«Біженці в ЄУ» – ця тема останні кілька тижнів залишається пріоритетною на шпальтах європейських газет. На телевізійних ток-шоу, в парламентах столиць країн-членів Європейської Унії ведуться дискусії про те, як собі дати раду з іммігрантами, де їх поселити, як розподілити квоти, скільки на це видати грошей тощо. Проте чомусь поза увагою залишається питання: чому саме зараз так стрімко піднялася ця міграційна хвиля, передовсім зі Сирії?
Та й дійсно, війна там триває вже кілька років. Так, багато сирійців і раніше тікали від війни, зокрема, й до Європи, але далеко не в таких масштабах.
За даними ООН, з початку року зовнішні кордони ЄС морю і сушею перетнуло близько 330 тисяч шукачів кращої долі головним чином з країн Близького Сходу і Африки. За даними Європейського агентства прикордонної охорони Frontex, лише в липні цього року 107,5 тисяч біженців перетнули зовнішній кордон Унії.
В інформаційному просторі почали з’являтися різноманітні конспірологічні теорії на цю тему. Згідно з однією, сирійських біженців перевозять до омріяних європейських берегів на своїх облавках російські військові кораблі. Таким чином Москва нібито штучно створює в ЄУ найбільшу з часів Другої світової війни кризу біженців.
Та й дійсно, Кремлю ця навала біженців в Європі, як ніколи, зіграла на руку. Адже тепер Брюссель волею-неволею змушений відволіктися від війни в Україні та займатися власними міграційними проблемами. Це по-перше.
По-друге, надміру толерантна Європейська Унія потроху перестає бути омріяним раєм. Чув колись від англосаксонських громадян Сполучених Штатів розмову про те, що нерухомість у фешенебельному кварталі якогось міста в втрачала на вартості, щойно там поселялися афроамериканці. Не знаю, наскільки це правда і чи діє таке правило досі, але нині в Німеччині, Франції чи Швеції в певних колах можна почути схожі нарікання, мовляв, Європа під тиском мільйонів іммігрантів з Азії й Африки перестане бути Європою.
По-третє, європейські уряди змушені витрачати на облаштування біженців шалені суми. Лише Німеччина наступного року заклала на цей пункт витрат у федеральному та місцевих бюджетах шість мільярдів євро. Це зайвий раз дає можливість зацікавленим особам підняти тему скасування «некорисних» санкцій проти Росії.
По-четверте, Кремль знову заявляє свої претензії на роль global player’а, якого треба шанувати й аж ніяк не ображати санкціями й ізоляціоністською політикою, бо, нібито, інакше не вдасться вирішити сирійської проблеми.
Чи дійсно Росія вмочила в справу біженців свої пальці? Безумовно, без неї не обійшлося. «Європейська Унія, за цинічним розрахунком Путіна, може потрапити в тривалий період гуманітарної та політичної кризи, спричиненої біженцями. Такою буде помста Кремля за санкції, спричинені агресією в Україні», – пише авторитетна німецька газета Frankfurter Rundschau.
Москва після тривалого впирання мусила визнати, що нарощує свою військову присутність у Сирії. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров визнав, що літаки, які постачають в Сирію гуманітарну допомогу, також несуть на своїх облавках військове спорядження. «Російські військовослужбовці в Сирії є, вони там перебувають багато років», – заявив Лавров, відповідаючи на запитання журналістів. Водночас він пояснив: «Їхня присутність там пов'язана з поставками озброєнь для сирійської армії, яка несе на собі основний тягар протистояння тероризму в особі ІДІЛ та інших екстремістських угруповань».
Шеф російської дипломатії додав, що Москва вживатиме подальших кроків щодо Сирії, якщо це буде потрібно. За словами міністра, російські військовослужбовці перебувають на території Сирії, щоби «допомагати сирійцям освоювати техніку і готувати її для застосування в антитерористичній боротьбі».
Напередодні з критикою російської військової присутності в Сирії виступили США та інші країни-члени НАТО. «Ми в курсі повідомлень, що Росія дислокувала військовослужбовців і літаки в Сирії, і ми досить уважно стежимо за цим, – заявив речник Білого Дому Джош Ернест. – Будь-яка військова підтримка режиму Асада з будь-якою метою: чи то відправка військовослужбовців, поставки літаків, зброї або фінансування – є одночасно дестабілізуючим і контрпродуктивним чинником». Міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус зазначив, що вже сама інформація про відправку російських військовиків для підтримки сил президента Сирії Башара Асада ускладнює пошук політичного вирішення конфлікту.
До чого призведуть активності Кремля в Сирії? До ще більшого військового напруження. Ті сирійці, котрі ще мали якусь крихку надію на те, що раніше чи пізніше на їхній землі настане мир, тепер її цілковито втратили. Їм не залишилося нічого іншого, як податися на еміграцію.
