Лише 5% (!) дітей після закінчення середньої школи залишаються здоровими. Такою була офіційна статистика раніше, такою вона залишається і тепер. Ясна річ, що «після» у цьому випадку не означає «внаслідок» — діти набувають хронічних хвороб не через (або не тільки через) навчання. Однак співпраця медиків з освітянами на всіх рівнях — від міністерств до конкретного педіатра і шкільного вчителя — могла б трохи змінити ситуацію.
Як саме? Про це у розмові зі «Z» розповів доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри факультетської та шпитальної педіатрії Львівського національного медуніверситету ім. Данила Галицького Сергій НЯНЬКОВСЬКИЙ. З ним ми поговорили і про інші речі, пов'язані з дитячим здоров'ям: стан справ у педіатрії загалом, хронічну (так він каже) реформу медицини і її (цієї реформи) наслідки.
- Професоре, як Ви оцінюєте стан здоров'я нинішніх школярів: стало гірше, ніж було п'ять–десять років тому, чи, може, навпаки, є позитивні зміни?
- Гірше, на мою думку, не стало, але… Раніше за офіційною статистикою тільки 5% дітей закінчували школу здоровими, й коли сьогодні все залишається на тому самому рівні, то нічого доброго у цьому нема. Хочеться, аби цей відсоток був значно вищий, і він може бути вищий, але має бути хтось у цьому зацікавлений. А таких, на жаль, нема.
Нині в нас час від часу з'являються гасла на кшталт «Діти — наше майбутнє», особливо перед виборами, але реально здоров'ям школярів ніхто серйозно не займається. Система охорони здоров'я зараз не має достатньо компетентних і ресурсних можливостей для того, щоб планового оглядати, обстежувати учнів і щось робити у плані профілактики.
У процесі хронічної реформи педіатрія взагалі знищена, підліткової медицини як такої також нема. У питанні поліпшення здоров'я школярів між медиками і освітянами немає взаємодії, і це дуже погано.
Додався ще один неґативний фактор — погане харчування. І не завжди через брак коштів. Нерідко у заможних родинах діти харчуються так, що їм бракує вітамінів та мікроелементів. З іншого боку, батьки не дуже довіряють лікарям. Якщо радиш їм щось для того, аби запобігти виникненню того чи іншого захворювання, не сприймають цих порад. Прислухаються вже тоді, коли хвороба запущена.
Щоб знати реальну картину здоров'я учнів, їх треба ретельно оглянути, обстежити, й отримані дані проаналізувати. Торік ми такі обстеження провели в районах області за допомогою фонду «Крила надії». Висновок — ситуація така, як і була. Плюс з'явилися нові захворювання, яких раніше не було. Значно помолодшала онкологія, захворювання суглобів, лімфатичної системи. Дуже багато дітей з алергією, ожирінням. Так виглядає, що через декілька років ожиріння може стати у нас достатньо серйозною проблемою.
- На медогляди, що їх діти проходили перед новим навчальним роком, у батьків багато нарікань: під кабінетами лікарів величезні черги, тиснява. Чи можна за таких умов добре оглянути дитину, не пропустити початок якось серйозного захворювання?
- Це певною мірою залежить від кваліфікації лікаря і від часу, який він може виділити на огляд дитини. Добрий фахівець, навіть коротко поспілкувавшись з батьками чи учнем і оглянувши його, може достатньо багато сказати про стан здоров'я школяра. Якщо прощупати живіт, можна виявити пухлину. Коли поміряти тиск, а за європейськими рекомендаціями кожен контакт лікаря з дитиною після трьох років повинен починатися вимірюванням тиску, можна виявити достатньо серйозні захворювання.
На огляд дитини треба мінімум 20 хвилин. Якщо менше часу, то це вже формальність. Якщо потік дітей дуже великий, то звичайно, що якісне обстеження провести важко. Але є ще інший бік. Багатьом батькам не потрібний огляд як такий, їм потрібна лише довідка. При такому ставленні батьків і лікар розслабляється.
- Батьки скаржаться, що шкільна програма перевантажена. Щоб зробити всі домашні завдання, другої половини дня замало. На прогулянки, спорт, відпочинок часу нема. І ця надмірна завантаженість позначається на здоров'ї…
- Безумовно. Дитина має рухатися, і рухатися багато. Через брак руху починаються проблеми з поставою, зором, психікою. У стресових ситуаціях виникає неадекватна поведінка.
Учити дітей треба у школі. За усіма медичними канонами, дитина вийшла зі школи — і час, який у неї є, вона мала би присвятити собі: рухливі ігри, танці, спорт, гуртки. Все, що їй подобається. Тих півдня, що дитина проводить у школі, має вистачити для навчання. У багатьох країнах домашні завдання не є популярними, їх не задають. А у нас дитина півдня вчиться в школі, а других півдня має виконувати домашні завдання. Через надмірну завантаженість дитина втрачає апетит, у неї болить голова, виникають інші проблеми.
Очевидно, що шкільна програма мала би бути переглянута. Вона має стати не те що легшою, а раціональнішою. Є деякі речі, які, можливо, в школі не треба вчити на такому високому рівні. У школі повинні давати основи знань, а вже після школи дитина іде туди, куди хоче, і поглиблює свої знання.
- При складанні навчальних програм Міністерство освіти враховує думку медиків?
