Художники радянського Львова

Львів — старовинний центр культури і мистецтва Західної України — шовіністами збанкрутілої польської держави був перетворений у провінціальний задвірок Парижу.

Осінь 1939 року застала Львів таким: художні традиції його давно були втрачені, кращі живописці, графіки і скульптори залишили засиджені місця і перебралися в нові центри. Лише одинаки продовжували воскрешати тіні минулого.

Польський уряд пав.

У Львів прийшли художники з Варшави, Кракова, Лодзі та інших міст. У місті осіло біля ста художників. Більшість з них принесла з собою формалістичний вантаж парижської провінції. Але деякі з них, талановиті і молоді, вже давно відчували всю тяжість цього вантажу.

Тепер, скинувши з себе цей вантаж, деякі потрапили в становище "голого короля".

Не було пензлів, полотна, паперу. Життя починалося спочатку. Це нове життя львівський художник починав не за столиком парижського кафе, а під просторим радянським небом, на площах і вулицях міста, беручи участь в оформленні будинків, в декоруванні палаців, громадських закладів.

Нові масштаби і новий ритм охопили художників.

Графік Кароль Ферстер, що дійшов до радянського кордону і вже потім разом з Червоною Армією, прийшовши у Львів, зобразив у малюнкові падіння прикордонного стовпа в історичний день 17 вересня 1939 року. Живописець Адам Марчинський в ескізі дав поетичний образ зустрічі Червоної Армії з селянами, момент, що він його спостерігав в дні свого біженства.

Михайло Мороз, закоханий в яскраву зелень карпатських сіл, написав серію епізодів з життя радянського гуцульського народу. Скульптор Антон Павлось створив героїчний образ повсталого українського селянина, що мчиться на коні з закликом іти в бій проти польських загарбників. Мойсей Псахес, який спостерігав вересневі дні минулого року у Львові, працює над картиною, що зображує в'їзд Червоної Армії у місто.

Над темою цих подій, пережитих особисто, працюють десятки львівських художників. Та часто в розв'язанні такої відповідальної теми творчі можливості художника гальмують його формалістичні пережитки. Все ж найбільш здібні, найбільш талановиті перебудовуються, підпорядковуючи смак, уміння, живописну дисципліну внутрішньому змістові створюваних образів. Якщо це не легко зробити щодо складної історичної чи жанрової композиції, то художники значно змінилися, відшукуючи інший, творчий метод в других жанрах.

Чарівною поезією природи просякнуті пейзажі С. Борисовського, скульптурні портрети Фрідріха Тота, натюрморти Артура Нахта. Від "парижських" студій до живописного портрета йде Роман Турин, до поетичних пейзажних мотивів Іван Іванець, а також Є. Васильківський, цей своєрідний підльвівський Бардизон. Серію чудових міських мотивів у малюнках акварель, ліногравюрах створив Я. Глязнер, а в монотипіях і офортах Йосип Кратохвиля. Цікаві гуцульські сюїти Олени Кульчицької. З великим почуттям колориту виступає ще молодий A. Винницький (особливо в ескізі "Вуличний мітинг"). Заслуговують уваги роботи Артура Кляра, серед яких слід відзначити пейзаж в Закопаному з краєвидом будинку, де в 1914 році жив B. І. Ленін.

Всього і всіх не перелічиш, але характеристика львівського художнього світу буде далеко не повна, коли не згадати про А. Новаківського, що помер десять років тому, а тепер багато репрезентований Львівською державною картинною галереєю. Новаківський прищепив своїм учням почуття високої відповідальності за звання художника, благородну любов до мистецтва.

Іншу програму розгортає у своїй творчості художник "середнього покоління" М. Кітц. Закоханий в село, його пейзаж, він очима селянина бачить місто. Чи будуть це воли у полі, бульвар з ребятами, міські візники, його картини завжди свідчать про спостережливість і своєрідний смак художника. Перед Кітцем відкривається широка можливість відбити пейзаж, працю, побут міст і сіл західних областей України.

В художників старшого покоління, що в свій час пройшли класичну академічну школу, слід відзначити С. Батовського і Розвадовського. Баталіст Розвадовський звернувся до ряду історичних радянських тем. За рік він написав "Розгром армії Денікіна" і закінчив докладно розроблений ескіз на тему "В'їзд Червоної Армії у Львів". В майстерні Батовського можна побачити величезну кількість етюдів і ескізів до найцікавіших сюжетів, як "Вивіз Шевченка у заслання", "Зустріч Леніна з Жарковським" (відомий польський письменник) тощо. Тема Шевченка хвилює також і молодого львівського скульптора, здібного монументаліста Маріяна Внука. Іванна Райхертой дуже цікавий скульптор, яка так недавно захоплювалася стилізацією в плані готичних, католичних храмів, створила тепер кілька етюдів і продовжує працювати над пам'ятником Пушкіну, зробила дуже виразну голову червоноармійця, портрет гуцулки, а тепер працює над барельєфом для Львівського театру ім. Лесі Українки.

Приклад перебудови і відходу від абстрагованих завдань являє собою Йонаш Штерн. Це відчувається з особливою силою в намаганні створити сюжетну картину. Його "Береза" свідчить про пережите художником у застінках польського концтабору і свідчить про ту зненависть і біль, яку він носив у собі, але в умовах панської Польщі ніяк не міг висловити.

На жаль, не всі художники так благополучно звільняються від вантажу формалістичних ідейок. Буквально за останні місяці став на шлях помітної перебудови здібний художник С. Пясецький. Значно трудніше перебудовується художник А. Менкесова і ін.

Кожний з них несе в собі крупицю цінного, крупицю творчої індивідуальності, розвиткові якої слід допомогти.

Тепер, в річницю визволення народів Західної України, у Львові відкрилася невелика збірна виставка творів художників Москви і Ленінграда. Перед місцевими художниками розкрилася "таємниця" радянського мистецтва з усіма його досягненнями і недоліками. Вони замислились над новими для них проблемами: над проблемами критичного художнього наслідування, проблемами різноманітності творчих шляхів мистецтва соціалістичного реалізму і іншого ставлення художника до успішності і правди в мистецтві.

На нових основах відроджується у Львові художня творчість. Парижські задвірки зникають. Радянський Львів включається в повнокровне життя соціалістичного мистецтва, що закладає фундамент комуністичного гуманізму і прогресивної культури всього людства.

[Вільна Україна]