Зараз Китай є двигуном світової економіки, який спроможний потягти усіх решта за собою
Глобальна рецесія зробилася значно ймовірнішою після подій останніх тижнів, і Дональд Трамп, наразі найбільш крикливий з прекандидатів на президентські вибори в США, так узагальнив це у своєму твіті: «Китай всіх нас потягне за собою». Як це вже було з самими США, зараз Китай також є двигуном світової економіки і є спроможний потягти усіх решта, інколи до кращого (підвищення росту), інколи до гіршого (економічна рецесія).
Та ситуація є навіть гіршою, ніж зображає цей різкий популіст. Не лише Китай переживає все більші економічні труднощі, але також решта країн, що розвиваються, які - починаючи з Бразилії і продовжуючи довгим переліком «тому подібних», в якому в першому ряду стоять Туреччина і Південна Африка, Росія чи Малайзія, - усі в даний момент зазнають серйозних утруднень. Ймовірно, вони є першими, кого потяг за собою Китай, хоча донедавна це була проблема, яку не с особливо відчувалося на Заході.
Аби виявити корінь цієї проблеми, треба перенестися у квітень 2011 р., коли починають падати ціни на сировину, яка, як добре відомо, є основною (а подекуди єдиною) статтею експорту великої частини країн, що розвиваються. Чим можна пояснити це падіння цін? Найпростіше, що можна уявити, це збільшення пропозиції нафти, залізної чи мідної руди, яке дуже переважило зростання попиту (якщо не пряме падіння останнього).
У випадку ціни на барель нафти, наприклад, ситуація схоже, є зрозумілою: перевищення пропозиції над попитом є добре відомим (близько 2 млн. барелів щодня). Те саме сталося з усіма сировинними матеріалами, які зараз загалом здешевіли на 30% порівняно з цінами, яких вони досягли в 2011 р.
І як на остаточного винуватця за це падіння попиту все вказує на Китай, економіка якого ще донедавна росла темпами у 10%, а тепер росте лише на 7% щороку, якщо вірити цифрам зростання, які подає уряд країни. Такий прудкий ріст дозволив добитися того, що валовий внутрішній продукт країни за останні 37 років помножився на 26 і зі злиднів вийшли 600 млн. осіб. Проблема полягає в тому, що цей ріст заснований на капіталовкладеннях (будівництво доріг, залізниць, важка промисловість або житлове будівництво) і як для кожної економіки, яка досягає достатнього рівня зрілості, настав момент змінити цю модель і перейти до іншої, заснованої на родинному споживанні. І саме при цій спробі зміни усе почало ускладнюватися.
Країни, що розвиваються
Зміна китайської моделі тягне за собою зменшення споживання сировинних матеріалів, що помітно вплинуло на ціну останніх і породило закономірну проблему для економік країн, що розвиваються. Зараз їхній ріст також є значно нижчим, ніж в минулому, і якщо вони не зіткнулися із серйознішими проблемами, ніж ті, що на виду, то це тому, що криза 1997/98 рр. стала їм наукою і за період процвітання вони накопичили валюту (для них то був період з 2000 по 2011 р.). Та попри це погіршення останніх чотирьох з половиною років через падіння цін вже дається взнаки: зверніть увагу на Малайзію, де (залишмо осторонь політичні проблеми) рівень основних резервів знизився на 33% (із 150 млрд. дол. до трохи більше, ніж 100 млрд. дол.).
Природно, цей менший ріст Китаю, що тягне за собою втрату економічного імпульсу країнами, що розвиваються, призводить до меншого росту розвинутих країн в одній з тих дефляційних спіралей, в якій кожне ускладнення породжує інше, ще більше. Таким чином економічні ускладнення перетворилися також на фінансові: в останні 13 місяців з країн, що розвиваються, було виведено капітал, еквівалентний 1 трлн. дол., а це аж ніяк не полегшує завдання повернути 10 трлн. дол. кредитів, які країни, що розвиваються, взяли у валюті.
