Ворог України №1

Цього тижня Рада національної безпеки України затвердила нову Воєнну доктрину. Цей документ, який ще називається Стратегією воєнної безпеки, є одним з базових у реґламентуванні оборонної політики держави. Про те, що Україна потребує нової доктрини, експерти говорили ще з весни минулого року, коли Росія анексувала Крим і розпочала свою аґресію на сході. А остаточне рішення про початок розробки нової доктрини РНБО ухвалила на своєму засіданні 28 серпня 2014 року, після того як стало очевидним пряме вторгнення російських військ на територію України.

 

Проект нової Воєнної доктрини

 

Новий документ чітко визначає Росію противником України й прогнозує кроки, до яких може вдаватися РФ у своїй аґресії проти сусідської держави. При тім доктрина враховує загрози не лише прямого військового зіткнення, а й способи провадження сучасних конфліктів — внутрішню дестабілізацію, інформаційні війни, диверсійні операції, тобто те, що називають «гібридною війною».

 

Росія як противник

 

На засіданні РНБО 2 вересня президент України висловився на підтримку нової доктрини й визначення Росії як держави-противника. «Всі актуальні загрози та воєнні виклики, на жаль, пов'язані з Росією. І всі вони носять тривалий характер, — заявив Петро Порошенко. — Свідоме чи підсвідоме несприйняття незалежності України настільки глибоко укорінене в менталітеті російської політичної еліти, що воно нікуди не подінеться в історичній перспективі».

 

Як зазначив голова держави, одним з практичних наслідків ухвалення нової доктрини (а для офіційного набуття чинності документа його ще має затвердити своїм указом президент) стане передислокація військових частин і з'єднань, а також створення належної військової інфраструктури у східних та південних областях. «Помилкова воєнна доктрина, яка була побудована на очікуванні нападу з Заходу, яка нам дісталася від Радянського Союзу, за 24 роки не була перебудована», — сказав президент.

 

Насправді жодна з попередніх доктрин, а їх було три: одна затверджувалася Верховною Радою у 1993 році, інша встановлювалася указом президента у 2004 році, а ще одна втілювалася Януковичем у 2012 році — не декларувала загроз з боку Заходу. Втім, за 24 роки справді не відбувалося передислокації військових частин на схід, до кордону з Росією. Досить легко зауважити: якщо минулого року в Криму епопея з захопленням в/ч тривала кілька тижнів і в кожному випадку це була своя драма, то на Донбасі на них не нападали — бо їх там попросту не було. Виняток становлять лише військові частини Внутрішніх військ/Нацґвардії, які швидко відійшли під контроль екстремістів.

 

«Доктринне» засідання РНБО

 

Отже, як у новій Воєнній доктрині постає Росія? Пункт 3.1.8. декларує: «Україна вважатиме своїм воєнним противником іншу державу (коаліцію держав), дії якої (яких) визначені законодавством України як збройна аґресія або підпадають під міжнародне визначення аґресії. На сьогодні та на середньострокову перспективу воєнним противником Україна вважає РФ». Так записано у проекті доктрини, опублікованому на сайті Міністерства оборони, однак мусимо зазначити, що перед засіданням РНБО текст могли змінити, а її остаточний варіант наразі не є оприлюдненим.

 

У доктрині зазначено, що однією з головних тенденцій, які впливають на воєнно-політичне становище в реґіоні, є «активна дестабілізуюча зовнішня політика і політика безпеки Російської Федерації щодо своїх сусідів, а також міжнародних організацій, включаючи НАТО та ЄС», «відмова або ухилення РФ від виконання зобов'язань за міжнародними договорами», інформаційна війна Росії проти України.

 

Воєнно-політичні виклики та ризики для України теж пов'язані насамперед з Росією. Зокрема, доктрина називає ризиком:

- «відкрите втручання у внутрішні справи України з боку РФ шляхом ведення “гібридної війни”, спрямоване на порушення конституційного устрою, територіальної цілісності та суверенітету України, внутрішньої соціально-політичної стабільності та правопорядку»;

- спроби дестабілізації Росією соціально-політичної та економічної ситуації в Україні, «а також провокування сепаратистських настроїв у районах компактного проживання національних меншин на території України»;

- протидію системам колективної безпеки за участю України;

- невирішеність питань щодо розмежування кордону в акваторії Чорного і Азовського морів, незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України з РФ, Білоруссю та Молдовою;

- інформаційний вплив з метою формування іміджу України «як штучної, нестабільної держави, неспроможної до проґресивного соціально-економічного розвитку»;

- дії інших держав щодо ускладнення та уповільнення економічного розвитку України.

