У Львові дня 28 н. ст. серпня 1890
Завтра зачинають ся вписи учеників до середних шкіл. Помимо всяких заходів управи шкільної, щоби молодїж звертати більше до практичних заводів, помимо підвисшеної оплати шкільної, острійшої клясифікації і т. и., галицка молодїж ще все найбільше таки горне ся до ґімназій, і число учеників в галицких ґімназіях не тілько не зменшає ся, але все ще збільшає ся. Як би причиною тому було замилуванє в гуманітарних студіях, зявище було би відрадне. Однакож причини суть зовсїм инші: заможність мала і слабий дух підприємчивости в нашім краю. У нас люде волять звичайно мати певний і безжурний хоть скромний дохід в формі місячної пенсії з каси державної, нїж хоть-би значно більшій але несталий і непевний, здобуваний підприємчивостію і журливостію. Та й не маючи капіталів на підприємства потрібних, волять через більше лїт частинами стягати ся на довгу науку шкільну, маючу запевнити на колись кусник хлїба.
З-помежи всїх народів нашого краю Русини найменше засібні і найменче підприємчиві, длятого они найбільше горнуть ся до ґімназій. В реальних школах єсть их в порівнаню до ґімназій дуже мало, далеко менше, як пропорціонально взявши, учеників инших народностей, а в школах фахових в одних нема их зовсїм, в других є майже лиш ті, що их туди загнала конечність, коли не могли де-инде приміститись.
Але навіть і в ґімназіях єсть рускої молодежи значно менше, нїж молодежи инших народностей. Хотя Русинів єсть у всхідній Галичинї два рази тілько, як людей всїх инших народностей разом, однакож руских учеників буває не більше як 40% а нераз ледви 30 або і 20%. Недивно-ж, що мало маємо світскої интеліґенції, що уряди обсаджені суть майже самими Поляками, що навіть для руских шкіл народних не маємо достаточного числа учителїв Русинів і мусять в них учити люде иншої народности.
Отже нашим першим старанєм повинно бути, щоби ми в середних школах, именно в ґімназіях, мали як найбільше учеників Русинів. Длятого треба заохочувати особливо міщан в таких містах, де суть середні школи, відтак і заможнїйших селян, щоби своїх синів посилали до тих шкіл, а для біднїйших треба закладати і розширяти бурси.
Другим старанєм нашим повинно бути, щоби та молодїж, яка вже єсть в середних школах, не марнувала ся, але виходила вся на людей, пожиточних свому народови.
Є то факт сумний, але стверджений многократним досвідом, що часть нашої молодежи, і то навіть такої, що виховує ся в руских бурсах, в пізнїйшім житю для народу нашого єсть страчена, ба часом навіть служить противникам свого народу. Число таких людей вправдї невелике, але для нас кожда і найменша страта єсть дотклива.
В найновійшім часї показав ся ще иншій недуг. Межи старшою молодежію декотрі горячійші люде незадоволені суть з повільного поступу, якій робить наш нарід. Однакож причину тої повільности они видять не в трудностях і перепонах, навіть не в малім числї робітників на народнім поли і малій интензивности их працї, але в методї народної роботи. Им здає ся, що тую роботу треба вести зовсїм инакше і на зовсїм инших основах. Они видять високу культуру і добробит на западї, а познакомившись поверховно з вискоками тої культури раді би их живцем перенести і нa рускій ґрунт. Тілько-ж знаню их недостає основности, поглядам всесторонности, a именно недостає им обєктивности і досвіду. Не відрізняючи добро хвилевих фаз і місцевих появ від правд усталених і напрямів загальних, видять і пр. в матеріялізмі сам вершок фільзофії і наук природних, в соціялізмі вершок національної економії , маловажать націоналізм а прихиляють ся до космополітизму. Они запізнають чи не знають, що критицизм Канта що раз більше бере верх над пессимізмом, позитивізмом і гедонимом, що против матеріялістичного світогляду, яко односторонного, повстає що-раз сильнїйша oпoзиція, що против соціялізму звертають cя знатнїйші єго попередні прихильники, що идея націоналізму, котра довела до сполученія Италії і Нїмеччини, далеко єще не відограла своєї ролї до кінця, що любов свого народу і своєї вітчини все мусить мати першенство перед любвою цїлої людскости. A найбільше запізнають то, що хоть би що і добре було для других народів, оно не все може бути добрим для нас, приходї нашого розвою, при нашім характері, нашій вдачи і наших обставинах, та і то, що могло-б нам придати ся, не дасть ся нагло і без зміни у нас пересадити.
Але не ходить вам тепер о нашу старшу молодїж, котра все ж бодай певний "возраст имат", але о єї молодшу братію, о молодїж середних шкіл, на котру старша братія мусить мати очевидно певний вплив, котра прото від сеї братії не одно переймає. Отже як не одна найздоровійша і найпоживнїйша страва або шкодить тїлу чоловіка хорого або дитини, так само невідповідна може бути для душі недозрілого розумом чоловіка навіть неодна правдива наука. Щож доперва, коли така наука не єсть правдива або не єсть певна!... Недозрілий молодець звичайно найскорше перехоплює ось-які тези: нема Бога, нема дальшого житя чоловіка по смерти тїла — бо се єму і найлекше поняти. Але хто навіть з учених людей, віруючих в тоті тези, посміє свазати, що має доказ их правдивости? Що найбільше може сказати, се то, що не має і не узнає противних доказів. Отже чи добре, чи хосенно єсть именно для чоловіка недозрілого перехоплювати такі науки, котрих він єще не може осудити? Полишаємо, що він мнимою мудростію любить звичайно зараз похвалити ся, голосить тоті тези другим, а за то після шкільних законів виключать єго з школи, — але, хоть би се і не наступило, чи знанє их зробить єго добрим і щасливим? Етика Спенсера не повздержить єго від злого a гедоністична філософія не потїшить єго в нещастю. Не оден колись може і проклене свого учителя...
Длятого відзиваємо ся до всїх старших: Шануйте молодїж! Яка би небудь у вас була віра, які погляди, вздержуйте ся перед нею з голошенєм наук і теорій противних тим, які она чує в школї, в церкві і дома від родителїв або опікунів. Єсли ви инші теорії узнаєте за правдивійші і лучші, то голосїть их перед старшими, приєднуйте для них старших людей! Хто же виголошує перед недозрілими хлопцями, той поступає просто несовістно, той унещасливляє тих, що єго слухають.
A всї щирі, правдиві і сердечні приятелї молодежи і народу повинні бачне око звертати на молодїж, оказуванєм правдивої дбалости о ню позискувати собі єї довірє, і уживати того довіря на то, щоби єї стеречи від злих впливів а заохочувати до всего, що єсть правдиво, добре і красно, щиро христіяньске, руске і народне, наповняти єї любвою волї і правди. Наша молодїж то наш найдорожшій скарб, хоронїм єго свято!
[Дѣло]
28.08.1890