І що стало каталізатором, який форсував кризу? Після падіння біржі в Китаї в середині червня було рішення китайської влади девальвувати їхню грошову одиницю, юань, що подіяло як каталізатор чи прискорювач кризи. Рішення оголосити про однократну девальвацію, після якого в наступні дні відбулися ще дві, пробудило побоювання, що метою китайської влади було девальвувати грошову одиницю значно більше, аніж у цьому прямо зізнавалися, і це посилило продажі на китайській біржі і вивід капіталів з країни. Цей безладний тиск на котування юаня змусив китайський центральний банк спробувати стримати сильніше знецінення, аніж те, що на той момент, схоже, малося на меті, витрачаючи на це колосальну кількість грошей, взятих в борг. На сьогоднішній день можна зробити висновок, що китайський центральний банк витратив 200 млрд. дол., намагаючись втримати знецінення їхньої грошової одиниці в наперед встановлених межах, і таку саму суму на те, аби закріпити котирування, купуючи акції на біржі або позичаючи гроші тим, хто їх купує. І перше, і друге – особливо друге – наразі виявилося мало успішним, і цей брак успіху змусив владу визнати себе явно переможеною – принаймні в царині біржі – і проявити пасивність, яка спровокувала паніку і разом з нею нову хвилю продажів.
Все це тривало до вчора, коли китайський центральний банк оприлюднив нові заходи для того, щоб стримати цю паніку: зниження процентних ставок (уп’яте з листопада минулого року) і зменшення на 0,5% (до 18%) коефіцієнту резервів, що їх китайські комерційні банки повинні зберігати в центральному банку. Це здешевить фінансування родин і підприємств у двоякий спосіб: з одного боку через зменшення фінансових витрат, що його дасть зниження ставок, з іншого – крім того, що банкам буде дозволено позичати більше грошей (зменшивши кількість «заморожених» коштів і з низькою чи нульовою рентабельністю в центральному банку), – їх звільнять від витрат, які тягне за собою ця іммобілізація фінансових ресурсів, і вони зможуть перенести це здешевлення на своїх клієнтів.
Досі ми описували події, які лежать на поверхні. Під сподом циркулюють багато дестабілізуючих елементів: стусани інших двох бульбашок: будівельної і кредитної (окрім біржової); банкрутство чи майже банкрутство парабанківських установ, які нерозважливо давали кредити на малоздійсненні проекти; надлишок потужності багатьох промислових галузей країни і довгий перелік економічних ускладнень, які виникли через необхідність запобігти економічній кризі, яка вибухнула в цілому світі в 2008 р. Не кажучи вже про політичні проблеми, які усе це створює для уряду і китайської комуністичної партії, чия легітимність (за відсутності демократії) базується на збільшенні достатку.
Сировина і рецесія
Ще глибше лежить один фактор, який зумовлює майбутнє не лише китайської економіки, але й світової: історична регулярність, з якою сировинні матеріали сповіщають про різкі зміни в економіці чи на біржах. Регулярність, яка є нічим іншим, як результуючим вектором будь-яких інших факторів, які можна ввести в аналіз.
Починаючи з 1950 р. усі різкі зниження цін на сировину збігалися з початком рецесій; або випереджали їх на період часу від шести місяців до п’яти років; або вслід за ними наступав біржовий крах чи глибока криза в країнах, що розвиваються; або то було поєднання усіх цих обставин нараз. В даному випадку ціна на сировину знижується вже чотири з половиною роки, тож залишається вже небагато часу перед тим, як на горизонті знову з’явиться нова глобальна рецесія. І саме найбільше непокоїть і є найменш відомим в тому, що тягне за собою уповільнення китайської економіки. До цього треба додати наступне: коли біржі падають так сильно, як це мало місце в останні дні та тижні, це саме по собі привносить додатковий фактор сумнівів щодо економічного майбутнього, а це призводить до того, що проекти затягуються і те, що починається як побоювання, перетворюється на самореалізоване пророцтво. А це щось значно потужніше, ніж власне Китай, і що може закінчитися тим, що «потягне всіх нас за собою».
Juan Ignacio Crespo
De repente, todo se llenó de China
El Mundo, 26/08/2015
Зреферувала Галина Грабовська
02.09.2015