Донедавна досить гостинно біженців зі Сирії приймала Туреччина. Там знайшли свій прилисток аж два мільйони сирійців. Проте політична ситуація в Анкарі суттєво змінилася. Партія справедливості й розвитку, яка виступає за надання допомоги біженцям-сирійцям, втратила на виборах в червні парламентську більшість. Це, своєю чергою, змусило багатьох сирійців шукати шляхів до нового притулку, найкращим з яких, звісно, є багата й сита Європа. Зрештою, в Туреччині сирійці й так не отримували права на працю.
Окрім того, у таборах для біженців, які функціонують в Йорданії, Туреччини та Лівані стрімко погіршилися умови проживання. Управлінню Верховного комісара ООН у справах біженців чимраз більше бракує коштів на цю справу.
Водночас сирійські біженці, завдяки існуванню цих таборів, де їхні родини мали таку-сяку матеріальну підтримку, зуміли, наймаючись на різноманітні роботи (головним чином нелегально) заробити гроші для подальших подорожей до Європи. А оскільки люди в стані заплатити добрі гроші за переїзд до Європи (у середньому це три тисячі євро), то зразу ж знайшлося маса підприємливих людей, готових їм надати послуги сталкерів до ЄУ.
І тут варто звернути увагу на те, який шлях використовує тепер більшість сирійських біженців, щоб потрапити до Європейської Унії. Спершу вони добиралися до Італії Середземним морем. Цей шлях був довгим, дорогим і небезпечним. Та віднедавна біженці почали активно використовувати сухопутний трафік проникнення на континент. Сирійські іммігранти встигли прокласти шлях через Балкани, вперше випробуваний ними ще влітку 2014 року.
Спробуймо розібратися детальніше, як цей шлях виглядає. Отже, спершу треба переїхати всю Туреччину аж до її західних кордонів. Найпростіше було б далі податися до Болгарії, але не вийде – там по всьому периметру кордону високий паркан, споруджений ще в комуністичні часи. Тому доводиться рухатися в бік Греції. Причому більшість рухається Егейським морем, користаючись послугами човнярів-контрабандистів.
Зрозуміло, що залишатися в збанкрутілій Греції біженцям не до снаги. Їх манить Німеччина, Велика Британія чи скандинавські країни, де існують привабливі соціальні програми для мігрантів. Але як туди потрапити? Раніше це було проблемою. Але віднедавна Атени, які не бажали більше бачити зайд на своїй території, самі почали допомагати їм дістатися омріяних країн.
Відомий український письменник, а заодно видатний балканіст Андрій Любка, який сам вивчав проблему біженців і їхньої пілігримки Балканами, поділився своїми дослідженнями на прохання Z. Він розповів, що Греція, де накопичилися десятки тисяч біженців, віднедавна почала пропускає їх без проблем через свою територію. Тобто Атени, як розповів Андрій Любка, фактично, вирішили саботувати свої обов’язки як країни Шенґенської групи, чий зовнішній кордон перетнули мігранти. Бо кому б то хотілося з національного бюджету платити за табори біженців?
Відтак стримуючого чинника більше не було. Далі сирійці пішки чи попутними автами добираються до кордону з Македонією. Деякий час цей кордон виконував роль певної перешкоди. Проте біженців там назбиралося занадто багато, Брюссель не поспішав допомагати македонцям з охороною зовнішніх рубежів. Тож у Скоп’є врешті-решт вирішили пропустити хвилю біженців. Що більше, македонський уряд навіть надавав їм транспортні засоби – автобуси й спеціальні потяги – аби вони лише швидше забралися геть.
Далі щось схоже відбувалося й на сербському кордоні, для перетину якого сирійцям не були потрібні візи. І сирійці знову – хто чим міг – добиралися до зовнішнього кордону Європейської Унії, тобто до Угорщини.
Угорські прикордонники довго трималися. Будапешт навіть схилявся до думки застосувати армію для охорони кордону. Не виключено, що таке рішення незабаром буде ухвалене, але для цього парламент ще повинен прийняти відповідний закон. А мадярські військовослужбовці вже проходять відповідні навчання під назвою «Рішучі дії».
Але поки армія ще не була задіяна, як ми вже знаємо, сербсько-угорський кордон теж було прорвано міграційною хвилею, коли кількість біженців, котра там накопичилася перевершила певну критичну межу. Тому-то Європу й вразила несподівано велика кількість біженців нараз.
Зрештою угорці особливо не переймаються, адже сирійські біженці прагнуть податися далі – здебільшого до Німеччини, куди їх, між іншим, публічно запрошувала сама бундесканцлера Анґела Меркель й обіцяла надати максимальне сприяння. Це запрошення, до речі, теж відіграло свою не останню роль у формуванні величезної міграційної хвилі.
11.09.2015