- Мало би враховувати, але у мене складається враження, що цього не робиться. Кілька років тому пробували робити спільні наради представників охорони здоров'я і освіти, щоб виробити якусь стратегію. Але нині МОЗ і МОН — самі по собі. Немає узгоджень і впливу один на одного. Чергова реформа вводить 12-річний термін навчання. З одного боку, це зменшить навантаження, а з іншого… Дівчата в 12-му класі почнуть народжувати…
- Щоб визначити, в якій групі на уроках фізкультури має займатися учень, перед початком навчання діти проходять пробу Руф'є. Скажіть, такого обстеження і загального огляду педіатра чи сімейного лікаря досить, щоб попередити раптові смерті на уроках фізкультури?
- Раптові смерті були й, на жаль, будуть, і їх причину не завжди можна пояснити. Передбачити такі випадки можна лише тоді, коли в дитини виявляють якусь ваду розвитку чи ваду серця. Але бувають випадки, коли в учня, скажімо, раптово погіршується функція наднирників. Зовні цього ніяк не помітно. І коли така дитина отримає сильний стрес чи фізичне навантаження, у неї може зупинитися серце.
Проба Руф'є дозволяє провести скринінґ і виявити дітей, для яких надмірне фізичне навантаження є небезпечне. А далі таких дітей мав би подивитися лікар і з'ясувати, чому вони мають ті чи інші проблеми. Сказати, що проба Руф'є на 100% убезпечить від раптових смертей, не можна. Її, повторюю, доцільно проводити як скринінґ, попередній відбір дітей, якими потім слід зайнятися.
- А може, до проби Руф'є додати ще якісь обов'язкові обстеження, які могли б запобігти трагічним випадкам?
- А час і люди? Де їх узяти. За дитиною має бути чітка структура спостереження чи то сімейним лікарем, чи то педіатром. Він має знати дитину і нести персональну відповідальність за неї. І це спостереження слід розпочинати не з 6 років, коли дитина йде до школи, а з народження. Лікар має знати, як вона народилася, чи не було пологової травми, чи не втрачала свідомість тощо. Тоді він може щось прогнозувати. Якщо у 6 років педіатр бачить дитину вперше, у нього нема часу все детально випитати у батьків, що було з дитиною до цього візиту.
Має бути система або електронний паспорт дитини, в який заносять всі деталі, і лікар може їх подивитися. А в тих медичних реаліях, які зараз є, не знаю, коли до дітей дійдуть руки. Система розвалюється на ходу, і якщо виявляють серйозне захворювання, людина залишається з ним сам на сам: у приватній лабораторії треба обстежитися, за свої гроші купити ліки і т.п.
- А змінити ситуацію можна? Що треба зробити, щоби школярі менше хворіли, захворювання не переходили у хронічні?
- Можна, але ще раз повторююся — у цьому має бути хтось зацікавлений. Проблема зі здоров'ям школярів нині є дуже гострою, безліч захворювань формується саме в школі.
Розумієте, кожне захворювання проходить певні етапи. Спершу з'являються так звані функціональні розлади, коли ще нема структурних змін, скажімо, в травній системі, але вже десь щось порушується. Такий стан може тривати місяць–два, рік, два, три. У цей час ці проблеми доволі легко вирішуються корекцією харчування, стилю життя, вітамінними, рослинними добавками. І тоді захворювання далі не розвивається. Та коли ці функціональні розлади пропустити, далі йде період структурних змін і тоді вже вилікувати дитину дуже складно. У школі пропускається саме цей етап, коли допомогти дитині легко.
Що треба зробити? Розробити відповідну програму, скеровану на те, щоб виявляти дітей з групи ризику (насамперед серед дітей початкових класів), провести профілактику, щоб не дати розвинутися захворюванню. Саме в такій медичній допомозі є сенс. Якщо виявляти хворобу, скажімо, виразку, пізніше, то вилікувати важко. Іноді лікування тривале й батькам не вистачає терпіння, то таку дитину ми тільки підліковуємо. Тому й виходить, що діти йдуть до школи здоровими, а закінчують її з двома–трьома хронічними захворюваннями.
- Професоре, а хто має програму медичного спостереження за дітьми організувати?
- На моє переконання, це має зробити місцева влада, мер і територіальна громада, бо чекати, коли її до нас «спустять згори», тобто з Києва, довго — можемо й не дочекатися. І ця програма має бути розрахована на декілька років, прорахована фінансово, забезпечена людьми, комп'ютерами. Тоді до неї можна залучати працівників медуніверситету, студентів, волонтерів. Повірте, на це потрібні невеликі гроші, але віддача може бути велика.
Колись у Львові діяла схожа програма, яка дала доволі позитивний результат. Ми тоді розробили анкету приблизно на 100 запитань і розповсюдили по школах. 25 тисяч дітей заповнили анкету. Це допомогло визначити, на що скаржаться діти різного віку. Ми проаналізували скарги, визначили, для яких хвороб вони є типовими, отримали інформацію, як діти харчуються, скільки займаються спортом, як проводять вільний час тощо. Після цього створили бриґади, в які входив лікар поліклініки чи викладач медуніверситету і студенти-медики 6-го курсу. Вони оглянули дітей, в яких були скарги. Серед них виділили тих, яких треба обстежити. Після обстежень призначили відповідне лікування. Ми розробили рекомендації для шкіл, які добре сприйняли і вчителі, і батьки. Результат: гостра захворюваність у школах, де ми працювали, була у два–три рази нижча, ніж в інших школах.
Такі програми забирають трохи часу, енергії, нервів і небагато грошей. Але ефект є. І на її створення потрібна політична воля влади.
Розмовляла Леся БАЛАНДЮХ
01.09.2015