Мабуть, вже ні в кого не залишилося сумнівів, що ми є свідками справді великої міґрації, яка не має аналогів у сучасній історії. До неї спричинилися демографічний вибух в Африці та Азії, а також ґлобальні зміни клімату.
У червні разом з журналістами, урядовцями і громадськими активістами автор цієї статті стажувався в Німеччині. Тема стажування стосувалась до змін клімату. Автор поцікавився у керівників курсів — спеціалістів з кліматичної політики німецького МЗС, — чи, бува, не час для ЄС провадити спільну політику з питань імміґрації. Адже одним з прогнозованих наслідків зміни клімату (власне, сьогодні ми вже його спостерігаємо) стане міґраційна хвиля небачених масштабів. У відповідь прозвучало, що імміґраційна політика належить до компетенції держав-членів ЄС, а в Німеччині, окрім МЗС, нею опікується ще й спеціальний департамент.
Тепер, здається, в Берліні, що раптом гучно заявив про потребу перенесення імміґраційної політики на рівень Унії, пішли до голови по розум. Адже стало зрозуміло, що 800 тисяч біженців, які мають оселитися в Німеччині тільки цього року (!), — це лише початок великої людської хвилі, яка починає накочуватися на береги Європи. Не забарикадується від неї і Польща, хоч вона й не є вимріяним краєм для біженців із Сирії та інших країн Азії та Африки.
Науковці дедалі активніше пов'язують безпрецедентний наплив міґрантів зі змінами клімату. Зокрема, ще у березні в авторитетному науковому виданні PNAS, який видає Американська академія наук, кліматологи писали, що однією з причин вибуху в Сирії громадянської війни, в якій загинули 300 тисяч осіб, а ще 10 мільйонів стали біженцями, стало ґлобальне потепління. Адже початку війни передували чотири роки набаченої посухи, яка стала найгіршою за всю історію т. зв. «родючого півмісяця» — території, де 12 тис. років тому зародилось сільське господарство.
«Ми далекі від того, щоб стверджувати, що посуха стала вирішальним фактором війни, — каже Річард Зіґер, кліматолог з Колумбійського університету й один з авторів дослідження, — але немає сумніву, що вона стала подією, яка остаточно переповнила чашу гіркоти». Посуха при тому збіглася з лавиноподібним зростанням кількості населення, яке збільшилось з 4 млн. у 1950-х до 22 млн. у 2011 р.
Протягом останнього півстоліття стрімко зросла також чисельність населення в країнах Африки, де в середині ХХ ст. налічувалося 285 млн. людей, а нині — понад 1,1 млрд.
Європі нема чого дивуватися, вона ж бо сама великою мірою спричинила цей демографічний вибух. Західна цивілізація надала мешканцям Африки та Азії (приріст населення за півстоліття — з 1,7 млрд. до 4,3 млрд.) ліки, не навчивши тих людей основ сексуальної освіти й використання засобів контрацепції.
В природних умовах до дорослого віку доживає тільки одна дитина з кількох. В сьогоднішній Європі завдяки поступові науки й медицини до зрілого віку доживають майже всі, при тому населення нашого контитенту майже не зростає. З огляду на демографічний вибух в Африці та Азії ситуація у Європі виглядає аж надто скромно, де чисельність населення зросла тільки з 606 млн. у 1960 р. до 742 млн. у 2013 р. Найбільша відповідальність за нейтралізацію європейської «демографічної бомби» лежить на жінках, які стали здобувати освіту, пізніше входити в материнство й народжувати менше дітей.
Важко пояснити, чому раніше в країнах Заходу думали, що демографічний вибух в Азії та Африці розв'яжеться сам собою. Ось, власне, він і розв'язується: гнані посухами й війнами люди масово переселяються до Європи.
Є чимало наукових праць, в яких доводять, що в минулому навіть несуттєві зміни клімату ставали причиною падіння цілих імперії. Крім того, відомо, що тривалі екстремальні погодні явища супроводжуються ескалацією насильства.
