум, як це було в 2006 році, вам не вдасться», — пригрозив Медведчук, кум Володимира Путіна.
Медведчук не схожий на людину, яка з ноги відчиняє двері у кабінети адміністрації Президента. Однак у нього зберігаються чималі впливи, він має контакти в Кремлі й ледве гамує в собі невдоволені амбіції. Багатоходівка, розпочата півтора року тому з гаслом «Країною керуєш ти…», ще може обернутися несподіваним наслідком. Як варіант — п’ятим питанням у бюлетені референдуму…
Конституційна асамблея з декоративними функціями
Авжеж, кожна з чотирьох ідей виглядає привабливою для Партії реґіонів. З депутатською недоторканністю вже борються: протягом лише двох місяців депутатського імунітету (як похідного атрибуту від статусу народного депутата) позбулося четверо нардепів. Скоротити депутатський корпус — це зменшити витрати на чечетовщину. І так далі.
Ключове питання: що про це думає Віктор Янукович? Поки що президент не випустив і пари з вуст щодо народного плебісциту: теми, термінів, умов. Однак відомо, що він замислив міняти Конституцію України.
При адміністрації Президента вже рік як діє Конституційна асамблея. Голова асамблеї Леонід Кравчук на початку року обіцяв, що до середини березня автори оприлюднять для громадськості концепцію змін (не самі зміни) Основного закону. Наразі не оприлюднили.
Секретар асамблеї Марина Ставнійчук торік зізналася, що диспут торкається, зокрема, тих розділів Конституції, які можна міняти лишень на референдумі. «Так що, очевидно, буде референдум щодо внесення змін до Конституції», — заінтригувала вона.
Утім Конституційна асамблея може виявитися лише декорацією. Такі підозри час від часу з’являються і в учасників самої Асамблеї. На грудневому засіданні, акурат після підписання закону про референдум, ледь не розпалився скандал. Частина доповідачів виступила з критикою закону.
Зокрема, низку докорів висловив керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко. Вже в березні Коліушко став одним з фундаторів коаліції «За чесний референдум». Цей рух розвінчує положення закону та попереджає про ймовірні загрози такого плебісциту. А загрози, виявляється, таки існують.
Окрім того, цей закон розкритикував Олександр Мороз. «Треба мати на увазі, що ми можемо готувати концепцію, поки не підготуємо, але на основі цього референдуму можна прийняти нову Конституцію, якої ми не знаємо навіть», — попередив Мороз. Він також наголосив, що закон створює умови, коли ініціювати референдум можна хіба що по владній вертикалі. «Жоден референдум за народною ініціативою, якщо він нестиме хоч якісь загрози для виконавчої влади і для Президента зокрема, ніколи не буде проведений в Україні», — оцінив Олександр Олександрович. Ці слова у світлі останніх подій набувають більшої ваги.
Українська конячка погано бачить межі
Тепер Сан Саничу випав шанс поборотися за Конституцію з новим автократом. Досі він мав справою лише з Леонідом Кучмою: у 1995 році як голова Верховної Ради бився за повноваження в проекті Конституції, якої ще не існувало, у 2000-му критикував Даниловича за референдум, і тільки в 2004-му підіграв Банковій з політреформою.
До речі, у всіх випадках Кучма відпрацьовував принцип: хочеш багато — проси ще більше. Це може стати наукою для Віктора Федоровича вже в наші дні. Приміром, у 2000-му Леонід Кучма хотів оголоси референдум з шести питань, а скоротив перелік до чотирьох. Нарешті, у 1995 році, перед ухваленням Конституції, Леонід Кучма оголосив свій перший референдум — з питанням про довіру до Верховної Ради, фактично ж про розпуск. Лишень тоді, коли парламент пішов на поступки, ґарант скасував указ про народне волевиявлення.
Яким шляхом піде Віктор Янукович — наразі не зрозуміло. За останні три роки громадськість могла пересвідчитися, що міцний чоловік з Донбасу, господар слова і прагматичний нібито діяч — насправді діє ірраціонально й імпульсивно. Так само можна сказати і про те, що його дії зумовлені відсутністю перепон: починаючи з арешту Юрія Луценка два роки тому і до позбавлення мандату Сергія Власенка два тижні тому. Наразі українського жеребця ще сяк-так тримає за віжки Брюссель. Однак якщо конячка пуститься — межі вже не бачитиме.
Так чи так в Януковича вже є інструмент — закон про референдум. Цей інструмент міг би собі залишатися непомітним, але щораз частіше вигулькує в інформаційному просторі.
А за Чеховим, якщо на початку п’єси на стіні висить бейсбольна бита, то до кінця п’єси хтось отримає по голові…
22.03.2013