В 7. ч. подали працю сего самого автора п. з. Родова спільність в Скільских горах, особливо в селах Волосянці та Сенечові. Тепер подаємо статейку про те, як там стоїть жіноцтво. Завважаємо при тім, що стан жіноцтва в горах загалом інакший — вільнійший, ніж на долах, але разом з тим і дикший, як загалом дикше в горах житє всіх людей, хоть воно нераз власне через те і більше людске.
Редакція.
Доля тоі жінки, що пішла газдувати на грунт чоловіка і до єго хати, значно гірша, ніж тоі, що приняла на свій грунт чоловіка. Поперед усего така жінка, до котроі чоловік пристав на грунт, уважаєся людьми властителькою грунту: грунт до неї належить і вона на нім ґаздиня тому, що вона є дідичкою грунту, а чоловік єі є газдою лиш длятого, що є чоловіком газдині і грунт до него лиш через жінку належить. Противно, коли жінка іде на чоловіка грунт газдувати, то тогди він є дідичом грунту і газдою, а вона газдинею зовеся лиш для того, що є жоною газди. Така жінка, що приняла на свій грунт чоловіка і мешкає у хаті свого вітця, має за собою своіх родичів і вони недадуть чоловікови збиткувати і кривдити свою родичку, а така жінка, що пішла на грунт і до хати чоловіка, терпить кривди не лиш від чоловіка, але від єго родичів, а оборони ніякоі немає. Коли таку жінку чоловік дуже збиткує, то вона утікає до свого роду "в лишанки" і там жиє; межи єі родичами а єі чоловіком приходить нераз до спору і тогди заладжають перед громадою право і як погодяться, то вона вертає назад до него газдувати, а як ні, то ні. Коли самостійна газдиня-вдовиця прийме на свій грунт чоловіка (звичайно молодшого від себе), то звичайно дає сама собі з ним раду, вона старшує над ним і, як треба бє єго і вона завідує газдівством (дає розвід), а він так робить, якби слуга. О такім, здаєся, подружу співаєся в отсій сенечівскій коломийці:
Ой кобила воду пила тай лід проломила,
Нещаслива годинице — жона gaздy била.
"Негнівайся, моя жоно, куплю я ти пива,
Й аби ти ся не гнівала, що ти мене била".
Жінка, що на свій грунт приняла чоловіка, може го прігнати від себе, коли він йій не на руку і таке нераз лучаєся. Так приміром учинила Анна Моланчукова; так учинила Антонова жінка: вона любила іншого, а щоби йій чоловік незаваджав, то вона разом з своєю матірю прігнали Антона з грунту і хати. Він уроів собі, що му теща і жінка гадє у черево напустили і тепер ходить блудом по сусідних селах та скаржиться, що му гадє під грудьми шипить.
Жінки Сенечівскі і дівчата жиють дуже вільно: однак "жони" о много вільнійше, ніж "дівки". Нераз можна стрітися з поглядом, що замужній жінці усе вільно, а не одна жінка перехвалюєся перед другою, що за нею більше чоловіків та парубків пропадає, ніж за іншою. У ділах любовних жінки і дівчата грають ролю більше актівну, мущини більше пассівну. Жінки і дівчата суть дуже зачіпливі і несталі. Характеристична є коломийка:
Люба моя товаришко, єдну раду маймо:
Обі любім соколика, а третій не даймо.
В загалі Сенечівці не цінять "моральности" надто високо. Дівка, що має дітину, і неправоложна дітина не зазнають неслави і зневаги, як в інших околицях.
Дуже мало є таких подруж, щоби газда з жоною жили "ладно", то є в вірности, любові і згоді, щоби газда жону незбиткував. А збиткує він єі найбільше і найзвичайнійше через те, що вона любиться з іншим; часами через те, що вона недає му любитися з іншою. Досить часті суть случаі, що чоловік проганяє від себе жінку або жінка чоловіка і потому жиє на віру с тим, з ким любо. Гриць М. оженився з молодою, красною і газдівною Моланою. Олекса М., парубок гарний на все село, зачіпався з Моланою і недавав йій супокою, тож вона скаржилася на него перед чоловіком. Чоловік єі, Гриць, зійшовся по якімсь часі з Олексою в коршмі і почали сваритися за Молану. З сварки прийшло по пяному до бійки і в бійці убив Гриць нехотя Олексу. Гриця відставлено до суду, а опісля замкнено до вязниці на три роки. Молана тимчасом нанялася служити у богача, Гриньо Н. Той Гриньо не любив своєі жінки Марйі, а що Молана була красна, молода і газдівна і подобалася єму, то він прігнав від себе жінку і доньку, а з Моланою став жити на віру, як з жоною, і живе так і доси. Маря, жінка Гриньова нанялася служити у своєі (відданоі) сестри, а донька єі служить у свого вуйка (у брата Марйі). Гриць М. вернув з вязниці, але Молана не хоче вже з ним газдувати. Се сталося не в Сенечові, а сусіднім селі Виткові, котре звичаями від Сенечова неріжниться. Про се і пісню зложено — та жаль, що не вспів я єі до тепер записати. У Сенечові-ж таке лучилося. Ґазда Павев нелюбив своєі жінки, а любився з ковалихою. Коли коваль умер, він нагнав від себе свою жінку і доньку, а приняв до себе ковалиху і жив з нею як з жоною пятнацять літ (аж до своєі смерти). Жінку так ненавидів, що бив єі, де здибав. І священник місцевий і митрополит Йосиф в часі візити старалися всіми способами наклонити го до супружного житя, але він недавсь ані трохи намовити. Подібних случаів міг бим навести чи мало.
Мені лучалося в Сенечові стрітитися нераз з поглядом, що жінки найбільшим обовязком є родити, мати діти, все одно, чи праволожні чи неправоложні, а коли жінка так робить, що немає дітей аби має йіх менче якби могла, то має великий гріх і за те мусить на тамтім світі тяжко відпокутувати. Баба Проданка оповідала мені кілька байок, в котрих росказуєся, як на тамтім світі покутує жінка, що "зачинила діти". Після одноі байки жінка така перемінюєся на другім світі в квочку, а ті діти, котрі би вона могла мати, в курята: курята сі все бігають за нею, а вона все втікає перед ними і утечи не може. Після другоі байки, жінка така перемінюєся по смерти в кобилу і возить (на тамтім світі) каміня на гору, а коли вже дійде до вершка, то каміня скочуєся в долину і так все мусить возити тото само каміня і робота єі неможе скінчитися. Після третоі — танцюють з нею чорти, аж доки не умліє зі змученя і таке інше.
Люде Сенечівскі суть дуже милосерні і людяні для вдів і сиріт і в загалі для бідних людей. Є іменно звичай, що заможнійші газди, котрим худоба добре ховаєся (кохаєся), даровують бідним людям, найбільше вдовам і сиротам якусь маржину: телицю приміром або бичка або ярча (ягна). Дарунки ті дістаються людям чужим від чужих, без ніякого титулу і без ніякоі претенсіі: "она сирота (вдова) — най собі тото має", говорять газди, роблячи такі дарунки. А дарунків таких лучаєся і кільканацять на рік, а то є много на таке невелике село, як Сенечів. Телиця, що ю дістала в дарунку вдова, зовеся з вдячности "Дароля" (Дарована), а телиця, що дістала дівка-сирота "Віноля" — себ то у віно дана.
Є також звичай, що на Великдень на цвинтарі дають богатші бідним де що з свого свяченого.
[Народ]
15.09.1890