Декілька таких прикладів описано у статті, опублікованій 2011 р. в тижневику Science. У 250–550 рр., коли впала Західна Римська імперія й тривало «велике переселення народів», історики фіксують стрибки температури, посухи й повені. На зламі ХІІІ і ХІV ст. початок т. зв. «малого льодовикового періоду» збігся з епідемією чуми. За межами Європи тривалі посухи пов'язують з падінням цивілізації Майя у Х ст.
Нинішню ситуацію загострює те, що в Тихому океані починається, можливо, найпотужніший Ель-Ніньйо за всю історію. Ель-Ніньйо — це явище підвищення температури поверхневих вод у Тихому океані, яке настає реґулярно з періодом 2–7 років й збурює погоду на всій планеті. Практично доведено, що кожний Ель-Ніньйо супроводжується спалахом насильства. Дослідження на цю тему чотири роки тому опублікували дослідники з Колумбійського університету в часопису Nature. Вони проаналізували 234 збройні конфлікти, які відбувались у 175 країнах протягом останнього пістоліття. З'ясувалося, що третина воєн в Африці, Азії та Південній Америці, а також чверть конфліктів в інших реґіонах земної кулі припадає саме на періоди Ель-Ніньйо. З ним, зокрема, пов'язують такі кровопролитні війни, як двадцятирічна громадянська війна в Перу, що почалась 1982 р., громадянська війна в Судані, яка вибухнула у 1963 р. й досягнула піку під час Ель-Ніньйо у 1976 р., конфлікти в Сальвадорі, на Філіппінах і в Уґанді у 1972 р., війни в Конґо, Руанді, Еритреї та Індонезії у 1997 р.
Враховуючи події минулої історії, треба мати на увазі, що шкала сьогоднішніх змін клімату, які спричинило саме людство, безконтрольно спалюючи вугілля, нафту і газ, не має прецедентів принаймні від часів останнього льодовикового періоду 12 тис. років тому, коли якраз зародилася людська цивілізація.
Ще 50 років тому нас було три мільярди. Сьогодні на Землі вже 7,3 млрд. людей. За даними ООН, в середині ХХІ ст. буде 9 млрд. людей, а коли воно добігатиме кінця, їх кількість становитиме 13 млрд. І весь демографічний вибух припадає винятково на країни, що розвиваються.
З того, що масову міґрацію супроводжуватимуть конфлікти, не треба дивуватися. Адже поділ на «своїх» і «чужих» з еволюційного погляду ще давніший, ніж саме людство, каже проф. Боґуслав Павловський, завідувач кафедри біології людини Вроцлавського університету. Те, що є «ми» і «вони», становить один з наріжних каменів нашої свідомості. У спільнотах збирачів-мисливців, які ще й досі живуть в деяких реґіонах планети, «їх» навіть не вважають за людей. Навіть діти дошкільного віку разом з першими навичками мови і мислення починають розрізняти «своїх» і «чужих».
«Щоб ми почали відрізнятися одне від одного, потрібно зовсім небагато. — каже проф. Павловський. — Уявіть собі експеримент, в якому людей поділили на блакитних і червоних. В його учасників швидко розвивається толерантність до власної групи і нетолерантність до чужої. З'являється міжгруповий антагонізм, росте ступінь ворожості — і ось вам готовий конфлікт».
Хочемо ми цього чи ні, але тепер украй важливо виробити послідовну загальноєвропейську імміґраційну політику. Належить вирішити, яких імміґрантів пускати до ЄС і як цивілізовано допомогти біженцям. При тому — і це найголовніше — треба з'ясувати, як можна поліпшити життя в країнах, що розвиваються. Бо хоч Європа і відповідає за велику частку проблем в Азії та Африці, зокрема за їх грабіжницьку експлуатацію в минулому, все ж вона надто мала, щоби вмістити усі проблеми людства.
Tomasz Ulanowski
To początek exodusu. Wypędzeni przez suszę i wojny dobijają się do twierdzy Europa
Gazeta Wyborcza, 10/09/2015
Зреферував Євген Ланюк