 

Противник очевидний

 

Доктрина прогнозує, що аґресія проти України може втілюватися кількома сценаріями. Першим варіантом згадується повномасштабна збройна війна Росії проти України зі здійсненням сухопутних, повітряно-космічних, морських операцій «з рішучими воєнно-політичними цілями». Другим — окрема спеціальна операція РФ проти України із застосуванням окремих підрозділів, або використання військовиків під виглядом миротворчих сил «для нібито примушення конфліктуючих сторін до миру та їх розмежування». Також — «збройний конфлікт всередині держави, інспірований РФ з намаганням відокремити від України адміністративно-територіальні одиниці на сході, південному сході та півдні держави, за участю незаконних збройних формувань, терористичних угруповань у взаємодії з політичними, неурядовими, етнічними, релігійними або іншими організаціями».

 

До НАТО слідами Кучми

 

Вагоме місце у документі займає співпраця з НАТО. Та цікаво, що проект нової Воєнної доктрини, принаймні в тій редакції, яка є у відкритому доступі, не передбачає повноцінного вступу України до Організації Північноатлантичного договору. Фактично доктрина відштовхується від «пісної» норми, внесеної до українського законодавства водночас із гучним рішенням про відмову від позаблокового статусу: нагадаємо, у грудні 2014 року Верховна Рада проголосила, що основним напрямком безпекової державної політики у зовнішньополітичній сфері є «досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації». Але ж очевидно, що досягнення критеріїв не означає вступу до НАТО.

 

Отже, проект доктрини передбачає, що «визначальними факторами ґарантування своєї безпеки, суверенітету, захисту територіальної цілісності та пріоритетними напрямами своєї безпекової політики Україна вважає інтеґрацію в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблення співпраці з НАТО з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації».

 

Доктрина декларує, що до 2020 року Україна досягне повної сумісності своїх Збройних сил з відповідними силами країн-членів НАТО. Йтиметься про оперативну і технічну сумісність зі збройними силами країн НАТО, впровадження стандартів НАТО. Зокрема, Україна планує перейняти прийняті країнами-членами НАТО принципи провадження бойових дій, методи адміністрування, планомірно перейти до стандартів STANAG, «натівських» критеріїв щодо озброєння та вишколу військ, а також у системі оперативного ухвалення рішень. Окрім того, за лекалами Заходу реформують розвідку та контрровіздку.

 

Міністр оборони Полторак на зустрічі з генсеком НАТО Столтенберґом

 

«З відмовою від політики позаблоковості Україна вибудовує нові підходи до забезпечення національної безпеки, адаптовані до НАТО. При цьому у середньостроковій перспективі Україна спиратиметься, перш за все, на власні можливості та залишає за собою право обирати спосіб ґарантування державного суверенітету і територіальної цілісності», — йдеться у доктрині.

 

Утім в остаточній редакції доктрини можуть з'явитися і чіткіші норми. На засіданні РНБО Петро Порошенко заявив: попри те, що офіційний Київ і НАТО наразі не готові ставити питання про членство України в організації, рішення Бухарестського саміту 2008 року залишає двері «відкритими».

 

«Наполягаю при фінальному редагуванні чіткіше і без зайвої дипломатичності записати, що Воєнна доктрина передбачає досягнення не лише критеріїв, а й повноцінного членства України в НАТО», — заявив президент.

 

Нагадаємо, теза про вступ до НАТО як мету України вже фіксувалася у Воєнній доктрині. Йдеться про редакцію документу, затверджену президентом України Леонідом Кучмою 15 червня 2004 року. Прикметно, що цей акт теж розроблявся на тлі конфлікту з Росією — після спроби Кремля підійти до острова Тузла. Проте дуже швидко, за один календарний місяць, Адміністрація Президента вирішила відмовитися від «натівської» тези. Кучма поступився на користь Росії, яка саме влітку інтенсифікувала переговори про формування ЄЕП. У 2005 році Віктор Ющенко відновив у тексті доктрини згадку про мету вступити до НАТО. І нарешті Віктор Янукович у 2012 році знову задекларував позаблоковість, навіть без згадок про потребу бодай якоїсь співпраці з альянсом (якщо когось цікавлять формальності, то де-юре Янукович як президент вніс зміни до попередньої доктрини, але фактично ввів у дію нову редакцію). Саме ця версія — найубогіша зі всіх перелічених — діє й сьогодні.

 

04.09.2015